Новий рік - це одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.
За стародавньою легендою, Санта Клаус мешкає далеко на півночі в Лапландії. Звичний транспорт — запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії.
Цілий рік сюди приїжджають тисячі туристів, щоб поринути у зимову казку, адже саме тут живе Санта-Клаус. Але особливо чудово, звичайно ж, тут у сезон: грудень і січень. Щоправда, на батьківщині Санту називають Йоулупуккі, і саме він приносить подарунки фінським дітлахам.
В 8 кілометрах від містечка Рованіємі знаходиться ціле село, де і живе зимовий чарівник. Серед засніжених ялин сховалися магазини, кафе, пошта, сніговий лабіринт і, звичайно ж, сам будинок Санти.
За одну новорічну ніч він розносить подарунки мільйонам сімей. Він розмовляє різними мовами, їздить на оленях та має безліч казкових помічників. Санта Клаус - новорічний чарівник: біла борода, червоний кожушок та добра посмішка. На нього чекають у кожному домі у всьому світі.
Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця — прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд.
Новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди — «померти», і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.
Неможливо визначити, який народ почав святкувати зустріч Нового року першим, оскільки цей день свят кується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить «у свій час», відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'язаних із місцем проживання, історичною долею та ін. Але все ж таки пальму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні побажань. До речі самій святковій листівці вже понад тисячу років.
Тривалий час у Київській Русі святкували кілька Нових років: 1 березня й 1 вересня. 1 березня — Новий рік за церковним календарем, пов'язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні па новорічних ялинках (можливо, до цього можна додати й бенгальські вогні).
За часів Київської Русі запалювання вогнів було обов'язковим елементом у процесі «програмування» гарного врожаю. 1 вересня — цивільний Новий рік, виникнення якого пов'язане з тим, що цього дня цар вершив суд.
Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух».
Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.
Присутність «дідуха» привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, «дідух» був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього здійснювався духовний зв'язок між предками та нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій — поважали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, — то духи предків, освячені поважним « дідухом», оберігали родину від злих і нечистих сил. На сьогодні обряди, пов'язані з «дідухом», на жаль, майже втрачені.
Свято Різдва - найкрасивіше зимове свято. Православною Церквою воно відзначається 7 січня за новим стилем. Це свято приходить до людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок і гучному співі хору. Звуки дитячих голосів, що славословлять Бога, як ангельський глас, наповнюють торжеством Всесвіт. Небо і земля славлять Різдво Христове. На землі, хоча б ненадовго, запановує мир, а серця сповнюються доброю волею.
Символом вічного світу, щастя і радості, що прийшли разом із Христом, є вічнозелена прикрашена ялинка. Верх її увінчаний прекрасною зіркою - у пам'ять про Віфлеємську зірку, що вказала волхвам шлях до Христа. Гілки прикрашені різнобарвними кулями, золотою мішурою, фігурками співаючих ангелів, пастухів з маленькими баранчиками, розсічені свічами та ліхтариками, начебто нагадуючи про вогні багаття й ліхтарів, що світили для Віфлеємських пастирів у святу ніч. І через дві тисячі років різдвяні вогні світять майже в кожнім будинку.
Серед зелених голок тихо передзвонюються, закликаючи свято, срібні дзвіночки, що подібні до тих, які палестинські пастухи стад надягали своїм вівцям. Щоб помножити радість свята, близькі люди кладуть під ялинку подарунки один одному, а для дітей вішають на гілки всілякі солодощі.
У старовину на Русі до Різдва підлогу в сільських хатах покривали свіжим сіном, а стіл - соломою, на яку потім стелили скатертину і ставили частування. Усе це нагадувало, що Спаситель народився не в царських чертогах, а в овечому хліву, і був покладений у ясла на солому.
Починаючи з вечора, усюди ходили христослави з "віфлеємською зіркою". На палці закріплювалася велика зірка з золоченого паперу, прикрашалася ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя чи Божої Матері, потім з цією зіркою співаючі різдвяні гімни обходили навколишні будинки. Такі відвідування називалися колядками, найчастіше для цього збиралися дітлахи, але нерідко брала участь і молодь.
Древнім різдвяним звичаєм було і ходіння з вертепом. По-слов'янськи вертеп представляв із себе невеликий короб, що зображує печеру, де, за переказом, народився Христос. Цей короб був мініатюрним ляльковим театром, у якому народні умільці грали цілі вистави на тему Різдва. У XIX столітті в багатьох міських будинках увійшло в моду робити для дітей маленький домашній вертеп. Його ставили під ялинку. Ляльок мистецьки виготовляли з паперу, вати, воску, наряджали в парчеві і шовкові каптани. Тут були і східні волхви, і ангели, що славословлять, але центром композиції неминуче були Марія з Йосипом, які схилилися над яслами з Божественною Дитиною. У західних і південних областях України і Росії такий вертеп нерідко встановлювали в церкві. Останнім часом традиція спорудження вертепу під ялинкою стала відроджуватися, ляльки для нього можна придбати навіть у магазині.
Колядувати ходили і ряженні - вони в ролях розігрували різдвяне оповідання, а крім того, інші християнські сюжети, що користуються незмінним успіхом у народі.
Переходячи від хати до хати зі звісткою віфлеємських пастирів, люди прославляли пришестя у світ Спасителя, який показав єдиний шлях до справжнього щастя - через любов до своїх ближніх, отверз двері милосердя і співчуття. І свято Різдва відзначається християнами насамперед справами добродійності.
У цей день щедро роздавали милостиню. У кожнім будинку христославів чекали частування чи гроші. Не прийняти христославів вважалося великим гріхом. Люди заможні вважали своїм обов'язком надіслати милостиню жебракам, хворим, удовам і сиротам. Не забували навіть про тварин, адже, відповідно до переказу, у холодну ніч віл і осел зігрівали Богонемовля своїм подихом. У селах для птахів, що страждають від голоду і холоду, виставляли житній сніп. Для дітей улаштовувалися і зараз улаштовуються різдвяні ялинки, вистави, свята з роздачею подарунків.
З Різдва до Водохреща продовжувалися веселі зимові святки - святі дні. Вони наповнялися всілякими розвагами. У містах улаштовувалися бали і маскаради, відвідувалися театри.
На святковий стіл подавали холодець, копчене сало, баранячий бік з кашею, домашню ковбасу, печену гуску з яблуками, качку з капустою, а вершиною усього було молочне порося. У кожнім будинку пекли пироги і дрібну випічку - колядки - спеціально для того, щоб роздавати тим, хто колядує.
Різдвяні колядки! Кращі колядки та щедрівки!
https://www.youtube.com/watch?v=8FJ71F1SV4o
https://www.youtube.com/watch?v=unhSKnny1T0
Щедрувати починають увечері 13 січня – напередодні Василя або Старого Нового року. У цей день молодь вбирається в яскравий одяг, казкових героїв і великими компаніями йдуть в гості до родичів і друзів. За виконані пісні їм дають винагороду.
Дівчата щедрують з вечора 13 січня і до півночі, а хлопці водять Маланку. Вони вбираються в костюми Маланки, Василя, цигана, смерті, кози та інших фольклорних персонажів.
Сьогоднішнє Різдво має гіркий присмак сліз та колір крові… ціна, яку ми платимо щодня вимірюється життями та здоров‘ям наших воїнів.
https://www.youtube.com/watch?v=ZZEMvVcf5-Q
Мультфільм «Украдений місяць. КУМ»
