Народні ігри – неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. Вони є чудовим засобом всебічного виховання дітей: сприяють розширенню уявлень дітей про навколишній світ, розвитку кмітливості, логічного мислення, психічних процесів, загартуванню волі, витримки і, зрештою, залученню дітлахів до вивчення історії свого народу.
Граючи в народні ігри, діти знайомляться з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою, що є запорукою виховання національної самосвідомості.
Народна гра – природний супутник життя дитини, джерело радісних емоцій, криниця знань, естафета традицій поколінь, могутній засіб виховного впливу. У ній яскраво виражаються спосіб життя людей, їхній побут, праця, бажання оволодіти мудрістю, красою, бути сильним, спритним, вольовим, уміти досягати мети. Тож не випадково видатні педагоги закликали збирати й описувати народні ігри, щоб донести до майбутніх поколінь колорит звичаїв, оригінальність національного самовираження, своєрідність мови.
ПЛЕТЕНИЙ ШУМ
Плетений шум — дуже гарна гуртова гра, бо це заразом і танок. Тим-то в неї і гратися, і дивитись, як граються, гарно. Всі беруться за руки і стають півколом. Середня пара підносить з'єднані руки догори — це «ворота». Крайні парами — один іде з одного, другий — з другого боку — пробігають у ворота. Коли ж доходить черга до середньої пари, то вона перекручується під своїми руками, і гра йде далі. Шум то заплітають, то розплітають, співаючи таку пісеньку:
Ой нумо, нумо
В плетеного шума.
Як наша мати
Буде заплітати.
Заплетися, шуме,
Заплетися,
Хрещатий барвінку,
Розстелися.
Ой нумо, нумо
В плетеного шума.
Як наша мати.
Буде розплітати.
Розплетися, шуме,
Розплетися,
Хрещатий барвінку,
Розстелися.
Так повторюють, поки награються.
СІРИЙ ВОВК
А це вже гра для тих, хто має прудкі ноги. Бо тут треба втікати од сірого вовка! Ну, хоч і не від справжнього сірого вовка, то все-таки попасти йому, в лапи не хочеться.
А починається все так. Одного когось вибирають за сірого вовка. Він сідає на пеньочку й сидить, зіщулившись і взявшись рукою за щоку. Ось, мовляв, який я бідний та сумирний!
Ну, всі, коли таке побачать, підходять до вовка ближче, а далі зовсім близенько, нахиляються і вдають, ніби рвуть траву. Та ще й приспівують:
І рву, і рву горішечки,
Не боюсь вовка й трішечки!
І махають на вовка руками, наче кидають оті нарвані «горішечки».
Оцього вже вовк не витримує. Він підхоплюється на рівні ноги — і навздогінці!
Ганяється, поки таки когось упіймає: нехай іще хтось побуде за сірого вовка!
ЖУРАВЕЛЬ
А в журавля ви коли-небудь гралися?
Спробуйте лишень погратися, тоді й побачите, що журавлеві сталось.
Коли гра тільки починається, журавель (звичайно, це хтось із вас, кого вибрали) походжає собі в колі і час од часу робить так, ніби завзято смиче щось дзьобом — щипає коноплі. Думає, певно, що його ніхто й не бачить. Все коло не може цього журавлеві подарувати і починає докоряти йому:
Занадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель.
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!
Журавель чує це, але й вухом не веде,— робить своє. Тоді з кола виступає хтось один, кого наперед вибрали, і співає:
А я тому журавлю, журавлю
Сіттю крильця обів'ю, обів'ю!
І кидається навздогінці за журавлем, ловить того і вдає, ніби накидає на нього сітку. Журавель собі удає, ніби пручається. А коло співає:
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!
Журавель тоді повертається обличчям до ловця і показує, ніби не розуміє, за віщо його спіймали. Ловець же бере його за руку і водить по колу, співаючи разом з усіма:
Оце щоб ти не дибав, не дибав,
Конопельок не щипав, не щипав.
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий.
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!
МАК
Нумо гратися в мак! А то така гра, що й наспіваєшся, і в танку находишся, і наговоришся, ще й мак навчишся вирощувати. Бо так до ладу все розкаже бравий козачок про той мак, що всяк усе враз запам'ятає.
Козачок — це той, хто в колі, його туди вибирають, і він усе, що коло маку роблять, рухами показує. Взявшись за руки, всі ходять круг нього, співаючи:
Ой на горі мак,
Під горою так,
Мак, маки, маківочки,
Золотії голівочки,
Станьте ви так,
Як зелений мак.
А коли проспівали, спиняються й кажуть: «Козачок, чи виорав на мачок?» Козачок, звичайно, вже це зробив і показати, як це роблять, устиг, бо зразу ж весело озивається: «Виорав!»
Тоді знов ходять кружка й співають тої самої пісеньки. Проспівавши, спиняються й питають: «Козачок, чи посіяв мачок?» І бравий козачок одказує: «Посіяв!» Почувши це, коло знову співає, ходячи. Бо й як же не співати, не тішитися, маючи такого меткого козачка! Спитали його далі, чи посходив мачок, а потому — чи пора його полоти, а далі, чи цвіте, чи поспів. І щоразу так само співали з радощів, бо жвавий козачок усього доглянув, усе знав і все встигав поробити коло мачку. Та ще й показував, як усе те робиться.
Нарешті спитали: «Козачок, чи пора брати мачок?» — «Пора!» — озвався він.
Тоді всі підбігли до нього і зачали жартома турчати у вуха, всяк собі: «Славний козачок! Бравий козачок! Жвавий козачок!» З тієї похвали козачок геть засоромився, прохопився попід руками і втік! Довелося другого на його місце вибирати.
ПОДОЛЯНОЧКА
А тепер давайте в "Подоляночку" пограємось. Одна дівчинка буде за подоляночку — вона йде в коло. Всі ж інші стають кружка, беруться за руки і водять танок, співаючи:
Десь тут була Подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона впала,
До землі припала.
Личка не вмивала,
Бо води не мала.
Під цю пісню подоляночка спершу ходить у колі, а потім присідає до землі, схиляє голову на руку і сидить так, зажурившись, аж усім шкода її стає, і вони співають:
Устань, устань, Подоляночко.
Тут подоляночка підхоплюється, а коло співає далі:
Умий личко.
Як ту скляночку.
На ці слова подоляночка показує в рухах, як вона старанно вмивається. І побачивши, що вона така чепурна, всі здогадуються, що вона, певно, й танцювати вміє, і радять їй у своїй пісеньці:
Візьмися у боки,
Покажи нам скоки.
Та біжи до гаю,
Бери дівча з краю!
Подоляночка тішиться і пританцьовує під цю пісеньку, а далі біжить до кола, бере за руку якусь дівчинку і веде всередину на своє місце, а сама стає в коло разом з усіма.
Гра починається спочатку.
МИР-МИРОМ!
А оце — гра, в якій сваряться й миряться. Не насправді сваряться, а тільки вдають. Зате миряться з радістю й щиро.
Ось як усе йде. Багато дітей беруться за руки і роблять велике коло. Тільки треба вибрати таке місце, де м'якенька й густа травиця. Двоє йдуть у коло, беруться за руки і витягають їх уперед, а ноги зближують в одному місці, одхиляються назад і швидко крутяться в один, а далі в другий бік, співаючи разом з усім колом:
Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наївшися петрушечки,
аївшися лободи —
Гала, гала до води!
Тут хтось один із двох легенько пускає руки, і обидва бух у м'яку траву!
Тут усе коло трохи наближується до них: що то далі буде? Обоє підводяться, одвертаються одне від одного і стоять. Тоді коло знову віддаляється, починає ходити, приказуючи :
Мир-миром!
Пироги з сиром,
Варенички в маслі,
Ми дружечки красні —
Помирімося!
Двоє, що в колі, спершу не хочуть миритись, але їм знову співають те саме. Тоді ті повертаються одне до одного, всміхаються, беруться за руки і йдуть по колу, співаючи разом з усіма тієї самої пісеньки. Потім у коло йдуть двоє інших, і гра йде далі.
Після цього на місце присоромленого журавля вибирають другого. Вибирають і іншого ловця — і гра йде далі.
Література
https://vseosvita.ua/library/narodna-gra-ak-zasib-patrioticnogo-vihovanna-doskilnikiv-101369.html
