Навколо нас — біля будинків, у парках та в лісах — росте багато вічнозелених хвойних дерев. І кожне з них — особливе. Уважно придивімося до цих рослин і дізнаймося про них трохи більше.
Прочитайте коротенькі розповіді та уважно розгляньте будову гілочок і шишок кожної рослини.
Іноді люди допомагають природі та вирощують дивовижні види дерев. Тільки погляньте на цих красунь!
Як би ви назвали цей вид ялинок? Чому?
Як ви гадаєте, де такі красуні будуть доречнішими — у лісі, в парку чи…? Чому?
Навіщо біологи винайшли такі ялинки? А якби ви були біологом, то які хвойні ви б виростили? Навіщо?
Дізнайтеся, чи справді хвойні дерева ніколи не скидають свої колючки.
Чи всі хвойні дерева вічнозелені?
Помандруємо у Карпати. Саме там росте одна з найдовговічніших хвойних порід — модрина. Це єдине хвойне дерево, яке "роздягає" осінь. Якби модрина не скидала на зиму свою глицю, вона не могла б рости в суворих умовах півночі, адже позбуваючись хвої, дерево зменшує площу випаровування вологи в морозний безводний період. Саме модрина у прадавні часи після відступу льодовиків першою почала просуватися на північ. Занесена до Книги рекордів Гіннеса як найбільш морозостійке дерево (витримує температуру до -65 °C).
Хто ця пишна пані в зеленім жупані?
Так, звичайно – це ялина, сосна. А от лісівники крім дитячих загадок, можуть розповісти набагато більше про хвойні дерева. Дійсно, велика частина хвойних не скидає голки на зиму, однак хвоїнки природньо відмирають з часом. Часовий проміжок життя «голок» зазвичай довше двох років і залежить в основному від навколишніх умов. У більш теплих регіонах хвоя тримається на дереві 2-3 роки, в холодних - значно довше.
Збереження літнього вбрання для зими - це досить цікава особливість хвойних дерев. Замерзання вологи всередині хвоїнки не так страшно для рослин, значно серйозніша інша проблема – висихання. Справа в тому, що взимку рух рідин по стовбуру припиняється або сильно сповільнюється, підживлення листяної маси переривається, а накопичена волога швидко випаровується з поверхні листа. Листя висихає і під дією вітру і гравітації поступово обрушується на землю. Хвоя, в свою чергу, по-перше, має значно меншу поверхню, а по-друге, покрита тонкою водонепроникною плівкою із своєрідними клапанами, які взимку просто закриваються, щоб не допустити випаровування накопиченої за літо вологи. Ну а для повної безпеки, всі клапани зверху запечатуються воском, що виробляється самим деревом.
Навесні на кінчиках гілок сосни можна помітити світло-зелені нові пагони, а якщо придивитися уважніше, то навіть білі сумочки - це молоді хвоїнки, покриті спеціальною захисною плівкою, яка розірветься, коли маленькі голочки підростуть.
Саме сосна звичайна Pinus sylvestris – латинська назва якої, одна з головних лісових порід Полісся, утворює чисті й змішані насадження. Доречі в перекладі pinus – склеля, вважається, що це ім’я дерево отримало із-за своєї живучості. Адже сосна здатна вижити і рости практично на голих каменях.
Дерево до 40 м у висоту, в діаметрі до 1 м з прямим високо очищеним від гілок стовбуром. Крона конусоподібна в молодості, широка, округла, іноді зонтикоподібна в старості. Кора червоно-бура, глибоко-бороздчата, вище на гілках жовтувата тонко відшаровується. Всього в світі нараховується близько 200 видів сосен. За тривалістю життя сосна не на багато поступається дубу, є дерева віком близько 600 років.
Сосна завжди тягнеться до неба. Якщо подивитися на гілки дерева, то видно, що голочки сосни спрямовані вгору або трохи в сторони. Соснові голочки довгі, якщо їх помацати, то трохи колять пальці, але ніколи не поранять.
Соснові гілки часто називають сосновими лапами, бо вони схожі на розкинуті руки.
У Північній Америці росте найвищий різновид цих дерев – сосна Ламберта. Вона зазвичай виростає до 60 – 70 метрів у висоту, що можна порівняти з висотою будівлі у 20 поверхів. А окремі екземпляри долають навіть позначку у 80 метрів. Росте це дерево в основному на півночі Мексики і в західній частині США. До прикладу, сосна болотна — володар самих довгих голок серед всіх хвойних дерев. Її голки в довжину досягають 40-45 сантиметрів.
Про те, що сосна є відмінним будівельним матеріалом відомо дуже давно. З нього будувалися хати без єдиного цвяха. Всі деталі будинку з’єднувалися «ключем», тобто на брусах витісувалися спеціальні виїмки і штирі для подальшої збірки. Міцність дерева дозволяла, не турбується про цілісність «ключів» при навантаженні. Соснова деревина дуже довговічна. Будинок, побудований з сосни, при належному догляді може простояти не одну сотню років. Матеріали з сосни використовуються в рудниковому будівництві. З сосни отримують гідробудівену колоду, стійки для шахт і копальнева довготу (відрізок гнучкої палиці).
Сьогодні це дерево і його похідні використовуються в багатьох галузях людської діяльності – від промисловості до медицини. В медицині використовується практично все дерево, крім коренів – це інгаляції, відвари, настойки, примочки. Прогулянки по сосновому бору послужать гарною профілактикою простудних захворювань. Косметологи використовують рослину для виготовлення препаратів на основі ефірних олій. Вони допомагають зміцнити волосся, омолоджують і загоюють шкіру і позбавляють від лупи. Також, косметологи вважають, що дим від спалювання сосни сприяє подовженню вій і надає їм пухнастість.
Якщо відбувається поєднання морського повітря і соснових лісів, то такі умови вважаються найкращими для людей, які страждають бронхіальною астмою, алергією та іншими захворюваннями ЛОР-органів.
Ось така вона сосна звичайна– вічнозелена красива та величава, корисна красуня. Тож використовуйте природу для свого здоров’я та життєвих потреб, але не зашкоджуючи самій природі. А лісівники з покоління в покоління будуть і надалі працювати на збереження та примноження нашого зеленого скарбу.
Верба і вода - вічні супутники
Чому верба завжди біля води росте?
Кожен клаптик землі, кожна рослинка радіють теплу та сонечку. І в кожної — своя таємниця, яка розкриється тільки тому, хто вміє фантазувати та має пильне око. Прислухайтеся до легенд рідної землі — більше дізнаєтеся про свою Батьківщину.
ЯК ОКСАНА ВЕРБОЮ СТАЛА
Колись давно в одному селі жила вродлива дівчина Оксана. Дуже полюбляла вона вбратися у вишивану сорочку, плахту, взути на ноги червоні чобітки, надіти на шию намисто, прикрасити волосся стрічками. І так гарно вбрана ходила дівчина на річку — помилуватися своїм відображенням в її гладкому плесі. Могла годинами так сидіти, задивляючись на свою вроду та усміхаючись сама до себе. Кликали Оксану дівчата водити хороводи, а вона лише плечима знизувала. Мати просила доньку допомогти — води з криниці принести, на городі попоратися. Та у відповідь завжди чула лише: “Ой, не зараз, мамо…”.
Одного вечора, коли дівчина, як зазвичай, стояла на березі, з води визирнув Водяник. Побачив він красуню та й завмер, зачарований її вродою. Саме у цей час нагодилася Оксанчина матуся й покликала дівчину додому. А та у відповідь: “Не хочу йти до хати! Немила вона мені! Я б так усе життя стояла край води, милуючись своєю вродою!”. Почувши таке бажання Оксани, Водяник умить виконав його. І тут ніжки дівчини перетворилися на коріння, яке міцно трималося за берег, і вже не могла красуня зрушити з місця. Гнучкий дівочий стан став тонким вербовим стовбуром, руки перетворилися на гілля, а довге кучеряве волосся — на тонесенькі гілочки, що схилялися до самої води, торкаючись свого відображення в ній. Саме так, як мріяла Оксана. А Водяник, плеснувши по воді хвостом, опустився, задоволений, на самісіньке дно: тепер красуня-верба завжди буде перед його очима.
ВЕРБА ГАРНА ТА КОРИСНА
Верба — одне з найулюбленіших дерев українців. Її можна побачити біля ставків, на берегах річок, обабіч доріг, коло криниць.
За тиждень до Великодня християни святкують Вербну неділю. Цього дня колись Христос повертався до Єрусалима, і люди врочисто встеляли йому дорогу пальмовими гілками. Звідси й звичай освячувати гілля дерев, а в Україні — саме верби. Щороку на Вербну неділю селяни, повертаючись з церкви, встромляли у землю освячені галузки, й вони виростали у великі дерева.
“Де верба — там і вода”, — мовиться в прислів’ї. Люди вже давно помітили, що це дерево росте біля чистої води, й за допомогою вербового прутика навчилися шукати джерела. Під вербою і криниці копали.
Верби найперші розквітають напровесні. Їхні пухнасті квітикотики вкриті жовтуватим серпанком пилку. Ми милуємося їхньою красою, а бджілкам вони дають першу поживу після зимового голоду — нектар і пилок. Кого ще годує верба? Молодими вербовими пагонами та листям полюбляють ласувати кози та інші свійські тварини.
► Як використовують вербову лозу? Чи бачили ви вироби з неї? Які?
З верби плетуть кошики, тини, меблі та різноманітні сувеніри. Розгляньте їх на с.2 обкладинки журналу. Деревину верби використовують у будівництві, з неї виготовляють човни.
Верба — один із символів України, а ще — життя й материнства. Наші пращури вірили, що сонце п’є воду з вербових листочків, і саме тому вони такі схожі на сонячні промінці.
► А на що вам здаються схожими верба, її листя, гілочки, пухнасті котики?
Вирушайте на прогулянку до найближчої водойми. Там ви обов’язково побачите вербу. Помилуйтеся цим чудовим деревом. Воно миле українському серцю!
Колись, у сиву давнину, калина уособлювала народження Всесвіту, була символом вогняної трійці: Сонця, Місяця й Зорі. Тому і назву свою одержала від давньої назви Сонця – Коло. Символ кола – це вічність.
Калина - символ дівочої долі
Здавна в Україні калина вважалась символом любові, щастя, краси, поваги. Цілу довгу холодну зиму палахкотять рубіновим намистом на калині яскраво-червоні плоди. А коли уважно глянути на зернину, вийняту з ягоди, то можна побачити, що вона нагадує маленьке серце.
Калина – рослина нашого українського роду, яка поширена майже по всій країні. Росте в садках, на луках, на берегах річок та ставків, у підлісках. Це невелике дерево або кущ висотою 4 - 5 м із сірою корою та запашними квітами. Не можна собі уявити сільського двору на Україні, де б не ріс кущ калини.
Її назва походить від слова «калити», тобто «загартовувати». А в цьому процесі воєдино зливаються дві могутні стихії - вогонь та вода, і сходяться вони в найміцнішій речовині — металі. Саме завдяки цьому стоїть калина завжди червоною - і в сирі тумани, і в холодні зливи, і в нещадні суховії, і в люті морози.
Значна поширеність калини на теренах України, пов'язана із календарними та родинно-побутовими обрядами. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом - символом в асоціативному зв'язку: калина - мати; калина - дівчина; калина - Україна; калина - кров; калина – пісня.
Калина символізує материнство: кущ - сама мати; цвіт, ягідки - діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина біля материнської хати – не тільки краса, а й наша берегиня. З калини робили колиски для немовлят.
У національній українській символіці калина уособлює дівочу красу і вроду, жіночість, сімейне благополуччя й достаток. Може, саме звідси і народні епітети та порівняння: "Дівчина, як у лузі калина"; "гарна, як калина"; "дівча виростає, як калина розквітає"…
Калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Нею оздоблювали весільні короваї, весільні рушники, вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту та дівочу невинність, а також одяг молодого та весільні вінки.
Гілками калини прикрашали святкові столи. Кімнатні рушники також рясніють пишними гронами калини. На хрестини калину затикали у калачі. Калину клали в першу купіль дитини.
Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. Тому калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив виборювати свободу й гідність людську.
Оскільки ягідки калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові.
Дівчата садили цей кущ і на могилах коханих. Перед розлукою або, освідчуючись у коханні, дарували кетяг калини.
Без образу калини не можна уявити собі пісенної народної творчості. Не злічити пісень про цю рослину. Одні назви які барвисті, милозвучні: "Ой у лузі червона калина.", "Ой у лузі при долині зацвіла калина", "Червоная калина, похиле деревце", "Ти, червона калино, чого листя опускаєш?", "А в лузі калина весь луг прикрасила", "Ой зацвіла калинонька, а з неї листок спав ", "Три поради" (Не ламай калини біля хати)…
Живе образ калини не тільки в піснях, а й у казках, легендах, прислів'ях та приказках.
Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печей в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості - в писанках.
Ще порівняно недавно на наших лугах і узліссях можна було побачити суцільні калинові гаї. Мабуть, саме цим і пояснюється безліч населених пунктів в Україні з поетичною назвою: Калинівка, Калинове, Калиновий гай. Є прізвища Калинюк, Калинчук, ім'я Калина.
Золоте колосся пшениці переплетене з кетягами калини – є поетичним образом, ознакою щедрості та багатства української землі і символізує добробут.
Кущ калини побіля материнської чи бабусиної домівки – це не тільки окраса. У ньому глибинний зміст. Це наш духовний світ, наша спадщина, яка опредметнює духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. Тож бережіть калину, любуйтеся її цвітом і плодом. І пам'ятайте, що у злих, недобрих людей калина не росте.
