Лебединщина – це маленька частина чудової і неповторної Сумщини, мальовничого краю з неозорими ланами золотавої пшениці і відомими всьому світові чорноземами. Нам завжди було і є чим пишатися, особливо щирими та працьовитими людьми, нашими земляками. Багатий наш край літературно-мистецьким надбанням.
Є багато країн на землі,
В них озера, річки і долини,
Є країни великі й малі,
Та найкраща завжди Батьківщина!
Сьогоднішній день – це тиха пісня вдячності й низький уклін талановитим людям за любов до рідного слова, до народу, до Лебединщини. Саме вони возвеличували рідну мову, розвивали культуру, пропагували патріотизм.
Тому, сьогоднішнє заняття ми проведемо у формі усного журналу; будемо подорожувати сторінками життя і творчості письменниці Марії Петрівни Кулішенко.
Тож розпочинаємо…
Марія Петрівна Кулішенко, письменниця з Лебединщини, член Національної спілки журналістів України. За плечима – багатий на випробування і події життєвий шлях, два десятиліття педагогічної діяльності і любов до літературного слова, така ж сильна і трепетна, як і любов до дітей. Творчий доробок автора складає сім книг, останні з яких вийшли у «Видавничому будинку «Еллада» (м. Суми).
У барвистому віночку України,
Немов калина, Сумщина цвіте.
А в ній квітує край наш лебединий.
Гарнішого для нас нема ніде.
Ліси і води, землі неосяжні,
А їх господар - золоте зерно,
Народ простий наш, що у труді звитяжнім,
Примножує їх славу і добро.
Стрімкі події і непередбачувана доля рано захопили цю жінку жагою до життя. Немов роковий символ дата її народження - 11 січня 1942 рік. Зима… Війна… Українське село Михайлівка , потопаюче у снігах, сповите тріскучими морозами. Саме тут пройшло дитинство поетеси.
Село моє, неначе сад бузковий!
В житті воно - боєць і трудівник.
Його хатки, як зорі світанкові,
Цвітуть поблизу Псла, немов квітник.
У луках пахнуть трави чебрецями
їх щедро Псьол у повінь напува.
По річці линуть хвильки бурунцями,
І разом з ними день за днем сплива.
В лісах щебечуть птахи голосисті,
Дуби столітні крають височінь,
В ярках гаї ховаються барвисті,
За ними — степ, безмежна широчінь.
Всього було в твоїй селянській долі:
І війни, й голод, радість і печаль,
Та завжди трударі на твоїм полі
Плекали хліб, як металурги сталь.
Хоч тяжко, ти, нівроку, молодієш!
В цілющих росах миєшся щодня.
Хоч в місті я живу, та, розумієш,
Тебе люблю, як вся моя рідня.
Марія Петрівна з родини сільського коваля Ромася Петра Яковича, який воював із фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Старшого сина Сашка та маленьку донечку Маняшу виховувала мати Анастасія Іванівна – мудра й проста, працьовита і ніжна сільська жінка.
Сім’ї Марії пощастило: батько повернувся з фронту живий, родина у пошуках кращої долі перебралася на Рівненщину, де проживала сестра батька.
Повернутися до рідного села в Лебединському районі вдалося за декілька років, коли Марія вже була підлітком. Відмінно навчалася, мала організаторські здібності, відзначалась справедливістю і чуйністю до товаришів.
Крім того, вона підкорила і друзів, і вчителів своїм дзвінкоголосим співом, вмінням складати вірші та декламувати їх. Тому її відразу обрали до редколегії літературної стіннівки, та й не дивно, адже уроки літератури були для неї найулюбленішими.
Згодом, ставши студенткою Лебединського педучилища, дівчина не покинула занять літературною творчістю.
Протягом двох десятиліть Марія Петрівна вела викладацьку діяльність у школах Лебедина і потім – в Лебединському педучилищі.
Торуючи доріжку до редакції, Марія Кулішенко опановувала секретами журналістської професії, глибше осягала цю нову для неї сферу інформаційної діяльності. У 1997 році вона стала членом Національної Спілки журналістів України.
З олівцем і блокнотом спішу
До навколишніх селищ і міст
Той, хто спокоєм не дорожить,
Я за фахом - журналіст.
Поява її публікацій на сторінках газет привертає увагу читачів своєю правдивістю, принциповістю, художньою майстерністю. Авторку взнали, оцінили її творчість, полюбили її стиль. Її публікації на моральну, побутову, педагогічну тематику, поезії про природу рідного краю, трударів Лебединщини, про дітей і молодь, про Україну і прийдешні зміни в ній глибоко хвилюють її земляків.
Твори Марії Кулішенко пронизують глибокі почуття і життєвий досвід автора – любов до рідної землі та її людей, особлива любов до дітей та народна, від національного коріння, мудрість у їх вихованні.
Звучить в природі знову передзвін,
Веселий і сумний, срібноголосий.
Звучить і проситься у душу він,
Як пісня, що співа красуня-осінь.
Видзвонює кленовий багрянець
Серед беріз чарівних, златокосих,
Сумує тихо, що красі кінець,
Що прийде скоро зовсім інша осінь.
Звучить осінній милий передзвін...
А в серце смуток проситься і туга,
Бо відзвенить з опалим листям він,
Хоч буде осінь, але зовсім друга.
Та передзвін нагадує весну,
Що у дзвіночки дзвонить стоголосі
І шле надію, радісну, ясну,
Що буде золота ще довго осінь.
Особливу цінність мають книжечки, написані для дітей - «Бабусина корзина», «Добруша», «Хай звучить колисаночка». В них Марія Кулішенко ділиться своїм досвідом з виховання дітей, який увібрав ніжність, мудрість, знання і глибокі національні почуття.
«Хай звучить колисаночка» - збірочка - скарбничка для всіх родин, у яких зростають маленькі українчики. Хай звучать колисаночки, колискові, і співаночки над колисками і ліжечками наших діточок в українських містах і селах!».
Ось що про свою книгу «Хай звучить колисаночка» розповідає у вступному слові сама письменниця:
«У цій поетичній збірочці зібрані мої авторські колискові пісні, колисаночки, співаночки і віршики для діток наймолодшого (ясельного) віку. Адже не секрет, що більшість молодих подружніх пар не мають у своєму запасі таких знань.
З моменту народження немовляти молода матуся осипає того найніжнішими, найласкавішими словами, не помічаючи того, як змінився віднині відтінок і тембр її голосу. Навіть руки жінки, що стала матір’ю, набувають особливої теплоти, ніжності, обережності і сили. У неї виникають потреба й бажання співати, заколисуючи дитя. Вони закладені в жінці природою ще з її дитинства, коли вона ще дівчинкою колихала ляльку.
Наприкінці першого року життя маля робить спроби у вислові перших слів, які чує щодня, починає ходити і, лягаючи спати, вже просить заспівати пісеньку про зайчика, котика, мишку чи ведмедика. Ось тоді вже просто необхідно не тільки співати колискову чи співаночку, а й показувати дитині малюночки до них. Промине ще рік чи півроку, і ваш малюк буде наслідувати спів дорослих, заколисуючи свою ляльку, зайчика чи ведмедика, даруючи їм ту ж ласку, ніжність, любов, яку одержував у свій час від матусі. Мамусині колискові, бабусині чи таткові колисаночки й співаночки виховують у діточок 2-3 років доброту, ніжність і ласку, сприяють інтелектуальному розвитку, формуванню естетичних смаків, музичних та художніх здібностей, любові до рідних і свого краю.
...Тож нехай моя збірочка буде скарбничкою для всіх родин, у яких зростають маленькі українчики. В ній знайдуть допомогу і російськомовні родини, що живуть в нашій країні, яка стала їм рідною. Хай звучать колисаночки, колискові, і співаночки над колисками і ліжечками наших діточок в українських містах і селах!».
Пропоную ознайомитися із колисковими піснями Марії Кулішенко
Сьогодні ми разом із Вами здійснили уявну подорож сторінками життя Марії Петрівни Кулішенко.
Чекаємо від „Лебединської Лесі Українки” нових творів – цікавих, захоплюючих, правдивих, повчальних, одним словом – улюблених!
Література
https://naurok.com.ua/scenariy-zahistu-proektu-literatura-i-lebedin-tvorec-dobrih-knig-7620.html
