Природний заповідник «Михайлівська цілина» – розташований на території Сумського та Роменського районів Сумської області, на вододілі річок Гріні та Сули. Це єдина ділянка в лісостеповій зоні України, яка репрезентує найбільш південний варіант різнотравних барвистих лучних степів.
Історія заповідника "Михайлівська цілина"
https://www.youtube.com/watch?v=NdrQmgkJdWA
У дореволюційний час територія Михайлівської цілини становила площу близько 1000 га та входила до складу земель графа Василя Капніста, який використовував ділянку для випасання коней, після його смерті володіння передались сину – Олексію Капністу. Пізніше цілинний степ ввійшов до складу земель Михайлівського кінного заводу Сумського окружного земельного управління. Основним його господарським використанням залишалось випасання худоби та заготівля сіна. А вже в 1928 році цілинного степу залишилось 202,48 га.
У роки графа Капніста цілина значно відрізнялась від східних степів губернії високою вологістю. Степ в травні був надзвичайно квітучий, різнобарвний із значним видовим різноманіттям. Серед них можна було зустріти досить велику кількість рослин, які зустрічаються зазвичай на лугах, лісових галявинах але відсутні у східних посушливих степах. У 1913-1914 рр. цілину графа Капніста відвідав у різні періоди вегетації співробітник Земського Ботанічного Дослідження Харківської губернії К.М. Заліський, а в 1914 р. В.І. Талієв. В тих дослідженнях вони зібрали гербарій, але результати їх досліджень не були опубліковані.
Спеціальною постановою №64 Сумського Окружного комітету від 13 липня 1928 року «Михайлівська цілина», була проголошена заповідником місцевого значення. Ця дата вважається початком збереження типового для лісостепової зони природного комплексу – рівнинного лучного степу. З 1947 року категорія охорони була підвищена, «Михайлівська цілина» стала заповідником республіканського значення. На території степу було припинено господарську діяльність у широкому масштабі: випас було обмежено площею до 30 га, сінокіс теж провадився на обмеженій території, переважно на балках і схилах. На основній частині плакорного степу було запроваджено режим абсолютної заповідності. У 1951 році заповідник був переданий академії наук України, а саме, інституту ботаніки, науковці якого розпочали детальні дослідження рослинного світу ділянки. З 1961 року «Михайлівська цілина» увійшла до складу Українського степового заповідника i стала його північним філіалом поряд з Стрілівецьким степом, Кам’яними Могилами та Хомутовським степом. 11 грудня 2009 року відповідно указу №1035/2009 Про створення природного заповідника «Михайлівська цілина» була виведена зі складу Українського Степового заповідника і надана в управління Міністерства екології та природних ресурсів із відділення Українського степового заповідника НААН України та набула статусу окремої природоохоронної установи: природного заповідника «Михайлівська цілина». Площу заповідника збільшили до 882.9 гектарів земель державної власності, з яких більша частина представлена лучним степом, а решта зайнята перелогами різного віку, луками і болотом. Ділянки землі та водного простору вилучені з господарського використання і надані заповіднику в постійне користування у порядку, встановленому законодавством.
Серед заповідних ділянок Сумщини «Михайлівська цілина» займає значне місце. Її унікальністю є те, що тут охороняється ділянка плакорного лучного степу (202,48 га). Цей невеликий куточок неораного степу репрезентує лучні степи, які в минулому були розповсюджені в лісостеповій частині України, зокрема, на Сумщині. Степ Природного заповідника «Михайлівська цілина» вражає своїм біорізноманіттям, красою цвітіння трав, насиченістю кольорів, гармонією яскравих барв які змінюються в переході від весни до осені. Колись, давно займаючи великі площі в лісостеповій зоні України, степи забезпечували найважливіші потреби населення і відігравали надзвичайну роль як еколого-етнічне середовище в історії українського народу, з його волелюбною душею, самобутньою культурою, мистецтвом. Унікальністю цих степів стали родючі ґрунти чорноземи – наше національне багатство та рослини які проростають на цих ґрунтах.
Природний заповідник «Михайлівська цілина» є єдиною цілинною ділянкою лугового степу, що збереглася в лісостеповій частині України. Степ лежить на хвилястому плато, яке поступово опускається до балок, що заходять на територію заповідника. Територія природного заповідника «Михайлівська цілина».
Червона книга України — основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.
У Червоній книзі України налічується понад 40 000 видів тваринного світу, серед них є і маловідомі. Багато представників фауни занесені до Червоної книги і охороняються у національних заповідниках. Пропонуємо відправитися у подорож , щоб своїми очима побачити вельми незвичайні і досить рідкісні тварини України.
Червона книга України. Розвиваюче відео для дітей.
https://www.youtube.com/watch?v=Bra1LprRPtk
Ящирка зелена. Загальна довжина досягає до 30 см, з яких 2/3 складає хвіст. Колір молодих зелених ящірок сірувато-бурий або коричневий із 2 світлими смугами з боків хребта. Дорослі мають яскраво-зелений колір шкіри з численними чорними та жовтими цяточками. Горло і шия блакитного або яскраво-синього забарвлення. Черево у цих ящірок яскраво-жовтого кольору. Самиці відрізняються наявністю на верхній стороні 2 світлих повздовжніх смуг, білим черевом та горлом.
Тушканчик великий. Нетиповий гризун з великими очима та вухами, довгими задніми кінцівками та хвостом, що має широку китицю. Довжина тіла — до 26 см, маса — до 400 г.
Лелека чорний. Маса тіла — близько 3 кг, довжина тіла — 95–100 см, розмах крил — 185–205 см. У дорос-лого птаха груди, черево і підхвістя білі, реш-та оперення чорна з металічним полиском; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги червоні. У молодого птаха чорний ко-лір з бурим відтінком; гола шкіра навколо очей, вуздечка, дзьоб і ноги оливково-бурі.
Зубр. Величезний бик. Довжина тіла більш ніж 3 м, в плечах до двох метрів, маса до 1 т. Волосся темно-коричневе. Голова опущена, з вираженою «бородою» і двома відносно невеликими рогами.
Рись. Має відносно коротке тіло, довгі міцні лапи з великими ступнями, круглу голову з короткою шиєю, трикутні вуха з китицями, яскраві лицьові баки і короткий хвіст з тупим чорним кінчиком. Забарвлення хутра варіює від рудуватого до попелясто-сірого з різним ступенем вираженості плямистості.
Ведмідь бурий. Стопоходяча тварина з масивним плечовим поясом. Голова крупних розмірів з масивним лобом та широко розставленими округлими вухами. Забарвлення хутра від світло-бурого чи рудуватого до темно-бурого. Маса тіла може сягати більше 400 кг.Режим збереження та заходи з охорониЗанесений до ЧКУ (2003), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька робота з населенням та розробка заходів, спрямованих на нівелювання конфлікту людини з хижаком та зменшення чинника непокою, локальні біотехнічні заходи з метою підвищення кормності угідь, боротьба з браконьєрством.
Їжак вухатий. На відміну від їжака білочеревого, розміри малі: довжина тіла 13–23 см, довжина задньої ступні не перевищує 4 см (29–39 мм), позаяк вушниця не коротша від 3 см (29–48 мм) і, прикладена до щоки, сягає за око; голки на спині до 22 мм; хутро м’яке і світле, знизу біляве, з боків і на голові сіро-рудувате.
Підсніжник звичайний — це рослина з білосніжними квітами що родом із півдня Європи, де він росте в гірських лісах на вологому ґрунті. Коли бутон підсніжника розкривається, спочатку розходяться три зовнішні, довгі чисто-білі листочки, потім відкриваються три внутрішні, коротші. Усередині заховано шість тичинок і маточка. На території ДП «Ясінянське ЛМГ» зустрічається: Довжанське лісництво кВ.12, вид. 10; Станиславське лісництво кВ. 17, вид 1; Свидовецьке л-во кв11. Вид 82.
Шафран Гейфеля (Крокус, Crocus) — рід трав’янистих багаторічних рослин родини Півникових (Iridaceae). В літературі іноді трапляється калька з латинки крокус. Бульбоцибулина має розмір до 3 см в діаметрі, округла або сплюснута, вкрита лусками, дає пучок кореневих мочок, будова і забарвлення яких варіюються у різних видів.
Стебло не розвивається. Листя прикореневі, лінійні, охоплені знизу піхвовими лусками, з’являються під час чи після цвітіння.
Квітки поодинокі, іноді 2-3 з однієї бульбоцибулини, оточені плівчастими лусками. Плід — тригніздна коробочка, насіння дрібне, ребристі. Період цвітіння — весна або осінь (залежно від видової приналежності рослини).
Нарцис вузьколистий (Narcissus angustifolius subsp. radiiflorus) — багаторічна трав’яниста рослина, підвид нарциса (Narcissus poeticus). Рослина заввишки 20-40 сантиметрів. Будова квітки своєрідна: оцвітина зростається в довгу трубочку, на розширеному кінці якої розташовуються б відігнутих бруднувато-білих пелюсток. Пелюстки довгасто-еліптичні, звужені до основи. Квітка має гофрований привіночок з червоним краєм. Розмножується насінням і цибулинами. Цвіте у травні-червні, плодоносить у червні.
Лілія лісова (Lilium martagon) — багаторічна цибулинна рослина, один з видів роду Лілія (Lilium) родини лілійних.
Лілія лісова — єдиний вид лілій, який росте в Україні в дикорослому стані. Українська народна назва — сара нка. Стебло прямостояче, нерозгалужене, зелене або з червонува¬тими крапками, голе або опушене, 50—150 см заввишки.
Презентація "Рослини та тварини Червоної Книги України"
