Доброго дня, мої вихованці. Обереги – наші прадавні символи-захисники, знаки віри у вище заступництво, вони втілювалися у побутових речах, їх шанували, про них складали легенди. А чи знаєте ви, звідки походить слово оберіг? Слово «оберіг» походить від слова «берегиня», що рівнозначне грецькому «земля», тобто богиня землі, її берегуша, охоронниця. Берегиня- мати всього живого, богиня родючості, природи та добра. Образ Берегині дійшов до нас у вишиванці, на обрядових рушниках - це такі добрі охоронці нашої хати. Колись рушники вішали не тільки над образами, але й над вікнами, дверима. І ось ці обереги стерегли хату від злих духів.
Існує старовинна легенда.
Якось на світанку нашої Землі Бог оглядав творіння своїх рук і, дуже сильно втомившись, він вирішив перепочити. Земля, де він зупинився зі своїми супутниками – ангелами, його дуже вразила, оскільки була багатою на сонце, звірів, птахів та рослини. А що найбільше сподобалося Богові – так це люди того краю. До якої хати б він не зайшов - усюди його гостинно приймали хлібом та сіллю. Йому так сподобалася ця місцина, що він часто став навідуватися сюди зі словами «Рушаймо у край», звідки і пішла назва Україна.
Батьківська хата, : Рідна хата – наша берегиня. Вона зігріта теплом материнської любові, мудрим успіхом батька.Що особливого ви помітили на зображенні? Що є характерним саме для української оселі?
До зведення сімейної фортеці ставилися дуже серйозно. Українці ніколи не ставили будинок там, де проходив будь-який шлях; на місцях сварок, трагедій, погостів тощо. Ретельно продумували все, щоб прилеглий город виходив до річки.
Починалася хата з порогу. Пороги були завжди високими.
Традиційно українська хата мала троє вікон: покутнє, застольне та навпроти печі. У багатьох було ще маленьке віконце над піччю. Вікна - "очі" хати, що освітлюють житло. ховається серед яблуневого або вишневого садка, здавна є етнічним символом України. Батьківська хата — це не тільки людське помешкання, але й родинна святиня, місце єднання роду, куди завжди повертаються діти й онуки.
Починали будівництво в теплу пору року, найкраще — на початку місяця. Часто хату зводили всім селом — на толоці. Увесь процес будування супроводжували своєрідними ритуальними діями. Цікаво починався обряд закладин хати: уранці на місце майбутньої печі ставили стільчик, застеляли його рушником, ставили на нього хліб-сіль, воду або вино в чашці та квіти. Один із майстрів підходив, цілував хліб, молився, і так, з Божим благословенням, брався до роботи.
Перший камінь не закладали, поки не пролетить крук. Дотримувалися й інших обрядів: «закладання сволока», «будівельна жертва» (при облаштуванні фундаменту в жертву кидали дрібні гроші), «квітка» (коли на завершення будівництва на гребінці даху ставили дерев’яний хрест із квітами). Після роботи господарі обов’язково пригощали будівельників святковим обідом. Першим до нової хати запускали півня або кота. Господарі намагалися занести жаринку зі старої печі, щоб запросити Домовика, що завжди живе за піччю.
Особлива урочистість – заселення нової хати. Її засипали зерном - на багатство, та маком – проти нечистої сили. Проти злих сил також вносили кропиву, освячені вербові гілочки, мазали поріг часником.
Люди вірили, що світ поділений на три частини: небесну, земну й підземну. Це повністю відображено в селянській хаті: стеля і сволок — це небесний, духовний світ; двері, вікна й стіни — земне, реальне життя; підлога, поріг і призьба — це межа між реальним і підземним світами.
Діти, без якої важливої споруди важко уявити собі українську оселю? Даю вам підказку: це символ материнського початку, святості; непорушності сім'ї; неперервності життя українського народу; рідної хати, батьківщини; поетичний символ народної обрядовості.
Українська піч
Якщо з сіней увійти до світлиці, то з одного боку можна побачити піч. Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Піч - це вогонь, вогнище. Вогнище було символом непорушності сім`ї, його збірним пунктом і святинею. У печі жив цвіркун - дух предків. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів`я переконує: "Сказав би, та піч у хаті". Вогонь із печі вважався священним. Люди поклонялися йому, звеличували його.
Піч — це святе родинне вогнище. Скіпочка, жаринка, попіл з печі — усе це були дієві ліки для тяжкохворих.
Піч. Тут господиня готувала їжу, навчала доньку поратись біля горщиків. У печі пеклися паляниці духмяного хліба з шишками, весільний коровай. Як символ добробуту, чулися запахи борщу, каші. В печі не тільки готували їжу. Господиня охайно білила піч, а в окремих регіонах України її розмальовували. До неї завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті. Піч – мати – головна в хаті берегиня, бо хліб народжувала. Багато є загадок, віршів, прислів’їв про піч:
В лінивого піч до плечей пристала.
Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.
Діти, як і нині зустрічають почесних гостей в українських оселях?
На столі завжди лежав хліб і був на почесному місці. За старим і гарним звичаєм хлібом святим зустрічали, щастя й радості бажали. Час народження хліба вважався справжнім священнодійством. Перед тим, як пекти хліб, чепурили світлицю, чистим рушником витирали руки зі словами: «Бог на поміч» готували тісто. Розчиняли тісто в четвер, а пекли у жіночий день – п’ятницю. У цей день у сім’ї не повинно було бути сварок. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба.
На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сім’я.
Ніколи хліб не клали догори – бо це був великий гріх. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба.
«Доїж, дитино, хліб – у ньому залишилася вся твоя сила» - учать батьки своїх дітей і донині. Коли народжується дитина, йдуть з хлібом, виряджає мати сина – зав’язує у рушник хлібину. У нову хату чи квартиру теж йдуть з хлібом.
Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я : " Хата без рушників, що родина - без дітей "," Рушник на кілочку - хата у віночку ".
Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами. Він пройшов через віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові.
Рушник – це символ чистоти почуттів, безмежна любов до ближнього. Виряджаючи в дорогу– дарують рушник, як побажання щастя і добра.
У кожній оселі були свої рушники, свої узори на них. Це був своєрідний календар, книга родоводу.
Кожний колір нитки має певне значення. Чи знаєте ви значення ниток на рушникові?
Червоний колір – це любов. Зелений – вишневий, чепурненький садочок з червоною калиною. Чорний – сум, журба.
На рушниках часто бачимо голубину пару, символ миру, злагоди, щастя, ніжності. На весілля дарують вишиту голубину пару, щоб подружжя було все життя в купці, як голуб з голубкою.
Майстер-клас "Аплікація «Українська хата»
https://www.youtube.com/watch?v=eOIP4okqgaM
Виготовте аплікацію вдома і надішліть, будь ласка фото вашого виробу.
Література
https://naurok.com.ua/vihovniy-zahid-ukra-nski-oberegi-269980.html
