Сьогодні ми поринемо у світ оберегів. З давніх-давен наші предки вірили у магічні засоби, які оберігають і охороняють людину та її найближче довкілля (дім, худобу, врожай тощо) від усілякої небезпеки. Оберегів існувало дуже багато. Ми розглянемо деякі з них.
Обереги – важлива частина культурної спадщини українського народу. Під оберегами розуміють магічні предмети, фігури із зображенням певного божества, яким приписували таємничу надприродну силу. Здебільшого, це невеличкий предмет, який люди носили при собі з охоронною метою. Обереги завжди відігравали велику роль у житті людей, оскільки на них покладали великі надії: вони заспокоювали серце, охороняли найближче і найдорожче. Головною, найважливішою функцією оберегів є захисна, оскільки саме вони захищають людину від усякої нечистої сили. Саме походження лексеми оберіг пов’язане із Берегинею – богинею добра, захисту від хвороб та інших злих сил. Вона була найдавнішим зразком оберега. Невеличкі фігурки Берегині носили на грудях, щоб уберегтися від усього лихого. З часу прийняття християнства символічний смисл Берегині було перекладено на образ Богородиці, яку сприймали як всемогутню заступницю людства перед Богом.
Обереги виникли ще в дохристиянські часи. Сучасні медальйони, кулони, ланцюжки з металу – це відлуння давніх вірувань наших предків у магічну силу оберегів.
В усі часи оберегом для людини був одяг. Він прикривав не лише від холоду, а й від недоброго ока та злих духів. Оберегів людини існувало безліч: сорочка, запаска, плахта, намисто, дукати, дівоча коса, вінок, хустка тощо. Ми розповімо про деякі з них.
Вишиванка – символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, любові, святості, оберіг. Народ ставився до вишиванок як до святині. Вони зберігалися й передавалися з покоління в покоління, з роду в рід як родинні реліквії. За традицією, матері вишивали сорочки та рушники своїм дітям, дівчата, готуючи придане, вишивали своїм нареченим сорочки на знак вірності й кохання. Вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування, занепаду. Казковими візерунками прикрашали сорочки, намітки, очіпки. Готували дівчата й собі до свят найкращі вбрання, вишиваючи нитками, гаптуючи сріблом, золотом, бісером, перлинами, коштовними каміннями тощо. У народі кажуть: «Сорочку одягай – маму, тата звеселяй, від хвороб її носи і здоров’я бережи». Носити вишиванки стає модною тенденцією і перетворюється на модний бренд України у світі (особливо з часів ЄВРО-2012).
Вінок – своєрідний оберіг, який захищає дівчину від недоброго ока, від нечистої сили. У повному українському вінку було дванадцять квітів, кожна з яких була символом: безсмертник – символ здоров'я, деревій – нескореності, барвінок – життя та безсмертя людської душі, цвіт вишні та яблуні – символ материнської відданості, любисток та волошка– вірності в коханні, ромашка – дівочої чистоти та цноти, ружа мальва та півонія - віри, надії та любові, хміль (вусики) - гнучкості та розуму. До віночка в’язали кольорові стрічки. Посередині світло-коричнева стрічка – символ землі-матінки, зліва та справа дві жовті - символ сонця, світло-зелена й темна – символи живої природи, краси та юності, далі йдуть синя та блакитна – символи неба й води; потім з одного боку оранжева – символ хлібу, з іншого фіолетова – символ розуму, малинова – символ щирості та рожева – символ багатства; по краях вінка в’язали білі стрічки – символ чистоти, на лівій внизу вишивали сонце, на правій – місяць.
Хустка – жіночий оберіг, який захищає від злого ока. За українською традицією, жінка мала щодня ходити з покритою головою. У східних слов’ян віддавна існував звичай: дівчина, яка виходила заміж, повинна була покривати голову хусткою, бо лише чоловік має право бачити її коси. Тому з’явитися перед сторонніми чоловіками з непокритою головою прирівнювалося до зради. Зірвати хустку з голови жінки означало колись тяжкий злочин. Винуватців карали великим штрафом. Також вірили, що простоволоса жінка може викликати неврожай, епідемії, хвороби. На Харківщині вважали:якщо заміжня жінка вийде у сіни без хустки, то її потягне домовик за волосся на горище.
У традиційних уявленнях українців значне місце відводилося багатому і різноманітному світу тварин. Звірі, птахи, плазуни, земноводні, комахи присутні в народних обрядах та іграх, у системі прикмет і ворожінь тощо.
На змісті вірувань позначився також вплив реальних властивостей тих чи інших представників тваринного світу – безкорисливих помічників або злих ворогів людини.
«Тварини-обереги. Птахи-обереги»
Кінь – символ багатства, могутності, швидкості, волі, вірності й відданості. У багатьох думах, піснях оспівували козака і тут же згадували коня. Здавна коней дуже шанували, адже їхня роль у господарстві та житті людини була неабиякою. Під час святочних ворожінь у селах коневі зав'язували очі, сідали на нього задом наперед і дивилися, куди він піде: у тій стороні дівчину чекає суджений. Кінський череп використовувався як оберіг від нечистої сили. Господарі нерідко застромляли його у тин на городі, щоб усе родило, або тримали на пасіці, щоб бджоли велися, прикріплювали на клуні від чарівників та злих сил. Голову коня закопували під час будівництва греблі, щоб болотяний чорт не зміг її зруйнувати. Вважалося, що зілля, яке проросло крізь очиці покинутого кінського черепа, має не тільки лікувальну, а й чудодійну силу.
Кіт – охоронець маленьких дітей (в українських колисанках). Це пов’язано із давніми повір’ями про те, що мирне мурчання кота в домі приносить сон і спокій дитині. Існує повір’я, згідно з яким кішка створена Богом є другом людини, який оберігає її від зла. І зараз зберігся звичай у новий будинок пускати кота – для благополуччя і миру.
Лелека – улюблений птах українців. Староукраїньке повір’я про святенність лелек походить ще з доби трипільців. Їх назвали на честь божества добра і кохання– Леля. Як відомо–від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись,що лелека мостить гніздо на подвір’ї добрих людей.
Ластівка –символ матері. У народі живе зворушлива легенда про походження ластівок. Жили собі, кажуть, чоловік і жінка. Чоловік одного разу щось різав і забруднив руки кров'ю, а жінка підійшла і в'ється навколо нього. Чоловік узяв її за підборіддя й лагідно промовив: "Ластівко, ти моя!" – та поцілував. Тієї ж миті вони спурхнули і полетіли ластівками. Через те в ластівки й видно під горлечком червоненьку плямочку. Божа пташка, створена із землі. Якщо ластівка в'є під чиєюсь стріхою гніздо, це віщує родині щастя і благополуччя. Розоряти гніздо ластівки– великий гріх.
«Рослини-обереги».
Оберегами від злих сил вважалися в народі й рослини, що мали чудодійні властивості. Це полин, часник, осика, верба, а також широколисті дерева, гілками яких замаювали оселі під час Зелених свят.
Калина –символ дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба і калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.
Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. "Без верби і калини–нема України", – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: "Де вода, там і верба". Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна. Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.
Роль оберега виконував і часник. Його зубчики розкладали по кутах столу на Свят-вечір, зашивали в сорочку дитині. Вплітали часник і у весільний вінок молодої або ж зав'язували його у волосся, аби нічого не зашкодило щастю молодих. Напередодні Івана Купала натирали часником вим'я корови, щоб відьма молоко не забрала.
Мак у народній культурі відіграє роль оберегу, захищає від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мавпольовий мак, зерна якого самі висипалися з голівок. Якщо ним обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернятка. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали маком, освіченим на Маковія або на Спаса. У Свят вечір господарі обходили з різдвяним хлібом, медом і маком двір і густо посипали біля корівника диким маком, "щоб відьми ,його визбируючи, не могли підійти до худоби". Мак захищав також людей і худобу від змій: у переддень річних свят обсівали, обкурювали маком хату, клали його на вікно, щоб змії не заповзали у будинок. Використовували мак із лікувальною метою, переважно як снодійне, ним присипляли неспокійних маленьких дітей.
Презентація "Рослини - обереги".
https://naurok.com.ua/prezentaciya-roslini---oberegi-60604.html
По горизонталі:
ЇЇ прибивали до порога чи біля нього.
Продовжіть вислів: «Де вода, там і …».
Птах, який за повір’ям оберігає родинне щастя.
Одяг, символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, любові, святості, оберіг.
Хто охороняє дітей в українських колисанках?
Богиня добра, захисту від хвороб та інших злих сил.
Я хочу, діти, щоб для вас, коли станете дорослими, дорогою залишилась рідна домівка, щоб палко любили рідний край, його звичаї, мову нашу солов’їну, щоб ніколи не змогли зламати калинову гілку чи інше дерево, а навпаки, прикрашали нашу землю своїми руками. Тож пам’ятаймо, хто ми є, бережімо наші звичаї, шануймо наші обереги!
Література
https://naurok.com.ua/vihovniy-zahid-oberegi-ukra-nciv-5761.html
