Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну йде мова. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть - це батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги. Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.
Рослинна символіка на гербі та прапорі Сумської області.
Герб.
Елементи герба розташовані на геральдичному щиті з синім полем та жовтою окантовкою. Синій колір, поряд з жовтим здавна є традиційними кольорами Сумщини. У синьому полі золотий шолом із срібними деталями, під ним справа (геральдично) вигнутий С-подібно золотий колосок пшениці з 25-а зернятками, зліва - золотий охтирський хрест. Золотий шолом у верхній частині герба - символ історичного початку наших земель із часів Київської Русі. Золотий колос зігнутий у вигляді букви " С" із 25-а зернятами символізує історичний шлях, який пройшли ці землі до утворення Сумської області і вказує на кількість суб'єктів регіону. Разом з тим він символізує хліборобство - основне заняття жителів області з прадавніх часів і вказує на основні риси характеру: працелюбність, гостинність, домовитість, любов до рідної землі. Золотий хрест вказує на те, що ці риси характеру поєднуються з високою духовністю, яка передається із покоління в покоління. Розташування їх під золотим шоломом символізує готовність і здатність жителів області в будь-який час захистити свою рідну землю, духовні і матеріальні надбання, які на протязі всієї історії не раз яскраво виявлялися - від битв з кочовими племенами і до героїчних сторінок Великої Вітчизняної війни.
Ці три елементи разом символізують також три складові частини Сумської області:
Шолом - землі, що відійшли від Чернігівської області та історично були в складі Київської Русі;
Колос - землі, що відійшли від Харківської області і були частиною Слобожанщини;
Золотий хрест - землі, що відійшли від Полтавської області і були в складі України за часів Гетьманщини.
Перевага синьо-жовтих кольорів вказує на те, що область є невід'ємною частиною держави Україна.
Прапор.
Прапор являє собою синє полотнище із співвідношенням ширини до довжини як 2:3. В центрі розташований герб області, розмір якого має співвідношення висоти щита герба до висоти прапора як 2:3.
Жито- символ життя. Це знак добробуту і злагоди в сім'ї. Якщо жито — трудова проза життя, то пшениця - його святкова поезія. Здавна під пшеницею розуміється образ дівчини, навіть нареченої, а під житом - образ натрудженої і втомленої життєвими турботами жінки, навіть вдови. Тому весільний коровай-з пшеничного борошна, притім, найвищої якості, щоб і життя молодих було якості не нижчої...
Пшениця - символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного і духовного багатства. Якщо житня хлібина дає силу і здоров'я, то пшеничний коровай додає до них щастя і красу.
Серед домашніх оберегів найпочесніше місце посідав хліб. Наша паляниця має круглу форму - символ життєдайного Сонця.
Від зернини до хлібини.
https://www.youtube.com/watch?v=nI_Ky40cwdA
У християнстві хліб символізує тіло Ісуса Христа. Під час останньої вечері з учнями він узяв хліб, розламавши його, дав кожному та сказав: " Це є тіло Моє, яке за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене."
Жодне свято, жодин обряд не обходився без святого хліба. Коли народжувалася дитина, провідували її з хлібом, під час весілля батьки благословляли молодих хлібом, в останню путь проводжали людину - на віку домовини клали хліб.
У кожній українській хаті на столі завжди під рушником лежав хліб, як символ гостинності. Гостя пригощали, і, скуштувавши хліба-солі, він уже не мав морального права заподіяти господарям якесь зло.
Дідух - обжинковий або зажинковий сніп, виготовлений з житніх пучків або плетених пучечків, який ставлять на покуті у Різдвяні свята. Вважається, що в ньому перебувають душі померлих предків. Добрий дух–Дідух сприяє родючості нив та добробуту господаря. За прадавніми традиціями предків, покровителем родоводу, богом усіх душ тих, хто відійшов від родини в зоряне царство і хто єднає та здійснює зв’язок предків з нащадками, вважається Дідух. Для людей Дідух, Дід — це дух поля, дух Дажбога, справжній земний бог життя та ще своєрідний обжинковий або зажинковий сніп, виготовлений з житніх або пшеничних пучечків, котрі обв’язуються кольоровими стрічками або стеблиною та складаються докупи. За повір’ям, жниця, яка зав’язувала останній сніп жита, повинна цього року народити дитину, бо це зав’язування снопа символічно нагадує зав’язування пуповини.
Вигадливої форми сніп—Дідух ставлять здебільшого на покуті у Різдвяні свята, під час освячення дитини і в дні весілля. Він є уособленням вічності Роду, оскільки вважається, що душі предків постійно підтримують зв’язок з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості нив, стежать щоб у родині був лад і спокій.
Найбільш традиційно вшановують Дідуха на різдвяно—новорічні свята. Дух дідів—прапрадідів приходить тоді лише в ті сім’ї, в яких у почесному кутку хати — покуті та ще й протягом тижня або навіть до Водохреща стоїть охоронець родини від злих та нечистих сил поважний Сніп—Рай, оздоблений засушеними квітами та кольоровими стрічками
У світлицю Дідуха вносять та ставляють напередодні Багатої куті, тобто в день, що передував Різдву. Цей день в народі називають ще Багата вечеря, бо саме в цей Святий Вечір із настанням сутінків духи прародителів приходять до своїх родичів відзначати час народин молодого Божича Коляди. На їх честь біля Дідуха обов’язково ставлять новий горщик з кутею та узвар, тобто коливо, що вважається поминальною стравою духів, добрі душі яких є охоронцями посівів та врожаїв від пожежі, повеней, бурі та граду.
Напередодні народження місяця (28 грудня) опівночі Дідуха виносять з хати, бо в цей час добрі душі залишають родину і відправляються на свої постійні місця проживання. Вважається, що тоді на подвір’ї можна почути як Новий рік проганяє Старого, який старається забрати з собою все, а Новий намагається віддати лише лихе, тому частину Дідуха разом з сміттям від раніш заметеної хати підпалюють. Цей вогонь вважається священним. Він очищає людські душі та спопеляє усі торішні сили аби чистішими увійти у Новий рік. Дим спрямовують так, щоб він обкурював фруктові дерева, аби добре родили і не побив їх мороз чи град. Потім через нього переганяють домашню худобу.
У липні, коли настає час зажинок, умившись джерельною водою та помолившись, люди удосвіта йдуть в поле, щоб зробити жнив’яний почин — обрядовий сніп. У цей день дух предків особливо уважний до людей, а тому годиться бути чемним, не підвищувати голос. При цьому готують непарну кількість снопів (3, 5 чи 7), ставлять їх в коло, а посередині кладуть зажинковий хрест. Зажинковий хрест — дві жменьки збіжжя складених навхрест.
Згодом, коли настануть власне жнива, вшановують покровителя врожаю Спаса та бога Перуна. В кінці косовиці, зробивши «Спасову бороду» жінки—жниці витягують з кожної копи по колосочку і роблять з них квітку—китицю, сніп—рай, або плетуть колосяний хрест і несуть в село. Зерно з «бороди» витрушували на землю, щоб випустити духа поля, клали на землю хліб і воду, потім всі хто хотів лягали на ниву, й качалися по ній, щоб Мати—Земля повернула втрачені сили.
Саме цей обжинковий сніп—рай, або Дідух, на Різдво ставлять на покуть.
"Хліб - усьому голова"
https://www.youtube.com/watch?v=JaIMP03RRyQ
Народні символи оповиті легендами, оспівані в піснях, тому ілюстраціями до сторінок журналу будуть старовинні легенди, народні пісні, вірші.
„Хліб — усьому голова”.
Хліб — символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до Бога „Отче наш...” люди, як великої милостині, просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на світі. Спочатку в землі, потім у борошні, й, нарешті, на столі. Якби в нас було хліба стільки, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а тому, що це наш хліб.
„Як вродить жито, то будемо жити”, — говорить народне прислів'я. Хліб з людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини, новосілля, сватання.
На знак згоди дівчина подає хліб на весіллі, хлібом мати благословляє до вінця і зустрічає молоде подружжя.
В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших гостей. Він — ознака гостинності українського народу.
З хлібом у нас зустрічають гостей,
Хліб на весіллях цвіте в короваї,
І кращих немає на світі вістей,
Ніж — хліб уродився на славу.
Прислів'я.
✵ Хліб — усьому голова.
✵ Сила — від хліба, хліб — від землі.
✵Хліб — батько, вода — мати.
✵ Якщо хліб та вода, не страшна нам зима.
Українська народна пісня
Яке це диво — українська народна пісня! Кого тільки не полонила її вічна краса. Українська пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу й натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з колисаночки. В ній — материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.
Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати з радістю відпочинок, тамувати душевний біль. Земля наша українська така співуча, що не тільки кожне село, а й вулиця мала свої пісні.
У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає...
Криниця – символ батьківщини; здоров’я, сили, багатства, родючості; святості і чистоти; краси, вірності; безсмертя народного духу; розлуки, туги; високої духовності.
Символіка криниці тісно пов’язана із символікою води. Із криниць щодня брали воду для пиття, варива їжі, прання, купання дітей тощо. Саме біля них збиралася молодь на свята, водила хороводи, жартувала, освідчувалась у коханні. Звідси, напоївши коней, їхали козаки боронити рідну Україну. Тут прощалися з милою. Біля криниць ворожили, їх щоразу очищали, освячували. Традиційними були походи усім селом до криниці. Парубки спільно чистили їх, упорядковували, дівчата прикрашали їх вінками, клали на цямриння запашне зілля /див. Зілля/, у воду кидали аїр, любисток. Це, за віруваннями, проганяло лихі духи, умилостивлювало русалок, криничників.
Криниця-журавель та коромисло
https://www.youtube.com/watch?v=juYFNIjvNUM
Ось чому, як пише С.Килимник, в українців криниця – “символ здоров’я, сили, багатства, родючості, плодючості, святості, чистоти. А для молоді – це символ дівочої краси, вірності, але й розлуки, суму, туги, жалю”.
Література
http://yuliyavolodko.ucoz.net/index/narodni_simvoli_ta_oberegi/0-27
