Немов відтворення серпанку,
З паперу вирізані всі,
Ось перед нами витинанки –
Зразки чудової краси.
Легкі, прозорі, мов пушинки,
Цілком нагадують вони
Серветки, зірочки, сніжинки –
Казковий витвір давнини. (І. Дубинський)
Мистецтво витинанки, зародилося у Китаї у сьомому столітті, одночасно з винаходом і розповсюдженням паперу. Жінки напередодні свята весни наклеювали на вікна традиційні паперові узори, сюжети у вигляді драконів, квітів, різноманітних символів. У Персії паперові прикраси з’являються у тринадцятому столітті. Минає двісті років, папір через Туреччину потрапив у Європу, спочатку у Венецію, потім в Угорщину та інші країни. У Західній Європі витинанки набували в складних дзеркальних сюжетно-образних композиціях, що завжди вміщувалися на одному цілому аркуші паперу й були подібні до графічних зображень.
Витинанки - один із видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. Їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей. Вони тісно пов'язані із святковими обрядами, покутами і звичаями народу. Виникнення і розвиток паперової витинанки, відбувалося значно пізніше від інших видів народного декоративно-ужиткового мистецтва, в котрих сформувалися певні мистецькі традиції. Вона була не лише елементом, що прикрашав оселю, але й потужним оберегом. Витинанки виготовляли у вигляді хреста (вішали на сволок біля колиски, щоб захистити малюка від злих сил), барвінку (символізував здоров’я та красу), янголів (захищали оселю та всіх мешканців, оберігали спокій родини), дерева життя (символ роду та неперервності поколінь, часто на гіллі розміщували птахів, а внизу біля стовбуру людські силуети та звірі). Особливо поширеним в українській хаті було оздоблення божників та мисників.
В Україні витинанки з’явилися у середині дев'ятнадцятого сторіччя. Це були народні паперові прикраси якими селяни оздоблювали хати. Великим поштовхом до розвитку витинанок був перехід від хат– курянок до чистих хат із світлицями. Слов'янські народи використовували витинанку здебільшого як декоративний елемент в народних традиційних орнаментах. В Україні це мистецтво називається – витинанка, у Білорусі - вицiнанка, в Литві-karpiniai карпіняй, у Китаї "Цзяньчжу", в Європі - силуетне вирізування.
У середині дев'ятнадцятого сторіччя витинанки використовували вже всі верстви населення, прикраса-витинанка надовго входить у побут міщанства та дворянства у вигляді серветок з ажурно вирізаними краями вони прикрашали полиці буфетів та тумбочок, служили замість фіранок на вікнах. Їх можна було бачити у хатах на вікнах, стінах, сволоках, на печі. Іноді вона навіть замінювала собою настінні малюнки, тим самим перетворившись на прикрасу українського житла, набувши широкого розвитку й розповсюдження.
Витинанки різних місцевостей одночасно можуть виявляти як ознаки народної творчості всієї України, так і самобутні, притаманні лише якомусь певному регіону. Так, витинанки західних областей розмиті та дрібно орнаментовані; подільські витинанки продовжують традиції народних килимів, гончарних розписів, вишивок; витинанки Дніпропетровщини перегукуються з петриківським розписом та в кожній паперовій прикрасі проглядається обличчя окремого майстра як творчої особистості.
Здавна витинанка була частиною народу, її дорогою спадщиною, яка передавалася від покоління до покоління. Витинанка була обов'язковою частиною будь-якого свята українців. Будь то Різдво, чи Великдень - хати наших пращурів щедро оздоблювалися символічними витинанками.
Витинанки не є простим виробом із паперу. Це - обереги помешкання і родинного вогнища. Кожна витинанка мала своє значення, і свою символіку.
На Святий вечір наклеювали на вікна чорні чи темно-сині витинанки у вигляді ромбів або квадратів, у яких центральним і головним елементом був хрест. Він мав розташування пряме або ж подібне до літери Х. Ці хрести оздоблювали ажурними прорізами, які в різних регіонах мали свої особливості, зокрема, домінування геометричних чи уподібнених до природних форм. До наступного дня, на Різдво Христове, вікна й стіни прикрашали витинанками яскравих кольорів: вишневого, зеленого, білого, жовтого. Із невеличких ромбічних чи розеткових витинанок майстрині, особливо дівчата, укладали цілі композиції: "хрести" чи "зірки" у вигляді строгих чотири восьмипелюсткових квітів, високих хрестів.
До Різдва ще вирізали з паперу окремі постаті ангелів, які клеїли на шибки або кріпили за ниточку до сволока. Такі оздоби створювали живе оточення, рухаючись від найменшого пориву повітря.
Витинанки приурочувались до основних подій у житті селянина, і кожній відповідала певна традиційна композиція. До жнив вирізали і клеїли "врожайну", на заручини - "заквітчану", яку потім змінювали на "весільну". Витинанка символізує вічне прагнення українців відзначити певне свято, пам'ятний день або прикрасити своє життя.
Доступність матеріалу і інструментів сприяло розвиткові цього виду народної художньої творчості, в якій безпосередньо виявились естетичні почуття, жива уява та спостережливість людей, що створювали витинанки. Майстрів витинанок в Україні називають "витинанкарі. За наших часів з'явилося багато технік на основі витинанок. Сучасні дизайнери і художники дуже часто звертаються до цього прекрасного виду мистецтва.
Виставка витинанок у Миколаєві
"Найвідоміші майстри української витинанки"
Література
