Українські національні обереги – безцінна спадщина минулих часів. Наші предки використовували захисні амулети та знаки ще за часів панування слов’янських племен на території від Карпат, до луганських териконів. Традиції оберігати свій дім від духів та всілякої нечисті збереглися в Україні й донині.
ТРАДИЦІЙНІ ОБЕРЕГИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Давні слов’яни вірили, що світ населений добрими і злими духами, невидимими для людського ока. Тому й створювались спеціальні обереги, щоб захищати життя і здоров’я людей від зла.
З часів Київської Русі, аж до початку 20 століття захисні елементи зустрічалися скрізь: в домі, на подвір’ї, на одязі та прикрасах. В оселі часто вішали підкову над входом, на кілочку обов'язково висів рушник-утирачка для рук. Піч та стіни були розмальовані квітами і візерунками з особливим значенням, на горищі сушилися пучки лікарських трав. Згідно з повір’ями, такі предмети були наділені природною світлою силою.
Вишиті сорочки і рушники – це теж народні обереги, їх оздоба завжди мала особливе значення. Найбільше мережали полотно біля грудей, щоб вберегти нетлінну душу людини від нападів нечистої сили. Рукави також прикрашали вишивкою для здоров’я, щастя у коханні, успіху у справах та сили власника.
Дівчата носили кольорове намисто, віночки та хустки не тільки для краси, а й для захисту від злих духів, приманювання удачі і щасливої долі. У козаків часто були з собою прикрашені орнаментом полотняні мішечки з рідною землею, вишиті матір’ю, сестрою чи коханою дружиною; стрічки чи пучки засушених лікарських трав. Пізніше християни почали використовувати освячені ікони та хрестики, як традиційні українські обереги.
Обереги людини
Одяг, взуття та прикраси – найнеобхідніші предмети в повсякденному житті людини. Однак вони виконували не лише практичну, але й не менш важливу символічну роль. В давніх віруваннях обереговим елементам надавали особливого значення. Зокрема це стосувалося прикрас, оздоблень і вишивки. Скажімо, коралі, каблучки, вінки, зрештою, вишивка на подолі сорочок та блуз, рукавах, комірі – не просто прикраси, а насамперед охоронне коло, яке мало убезпечити людину від злої сили. Не менш важливе значення відігравали й колір, крій та форма носіння одягу: це ж саме стосувалося взуття й прикрас. Щоб захиститись од стороннього "злого (недоброго) ока", позбутись "нечистої сили", навіювань і всіляких хвороб та напастей, людина убезпечувалася обереговими елементами. Про це і йтиметься далі.
Сорочка
Для сучасної людини сорочка є предметом одягу та естетичним фактором. У давніші ж часи вона мала й певну магічну функцію. Увесь процес, пов'язаний з виготовленням сорочок, їх одяганням і носінням, супроводжувався цілісною системою чітко визначених дійств і обрядів, окремі елементи яких дійшли і до наших днів. Процес вишивання, як правило, супроводжувався наспівами. Вважалося, що вишиванка, виготовлена під мелодійний супровід, принесе її власникові довголіття, щасливі долю й подружнє життя. Але найбільше акцентувалася увага на оздобленні нагрудного розшиву. Це не лише естетичний момент – хоч і він має неабияке значення. Давні узори мали оберігати людину "від лихого ока" та чорних і злих духів. Цій меті слугували й мережки на кінцях рукавів та горловині.
Широко побутують у народі такі прислів'я: "Тоді в домі Великдень, як сорочка біла", "Як неділя то і сорочка біла". Сорочка, отже, традиційно виконувала подвійну функцію – побутову й оберегову. Всім нам відомий вислів, який дійшов з глибини століть: якщо людині порщастило уникнути явної небезпеки, то казали, що вона в сорочці народилася. Неважко здогадатися, що йдеться про охоронну роль традиційного виробу.
Намисто
Не було в Україні дівчини, котра хоч би в якій скруті жила, не мала власного намиста (коралів). Віддавна побутував звичай: що пишніше у дівчини намисто, то більшу увагу й повагу викликала вона серед односельців. Що зумовлювало цей давній звичай: мода, традиція? Намисто мало подвійну функцію: магічну й естетичну. Роз'єднувати їх – означало б нехтувати давньою національною традицією; магічні й естетичні чинники настільки взаємопов'язані, що важко, а то й неможливо розмежувати їх. І все ж первісно головною роллю була оберегова. За допомогою амулетів людина намагалась убезпечитися від природних катаклізмів та злих сил. Майже кожен атрибут повсякденного побуту мав охоронні функції. Це стосується і намиста. За українським звичаєм, кожна дівчина й жінка постійно носили намисто, особливо коли виходили на люди. Згадаймо Т. Шевченка:
Ой надіну я сережки
І добре намисто,
Та піду я на ярмарок
В неділю на місто.
Що пишнішим, барвистішим, із більшою кількістю разків було намисто, тим магічнішим вважалося.
Вінок
Вінок — це символ жіночого начала, дівування та дівочої цнотливості. Загалом, вінок — знак життя, долі, життєвої сили, досконалості й перемоги життя над смертю. В Україні вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину від недоброго ока, від нечистої сили. Іноді між квітами у вінок вплітали часник, любисток та полин — від цього зела чимдуж тікала всіляка чортівня. На українській землі вінок також відомий здавна. На найдавніших зображеннях жінки–Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля. Наші предки усвідомлювали, що «головою» вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини.
Хустка
Зберігає український народ, як давній символ, пам'ять про хустку. Це перша ознака одягу жінки. Хустка широко розповсюджена по всій Україні. Багато чудових традицій і обрядів було пов'язано з хустиною. У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована на коліщатах скриня мала повнитися хустками. Їх дбайливо оберігали, ними хизувалися, приспівуючи:
Я не панна, я – господиня,
У мене хусток повна скриня!
Крім побутового, дівоча хустка в Україні має ще й обрядове значення. Так, при сватанні дівчина перев'язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною.
Лялька-мотанка – берегиня та богиня
Найдавніший зразок оберега – жіноче божество, берегиня-ляля (тобто, "земля", "богиня землі", "охоронниця"). Берегиня – мати всього живого, захисниця людини, природи та добра, охоронниця дому. Ляльку-берегиню створили понад 5 тисяч років тому. Це – не просто дитяча іграшка, це – витвір мистецтва. Народна лялька дуже екологічна, духовно чиста, образна і символічна. Така лялька має умовний силует. Створювали насамперед голову і тулуб ляльки, обличчя робили без деталей або з намотаним нитками хрестом, щоб у них не вселявся злий дух. Для виготовлення ляльок використовували траву, сіно, солому, кукурудзиння, нитки, ганчір'я. Лялька була оберегом душі людської. Наші предки клали її у колиску для новонародженої дитини, щоб у хаті не селилися домовики; ляля забавляла дитя, допомагала йому пізнавати світ, перебирала негативну енергію, забирала хворобу; ляльку віддавали богам за здоров'я, урожай, дощ. Обличчя в мотанки повинне бути біле, або на ньому має бути хрест – щоб у ляльку не вселився злий дух. Мати повинна зробити своїй доньці та подарувати на весілля, тим благославляючи її на щасливе заміжжя та на народження здорових діточок. Оцей хрест, ці дві лінії – це чоловіче (вертикальне) та жіноче (горизонтальне) начала, їхнє перехрещення символізує продовження роду. По тому, як на світ з'явиться нове життя, треба повернути ляльку тричі проти годинникової стрілки, мовлячи: "Відвернися злом, повернися добром" – і покласти в колиску, де дитина спить. Ця лялька охоронятиме її сон. Оберіг викидати не можна – треба передати його вже своїм дітям.
Писанка - оберіг, символ життя
З давніх-давен люди звертаються до Бога з молитвою, здіймаючи руки до неба, благаючи захистити від лиха та зла. Тому рука, розкрита долоня стала символом захисту. Охоронцем домашнього вогнища завжди вважався вуж, а оберегом господи від грому і пожежі – півень. Найсильнішою захисни-цею всього живого є Мати-Берегиня. Люди малювали їх зображення на стінах житла, вишивали, ліпили з глини. Але найбільшу силу ці обереги мають, якщо їх написати на білому яєчкові. Вважали, якщо в кожній сім'ї будуть писати писанки з такими символами, то сім'ю минатимуть біди.
Своє значення мали і кольори.
Жовтий – символ сонця і зірок, врожаю.
Червоний – колір радості та повноти духу, любові.
Зелений – пробудження природи.
Синій – небеса, вода, повітря.
Блакитний – чистота.
Коричневий, у різних відтінках чорний – символ землі.
Розмальовування писанки – це вже своєрідний ритуал. Пишуть її, помившись, у чистій хаті біля вогнища (свічки), коли домочадці полягали спати. Для розпису вибирають ціле яйце, не тріснуте, бажано домашнє, щоб було запліднене, інакше втрачається його магічна сила, і ні в якому разі яйце не вариться, бо з вареного не буде життя. За законом писанкарства, оберіг має зберігатися рік, до чергового Великодня, а потім пишеться нове яйце, адже протягом року в людини щось змінюється в життя, вона прагне чогось іншого, відповідно, замовляє щось нове для себе. Стара писанка закопується в землю. Викидати її чи бити не гоже. Писанки, на відміну від крашанок, у їжу не вживають, адже це обереги. Писанки можна зберігати скільки завгодно. Писанка – це оберіг життя. Писанка не є суто великоднім атрибутом, як більшість гадає. Її писали протягом року до різних свят, на весілля, дарували на добробут. За традицією, писанки пишуть дівчата і жінки. Дівчата, щоб прикликати щасливу долю. Бездітні, щоб дитину народити. Їм радять три роки підряд писати по 12 писанок і роздавати дітям. Господині, щоб у хаті були злагода і достаток, щоб усі були здорові і веселі.
СИМВОЛІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОБЕРЕГІВ
Перевернутий догори опахалом віник створює захисний бар’єр в домі, не пускаючи до хати нечисту силу.
Прибита догори рогами підкова притягне достаток, опущені донизу кінці заплутують злі сили. За народним повір’ям духи завжди ходять колом: дійшовши від одного краю підкови до іншого, вони змушені повертатись назад.
Переплетення лози, рогози шматків рядна у косу символізує вірність у подружжі, мир у домі, любов.
Червона калина дарує вроду молодим дівчатам та жінкам, тому її часто садять на подвір’ї.
Розписані квітами дерев’яні ложки і лопатки для хліба символізують достаток і багатство, повну чашу добра для сім’ї.
Незамінними оберегами для дому є льон і мак, вони захищають від вроків та чорної магії.
Пташки зі соленого тіста – основні символи гостинності, щирості, сердечності.
М’ята – знаний символ міцного здоров’я, в букеті з шавлією вона утворює могутній дует проти хвороб.
Для сімейного вогнища корисними будуть крупи: рис, горох, гречка.
Соняхи приводять до житла тільки хороших людей.
Наші пращури вірили, що справжні обереги українського народу дарують силу, захищають від зла, допомагають у справах та допомагають мандрівникам щасливо повернутися додому. Своєрідні амулети виготовлялися для всіх, хто жив у домі, а також до конкретних урочистих подій. Навіть в останню путь покійника супроводжував хліб, спечений за спеціальною технологією, з давніми примовками та приспівками.
ЯК ЗРОБИТИ УКРАЇНСЬКИЙ ОБЕРІГ СВОЇМИ РУКАМИ
Магія природи хоч і біла, чиста, але потребує серйозного підходу і дотримання певних традицій. При виготовленні оберегів варто дотримуватись правил наших предків:
не виготовляти захист для себе, такі предмети не принесуть користі
правильно підбирати матеріали для впливу на певну сферу життя: здоров’я, кохання, фінансових справ
не передавати свій оберіг іншій людині, з ними до житла передаються всі проблеми
Пам’ятайте, що найкраще захистить від нечистої сили оберіг, виготовлений з щирим бажанням та з доброї волі, адже в ньому закладена позитивна енергетика творця.
Відродження українських оберегів
В усі віки наші діді-прадіди шанували те, що ми сьогодні називаємо символами, або оберегами.
Грудочка батьківської землі, вишитий чорним з червоним рушник чи то сорочка, гілка калини, вінок, прикрашений стрічками, у який дбайливо вплетені барвінок та волошка, мелодійна пісня, дотепний жарт. І на полі, і на вечорницях завжди лунала пісня. Це – ще один з оберегів українців. В усі віки український народ у радості і горі не розлучався з піснею. Народ жив і виживав піснею. В українських піснях усе: і радощі, і смуток, а особливо багато пісень про кохання. А в піснях багато символів, які для українців є оберегами: золотаві колоски пшениці – як символ достатку, врожаю, стиглі кетяги калини – любов до рідної Батьківщини, сині квітки волошки – кохання.
Для кожного з нас носіями духовності є наші батьки, і берегиня родинного вогника – мати. Мати-берегиня береже і оберігає, піклується і дбає про своїх діточок.
Дні дитинства, наче плин води.
Пролітá дитинство, та у спадок
Зостається материнська пісня, повна казок,
Пам'ять зостається назавжди.
Давайте разом відроджувати обереги. Вони оберігатимуть наші домівки і донесуть культуру та звичаї українців до наступних поколінь. Плетіть собі на долю віночки, робіть ляльки, малюйте писанки, садіть калину, вербу, оберігайте лелек, вишивайте рушники, сорочки. Нехай вони оберігають від зла, підлості і неправди.
