Сьогодні Лебедин, як і більшість малих історичних міст України, поступово перетворюється в один із осередків збереження історико-культурного надбання, виконуючи функцію духовного відродження Слобожанщини. Основним його завданням в цьому напрямку є плекати історичні, культурні, мистецькі, етнографічні традиції, розвивати характерні для цієї місцевості народні промисли та ремесла.
Лебедин перевернув уявлення про Слобожанщину і, взагалі, про Східну Україну. Виявляється, що не лише на Галичині і Поділлі можна побачити ратуші, палаци, дерев'яні церкви та старовинну забудову. Все це є і в Лебедині.
Садиба протягом багатьох століть була найбільш поширеною моделлю життєвого устрою. Мешканці садиб, їх архітектура, інтер’єри, образ життя тощо постійно привертали увагу митців, були відбиті у творах живопису, літератури, скульптури, музики. Садиби Сумщини (величні заміські резиденції на зразок Михайлівки Капністів й більш скромні) як мистецькі осередки – дуже цікаве, навіть унікальне явище.
Садиба Капністів, с.Михайлівка (фото “Столица и усадьба”, 1916)
Кожна садиба (а їх важко навіть перелічити) з її зібраннями документів, книг, творів мистецтва – була своєрідним науковим та мистецьким центром, архівом, музеєм. Це, зокрема, Попівка О. Паліцина, з його національно-просвітницьким гуртком – так званою «Попівською академією»; Волокитине, де А. Міклашевський заснував виробництво (1839) порцеляни, зразки якої не поступалися європейським; Гирівка Лазаревьких, Кролевець Огієвських, Лифине Хрущових – місця, які відвідав Т.Шевченко. У садибі Линтварьових (де гостювали вчені, музиканти, поети, була побудована школа, в якій дітей виховували патріотами, навчали на українській мові.
Серед великої кількості перспективних туристичних об’єктів Лебедина та навколишніх сіл, надзвичайно цікавими є лифинські околиці. Дорога, що веде до Лифина проходить через лісовий масив, надзвичайно мальовнича. Неможливо описати казкову красу лифинської природи. Стародавні ялини, листяні ліси, чисті ставки і схили, все це робить поїздку до Лифина незрівнянною.
Село Лифине (колишній Лихвин) належить до Ворожбянської сільської ради. Перші документальні свідчення про хутір Лиховщину (Лифівщинину) відомі з 1778 року, тоді вони належали осавулу Алфьорову, і тут мешкати 179 підданих, потім належала його вдові. У першій половині ХІХ століття як посаг Наталії Хрущовій — жінці вельми і вельми неординарній. Вона товаришувала з Іваном Тургенєвим, Яковом Полонським, Олександром Плещеєвим… Аристократизм у ній органічно поєднувався з демократизмом. Іван Єрофеїв, який ще в 1930 р. досліджував історію перебування Шевченка на Сумщині, писав, що Хрущова «чарувала всіх тих, хто її знав, своєю красою, а ще більш розумом, культурністю, глибоким інтересом до поезії й політики. Розбудована панська ж садиба була — Дмитром Олександровичем Хрущовим. Центральний будинок був до цього часу дерев’яним.
Сам господар помістя був він вельми цікавим і діяльною людиною. Освіту здобув у Харківському імператорському університеті. Частину своїх кріпаків відпустив на волю за кілька років до скасування кріпосного права. З 1858 по 1859 роки був членом Харківського губернського комітету, де дбав про поліпшення побуту поміщицьких селян. У 1861 році отримав від уряду медаль «За труди по звільненню селян». З червня 1865 по квітень 1867 значився керівником Лебединського повітового дворянства.
Особливою гордістю поміщика був його фруктовий сад. Саму ж садибу подружжя Хрущових використовували тільки як дачу.
Головний фасад садиби Хрущових, с. Лифине. Фото 2019 рік
Від цієї величної садиби сьогодні зберігся винний склад – одноповерховий, на підвалі. Фасади мають цегельний декор у вигляді лопаток, розміщених на кутах, стрілчастих арок і підкарнизну аркатуру. Силует споруди збагачують фронтони та люкарни на даху. Господарські будівлі, що знаходяться навпроти садиби, уявляли собою 5 об’єктів по периметру прямокутника і створювали єдиний архітектурний комплекс. І до цього дня вражає своїми масштабами й красою двоповерхова казарма для робітників економії. Флігель в південно-західному куті парадного двору, з чотирьох колонним портиком-ганком на особовому фасаді й великими вікнами з лучковими перемичками й різьбленим дерев’яним декором.
Садиба Хрущових привертає особливу увагу і шанувальників українського поета Тараса Шевченка, де він зупинявся на початку червня 1859 року.
Легенди – постійні супутники життя великих людей. Тому не дивно, що місцевий лебединський люд переказував, як Шевченка переслідували жандарми, а він «викопав підземний хід і втік з Лихвина».
Садиба графів Капніст
Михайлівку і донині називають «садибою графів Капніст», незважаючи на те, що заснував її насправді Іваненко. Може, це і добре. Адже реальних фамільних садиб графів на Слобожанщині залишилося не так вже й багато.
Отримавши садибу в спадок, Капністи, ясна річ, її трохи поліпшили і добудували. З власників Михайлівки найбільш відомий граф Василь Олексійович Капніст. З 1867 по 1888 роки він обіймав посаду Лебединського повітового ватажка дворянства. А з 1888 по 1902 роки Василь Андрійович був ватажком дворянства всієї Харківської губернії. Писав книги, значився почесним громадянином Лебедина. Збирав предмети мистецтва: картини (серед яких були роботи пензля Рубенса), меблі та фарфор. Вся ця величезна колекція разом з великим родинним архівом старовинних документів зберігалася в Михайлівській садибі.
Від розкішного палацу з білими колонами і чудовими внутрішніми залами в наш час, крім пам’яті, не залишилося і сліду.
Садибний будинок Щокіна-Кротова
Будувався будинок в 1880-х роках, як садибний будинок для В.Є. або М.Є. Щокіна-Кротова. Автор архітектурного проекту залишився невідомим.
Наприкінці ХІХ століття будинок Щокін-Кротових перейшов до відання Лебединського земства і був включений до території лікарні. За ініціативою і під керівництвом земського лікаря Костянтина Олександровича Зільберника тут функціонувало відділення для хірургічних хворих.
В 1915 році в будівлі розмістився госпіталь для лікування поранених під час першої світової війни, після жовтневої революції 1917 року – міська лікарня.
На 1945-1950-ті роки припадає основна доля добудов і перепланувань, пов’язаних з пристосуванням території під лебединську міську лікарню міжрайонного значення, зі стаціонаром на 140 ліжко-місць. У 1945-1955 роках будівля добудовувалася в широтному напрямку ідентичним по об’ємно-просторовому і стилістичному рішенню, Г-подібним в плані, корпусом і з’єднуючим його з основним об’ємом одноповерховим павільйоном. Створений комплекс отримав чітко виражену симетрію, створюючи відчуття єдиного часу складових його частин. В ці ж роки до південного фасаду прибудований протяжний, орієнтований в меридіальному напрямку одноповерховий процедурний корпус.
У 1980-х роках поліклініка була перенесена із цього приміщення у новозбудовані корпуси, а у цьому будинку розташоване стоматологічне відділення Лебединської ЦРЛ ім. К.О. Зільберника, що проіснувало тут до 2016 року, коли було ухвалено рішення про передачу будинку у користування Лебединському медичному училищу ім. проф. М.І. Сітенка.
Література
https://debaty.sumy.ua/news/turistichnimi-stezhkami-lebedinska-shvejtsariya
