Український народ почуває глибоку повагу до Води. Вода – джерело життя і одне з найцінніших багатств людини. Від води залежить не просто нормальне життя, а й саме існування людства. Адже невипадково з давніх часів люди селилися по берегах річок і озер, намагалися будувати свої житла якомога ближче до води.
Вода – це наша мати. Вона тамує спрагу, дає прохолоду, дарує життя.
Вода – це сила землі. Це саме життя. Квіти в’януть без її чудодійної сили, звірі помирають від спраги, гинуть урожаї. Вважають, що вода також має магічні властивості: якщо скупатися у річці, то потік забере злу долю; водою проводять хрещення, дівчата ворожать, дивлячись у діжку з водою. Людина не може прожити без води, бо вода – це основна частка усіх живих організмів. Кожен день люди споживають воду, багато води.
Вода - чарівниця: вона може перетворитися на хмарку, туман, іній, сніг, лід, дощ, град, росу! А ще вона дуже сильна. Говорять, що вода камінь точить. І це правда. Вода може зруйнувати міцні скелі, підточуючи їх і перетворюючи на пісок. Вода стала обраницею природи!
Вода і її образ надзвичайно багатогранна. Життя і здоров’я, очищення й кохання – ось основні грані цього символу. Водою, як і вогнем, очищаються від бруду – і тілесного, й душевного.
Використовують воду на благо людини (для ліків, виливання переляку), й на зло (щоб передати закляття і хвороби). Вода також виступає посередником між світом живих і потойбіччям, засобом для розкриття майбутнього.
За міфами й легендами різних народів, вода існувала ще до створення світу – у вигляді первісного «синього моря». Саме з неї з’явилися за волею богів Земля, Сонце і все живе. Тому вода є символом вічності й заодно плинності часу. Вода є посередником між білим світом і світом померлих. У казках на «той світ» можна потрапити через криницю або переправившись через річку чи море. Вірування, згідно з якими вода була шляхом на той світ, відобразились у стародавньому обряді поховання, коли мерців клали в човен, а той човен або пускали на воду, або спалювали.
У казках часто зустрічаємо згадки про живу й мертву воду. Тала вода, чиста, джерельна – жива. Нею очищуються, п’ючи її чи купаючись у ній, набираються здоров’я. Очевидно, до цього ряду можна віднести й цілющу росу. Стояча вода, у трясовинах, болотах – мертва. Таку воду населяє всяка нечиста сила, на неї в замовляннях шептухи посилають хвороби. Вода в цьому випадку є символічним синонімом хаосу, протилежності білому світові.
Вода ототожнюється зі здоров’ям. Про гарну, здорову дівчину кажуть, що вона «як з води вийшла». Коли дитина швидко росте, здорова, кажуть, що це відбувається «легко, як з роси й води». Для хворих влаштовували купання, обливання, вмивання. Їм радили качатися по росі. Росу збирали до схід сонця в день св. Юрія - 6 травня, на Купала - 7 липня. Лікувалися і свяченою водою –стрітенською та богоявленською. Під перший весняний дощ поспішали, щоб набратися здоров’я на весь рік.
Вода є речовиною, з якої виникає все, отож вона про все знає. Цьому потоку всезнаючої вічності – воді – довіряють дівчата свої вінки-долі на свято Купала. Запаливши свічки, прикріплені на вінках, дівчата спускають їх на воду й дивляться: в який бік вони попливуть, звідти й нареченого чекати. Вода широко застосовується в обрядах переходу з одного стану в інший (перша купіль немовляти, хрещення, весілля, ритуальне обмивання перед похороном).
Вода – це матерія, світло, вогонь – це дух. Поєднуючись, вони творять видимий світ. Давня легенда каже: «Цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили». Вода, як утілення жіночого життєдайного начала, вважалась і джерелом родючих сил природи. Загалом вода символізує дівчину, жінку, їхню красу й «жіночі чари», що наповнюють осіб прекрасної статі. Свою воду – дівочу вроду – дівчата пильно охороняли. Бо коли хлопець передчасно нап’ється води чи розіб’ється посудина, в якій зберігається ота чарівна рідина, буде дівчині лихо.
Дівчину, її вроду символізує в народних піснях і посуд (який наповнює вода): відро, барило, а також криниця. Чим глибша криниця, чим легше в ній потонути, тим краща врода дівчини. Коли посудина з водою протікає, це означає невірність дівчини, жінки. Напоїти коня в народних піснях – все одно, що дати напитися хлопцеві: тобто подарувати своє кохання.
Часто у весільних піснях та колядках зустрічається мотив дівчини, яка потопає. Ні батько, ні мати, ні брати із сестрами не можуть її врятувати. Це вдається тільки милому. Відомою є лірична пісня, в якій дівчина тоне, а три козаки хочуть її врятувати. Горда красуня відмовляється й гине. А якби далася, щоб її врятували, це означало б, що вона вийшла заміж. У фольклорних символічних текстах для того, щоб молода пара могла побратися, хлопцеві й дівчині потрібно переправитися одне до одного через річку. Це уявлення відбилося також в одному з ворожінь у ніч на св. Андрія з 12 на 13 грудня. У мисочку наливають води, кладуть на неї кілька соломин, немов місток, і ставлять на ніч під ліжко. Суджений уві сні з’явиться, щоб перевести дівчину через міст.
Велике значення має те, чиста тече вода чи каламутна. Чиста – це здоров’я, радість, вірність, щастя, мутна – смуток, зрада (у снах брести каламутною водою — віщування хвороби). Якщо нема мосту, кладки, а річка дуже глибока, каламутна чи в ній студена вода, або якщо й молодий, і молода не засвітять свічки – то переправа (шлюб) не відбудеться.
Досить веселим (особливо для хлопців) є другий день Великодніх свят – так званий «обливаний понеділок». Хлопці поливають дівчат із відер водою і це дійство має яскраво виражену шлюбну символіку, хлопці намагаються облити саме «свою» дівчину.
Голубі очі Лебединщини
Історія Лебединщини корінням сягає в глибину віків, далеке минуле, реальне і казкове, все частіше і частіше привертає до себе увагу дослідників. І це дійсно так. Якою б дорогою ви не під’їжджали до Лебедина, ви неодмінно відчуєте над собою лагідний помах крила білого птаха.
Вірування слобожан Лебединського краю мало чим відрізнялися від вірувань загальноукраїнських. Усі вони сягають у глибину віків, усі вони у всі часи мали потужне коріння. Більшість із них переплелися із віруванням християн. Ще й тепер ми простежуємо прадавнього поклоніння лебединцями Сонцю, Землі і Воді. Його ми знаходимо в обрядах і в піснях, і в легендах, і в шануванні цих слів: «Сонечко «тружене», бо «зогріває і ниву, і воду, і люд праведний». Краяни вірили, що людину можна приворожити, використавши «приворотне» зілля, вірили в пророцтва, в щасливу дорогу та нечисту силу.
Воді приписувалася магічна сила: вона очищає світ, лікує, оживляє. Особливо лебединці вірили, що цілющу властивості води має «свячена вода» («йорданська»).
Цілющу та магічну силу води лебединці використовували і в родинних обрядах. Так, для весільного короваю брали «із семи криниць водицю», щоб життя молодих було щасливе. Обливали молодих водою, переливали водою перед ними – теж на щастя в подружньому житті.
З найдавніших часів у нашому краї існує легенда про врятування Лебедина Божою Матір’ю. Тоді полчища ординців після довгої облоги кинулися на штурм міста, і коли вже похитнулася віра лебединців, Мати Божа зняла з себе свій покров і осліпила ним нападників. Коли ж ординці прозріли, замість міста вони побачили велике озеро, з глибин якого йшло свічення золотих куполів церков. Місто опустилося під воду.
Ще одна легенда розповідає: «Колись давним-давно в невеличкому містечку жив красень-хлопець і чарівної вроди дівчина. Молоді покохали один одного. Та в переддень весілля на це містечко напали татари. Вони без жалю убивали старих людей і немовлят, а молодих дівчат і юнаків брали в полон. У неволю попали також хлопець і дівчина. Полонених молодят разом із багатьма міщанами нападники замкнули в котрійсь із хат. І тоді юнак і дівчина стали просити у Бога або звільнення, або швидкої смерті. І сталося диво: юнак і дівчина перетворились у білих лебедів і вилетіли у вікно». І ще не раз бачили люди, як над цим містечком кружляли білі лебеді, повертаючись до голубого глибокого озера, шукаючи свою домівку. З тих пір це місто називають – місто Лебедів.
Лебедина пісня лебединського озера. Водойма, про яку складали так багато легенд, яка була окрасою Лебедина, яка зображена на гербі міста, нині зникло. У 2019 році озеро почало пересихати та зникати. У це важко повірити, але на справжнісінькому дні озера росте очерет людського зросту і про те, що тут була вода нагадують мушлі у сухій землі. Ще кілька років тому сюди прилітали лебеді, тут купалися і відпочивали люди з усієї області. Які ж причини обміління озера? Виявилося, що це через високу температуру та малу кількість опадів за останні роки.
Легенда про водойми села Будилка
Давним давно, через село проїжджала одна сімʼя. Вони зупинилися біля криниці напитися води, відпочити і перевести подих. Сім’я шукала нову місцину для того, щоб оселитися. Сім’я була настільки бідна, що не мала майже ніякого майна, зате мала найдорожче - 12 синів і дочок.
І настільки їм сподобалося тут, що вони вирішили тут зостатися. Навкруги було гарно, красиво. Село було з усіх боків оточене лісом. У лісі було повно ягід, грибів, матеріалу для будівництва, було багато звірів. Зовсім недалеко протікала річка Будилка, в якій водилося повно риби. От чоловік і каже: «Жінко, давай виберемо собі гарне місце і побудуємо тут хатину. Хоча у нас не має коштів, зате у мене є руки, якими я все зроблю.» Так і вирішили. Чоловік із синами ловили рибу, ходили на полювання, будували хату. А жінка з доньками готували їсти, прали в річці та дивилися за господарством. Так вони почали жити поживати та добра наживати. У чоловіка були золоті руки: він і на полюванні влучний, і будь яку роботу зробить,чого і вчив своїх синів.
Та одного разу налетіла чорна хмара, на село нізвідки напали татари. Вони почали грабувати, убивати чоловіків та жінок, а дітей та гарних дівчат забирати в полон. Чоловік ринувся захищати свою сімʼю і помер від ворожої стріли. А жінка з дітьми побігли ховатися від татар. Найстарший син вирішив обманути татар та побіг у сторону боліт. Завівши татар у болото, сам зійшов зі стежини і потонув. Двоє хлопчиків близнюків побігли до амбар і сховалися там. Дівчатка ховалися за фермою. Але татари викрили їхню схованку. Для того, щоб урятувати своїх сестер, вибігла найстарша донька із схованки. Вона бігла стежиною і впала, підвернувши ногу. Зрозумівши, що не втече від ворогів, почала молитися Божій Матері. Почула її молитви Божа Матір і перетворила на дику качку. Стрепенулася качка і випурхнула з ворожого полону.
У той час недалеко від села проїжджав загін козаків. Вони побачили чорну хмару пожежі і допомогли визволити село. Уцілілі мешканці села, повернувшись у село, побачили згарище від пожеж. Жінка бігала і кликала своїх дітей, допомагала пораненим, а середню дочку відправила до криниці по воду. Біля криниці молодий козак попросив дівчину напитися води та так її вподобав, що хлопець вирішив одружитися. Він дізнався, де мати дівчини, попросив її благословення взяти її заміж. Отримавши дозвіл від матері та молодої, взяв її за дружину. Молода сімʼя зосталася жити в селі.
Мати довго не могла оговтатися від важкої втрати. Виплакавши всі сльози, звернулася до Божої Матері. І просила гарної долі для своїх дітей. Почула її Божа Матір. Перетворила її на вербу, а поруч виникло велике і глибоке озеро.
З тих пір у Будиці зʼявилося 12 озер. І говорять, що кожної весни кружляють над озерами дикі качки, ніби шукаючи свого дому.
Здавна поклонялися наші предки озерам і джерелам, на їхніх берегах приносили жертви. Нестор-літописець у «Повісті временних літ» пише: «Кладєзем озером жертву приношаху».
Звідси і таке пошанування криниці у нашого народу. Криниця була завжди місцем, де сходилися, щоб розповісти новини, подорожній міг тут втамувати спрагу і відпочити, молодь призначала тут побачення. Криниця у народі була символом чистоти і святості, тому найчастіше домовлялись тут парубок з дівчиною про весілля. Криниця оспівана у легендах, піснях, поезії. З любов’ю прикрашали лебединці криницю. Біля криниць садили калину, любисток та м’яту; обсипали стежку жовтим піском, обкладали камінцями; біля криниці ставили лавку, щоб можна було посидіти, відпочити.
У давнину цямриння криниці вирубували із колоди, робили такі жолоби і вправляли в землю, щоб земля не осувалася. Можливо, звідси й походить назва «колодязь». А ще можливо, від того, що клали біля колодязя видовбані колоди для водопою худоби, птиці. Воду набирали із криниць за допомогою різних пристроїв: коловороти або корби, журавлі.
Найціннішим є духовне значення криниці, бо це є джерело наших душ. Цей домашній оберіг є зв’язком між поколіннями. Він є невмирущим джерелом нашої пам’яті роду. Адже копалися криниці дідами, батьками, а п’ють з них воду діти, онуки, правнуки.
Наступну легенду ми записали у місцевого краєзнавця села Михайлівки– Людмили Бабич.
У південно-західній частині села Михайлівки знаходиться урочище «Москалівка», де колись давно оселилися лебединські пушкарі. Праворуч – куток «Бочанівка»в урочищі «Діброва». Тут колись росли велетенські дуби, серед яких зустрічаються і 300-літні велетні. У давні часи тут жили бондарі, які з дубів виготовляли діжки. Заливали їх джерельною водою, що витікала з-під пластів гірських порід, які утворилися мільйони років тому. Це джерело в народі в наш час називають «Бондарською криницею». У маєтку місцевих поміщиків була відведена особлива людина, в обов’язки якої входила доставка джерельної води в маєток кожного дня. Згодом ця територія урочища стала гідрологічним заказником місцевого значення.
Усе життя людини було пов’язане з водою. Збільшувалась кількість людей, росли їх потреби. Вода годувала, напувала. Але цього виявилось мало. Її впрягли в млинове колесо, змусили крутити лопасті турбін гідроелектростанцій. Вода у всьому – їжі, одязі, будівельних матеріалах. Жодне найсучасніше виробництво не можу обійтися без води. Попит на воду з кожним роком зростає в усіх країнах. Вода – мати життя, і вона заслуговує на нашу повагу, подяку і любов.
Тому кожна людина повинна відчувати особисту відповідальність за все існуюче у Всесвіті.
Кажуть люди: скільки криниць на землі, стільки зірок на небі. І якщо вам доводилося бачити, як падає небесниця, знайте – то десь замулилося джерело. Отже, щоб не згасали зірки, оберігайте живі криниці!
Презентація "Вода в слов'янській міфології"
https://svitppt.com.ua/istoriya-ukraini/voda-v-slovyanskiy-mifologii.html
