Разом із пробудженням природи від зимового сну в Україні починається весняний цикл народних свят. На цей період припадає одне з найбільших свят – Великдень.
Сьогодні на нашому занятті давайте поговоримо про одне з найважливіших свят весняного циклу — Великдень.
Великдень — найурочистіше свято православної церкви, воно відзначається після того, як місяць уперше весною показав світові своє повне обличчя. На цю пору колись припадали весняні урочистості стародавніх слов'ян, під час яких вони вітали сонце і поминали предків. Сонце повертало на літо, продовжуючи день,— воскресала природа, а з нею і Син Божий, Ісус Христос.
Весь тиждень перед Великоднем прийнято називати Великим або Страсним, Білим або чистим тижнем. Кожен день цього тижня має своє призначення.
Понеділок
Понеділок білить хату
любить, певно, працювати:
і кути побілить й стелю,
щоб Великдень був веселий!
Вівторок
Шурхіт. Шум. Рипить в оселі:
чисто-начисто підлогу -
шури-шури! – тре завзято
наш вівторок довгоногий.
Середа
Пишна пані середа і пере, й прасує.
До Великодня, ще б пак, хату облаштує!
Четвер
Чистий четвер – чистий, вдосвіта піднявся
ще до сходу сонця начисто скупався.
П’ятниця
П’ятниця пече паски –господиня вміла:
склянки зо три молока до цеберка влила,
трохи борошна, яєць, додала й ванілі,
щоби пригощати всіх вранці, у неділю.
Субота
У суботи, ой, роботи - пише писанки субота,
ясні крашанки фарбує, вимальовує-малює.
Великодні традиції
• На Заході обов'язковий пасхальний персонаж — кролик, символ родючості. У багатьох країнах пасхальний кролик напередодні свята приходить до дітей, які добре себе поводили, і підкидає у гнізда кольорові яйця. Гніздо або кошик треба приготувати заздалегідь і сховати у затишному місці.
• У Німеччині великодній кролик ховає у саду подарунки для дітей, а дітлахи на Великдень із задоволенням шукають сюрпризи!
Неможливо уявити Великдень без пшеничного великоднього хліба, який українці називають «паскою» або «бабою». В Україні відомо до півсотні різновидів пасок. У старовину часто пекли білі, жовті і чорні паски. Білі призначалися покійникам і повітрю, жовті — сонцю й небу, чорні — людям і родючій землі.
В Україні символами Великодня є писанки. Це символізує весняне відродження природи, зародження життя, продовження роду.
Великодній звичай христосатися й одаровувати один одного фарбованими яйцями походить з апостольських часів. Радісне великоднє привітання ми перейняли в учнів Христових, які ненароком дізналися про Воскресіння його, і тоді вони радісно питали один одного: «Христос Воскресе?» й відповідали: «Воістину воскресе!» Взаємне чмокання — в пам'ять прощення, вираження любові.
Легенди про Великдень
"Звідки взялися писанки" (легенда)
"Великі муки й терпіння переніс наш Спаситель, найбільший Учитель людства Ісус Христос. Його обмовили підступні люди перед римським намісником Пилатом, сказавши що Ісус хоче стати королем Юдеї. І Пилат не міг опиратися судові та віддав їм Ісуса на муки, хоч сам не вірив у цю брехню. Вони мучили Ісуса і допитували, насміхалися над ним, а потім домоглись у Пилата дозволу прибити Ісуса на хрест, і сталося так, як сам Ісус пророкував: Його замучать і Він пожертвує собою за весь людський рід. Але сповнилися й інші слова Ісуса і давніх старозавітних пророків. Ісус третього дня воскрес із мертвих..." (з легенди)
Легенди про Великдень: "Поки люди пишуть писанки - диявол безсилий", "Писанки з каміння", "Дяка доброму чоловікові", "Звідки взялися писанки".
Ольга Горянка. Великодня легенда "Країна-писанка"
"З усіх кінців світу сходились віруючі до Матері Божої, щоб розділити з нею радість Воскресіння Христового. З далекого Єгипту, Киринеї, Фригії й Мідії, з Греції й Риму йшли вони курявими дорогами, славлячи Воскреслого. За прикладом Марії Магдалини багаті і бідні, вільні й раби вітали Пречисту Діву червоним яєчком: "Христос воскрес!" "Воістину воскрес!" — і святе благословіння спадало на них. Аж ось наблизилась до Святої Матері молода дівчина. "Христос воскрес!" — привіталась і, схиливши коліна, подала яйце. Немов дорогоцінний камінь засяяло воно на святій долоні. Всі кольори веселки переплелись на ньому в чарівному візерунку..." (Ольга Горянка)Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк).
Давнє повір'я "Оповідання про писанки"
"Каже мати: "Мій Семенку, десять яєчок візьми та продай їх десь у місті й шапочку собі купи. Бо хоч кожний теє знає, що ти бідний сирота, бо умер наш рідний батько, а я бідна удова,— але свята ось надходять, треба до святині йти, тож не будь простоволосий, бо не люблять сироти. Та вважай, іди уважно, з рук хустинки не пускай, бо ж я гірко працювала і щадила тобі, знай." Взяв хлопчина вузлик в руку, до Єрусалиму йде і радіє і співає - шапочка нова буде! Так дійшов до брами міста, а тут — що за новина? Йде піхота, йде кіннота і юрба йде голосна..." (Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк))
Ганна Самойлович. Легенда "Стара пальма"
"Цю легенду розповіли мені піски далекої палючої пустелі. Багато віків пролинуло над тією пустелею, багато караванів пройшло її сипучими пісками, багато марев відбило розпечене, нерухоме повітря її. Давно-давно, багато століть тому бездоріжжям пісків тієї пустелі прямував розкішний караван, серед якого в наметах з коштовних килимів їхали вельможні мандрівники: юдейський цар Соломон і цариця Савська. Ще в себе на батьківщині цариця багато наслухалась про заможність, розкіш, славу та мудрість великого царя і захотіла за всяку ціну побачити все те на власні очі. Проживши в Єрусалимі кілька місяців, тепер поверталася додому, і Соломон провожав свою гостю аж до джерела, де вони мали розлучитися: цар мусів вертатися до Юдеї, а цариця — їхати далі, в країну Савсів, що зветься тепер Абіссінією..." (Ганна Самойлович)
Г. Карима. Великодня легенда "Благорозсудливий розбійник" "Багато розбійників і злодіїв ховалося в ущелинах диких гір і серед пустель за стародавніх часів. Одного разу, під час подорожі до Єгипту, Діва Марія, Святий Иосиф і Дитятко Христос шукали собі притулку на ніч в пустелі. Але вона була глуха й безлюдна. Лише вічні зорі з любов'ю дивилися на свого Творця, але Господеві угодно було поки що не відкривати перед світом величі Своєї: Його Мати і Святий Йосиф були дуже зморені і поволі йшли в темряві ночі, шукаючи очима жаданого вогника, що дав би їм надію на відпочинок. Аж ось блиснув сподіваний вогник. Подорожні пішли на нього і дійшли до хатини. Постукали..." (Г. Карима
)Ганнуся. Великодня легенда "Білий ромен" "Коли воскрес Спаситель — пішли до нього на поклін усі квіти землі. Розкішні троянди, солодко запашні фіалки, білі пишні лілеї і безліч інших чудових квітів з любов'ю оточили Воскреслого. Усі вони вдячними кадильницями підносили аромати свої Воскреслому Богові, всі поспішали до Нього, несучи в дар земну красу. Найпізніше за всіх прийшла простенька квіточка з білими, не рівно складеними навколо золотого серденька пелюстками. Вона соромливо стала осторонь інших розкішних квітів, відчуваючи в глибині свого серця сльози болю й сорому за свій убогий простенький одяг..." (Ганнуся)
Легенда "Як Мати Божа оживила джерело" (переповів Роман Завадович)
"Ішла Марія, Божа Мати, зі святим Іосифом у гостину до своєї тітки Єлисавети. Вони втомилися, бо день був дуже гарячий. Дорога вела степом, де росла тільки усохла травичка — ніде ні деревця, ні джерельця. Аж ось серед рівнини вони побачили одним одне невеличке дерево. Під деревом сидів вівчарик. Кругом нього паслися вівці; скубали суху траву, але вона їм не смакувала, бо хотіли пити..." (Роман Завадович)
Константина Малицька (Віра Лебедова). "Ґарфа Леілі" (Легенди про Христа)
"...У неділю вранці, ще сонце не зійшло і темрява вкривала землю, а Марія Магдалина і Сальомея спішили вже до гробу Господнього. Вони бачили напередодні, як справедливий Йосиф з Ари- матеї клав тіло Христове у своїй скельній гробниці. А тепер ішли туди з пахучими олійками з мирри й альое*), щоб намастити тіло Вчителя. Коли прийшли на місце, побачили, що камінь при вході відвалений, а гріб порожній. Збентежені, не знали, що це значить — аж ось з’явився над гробом янгол у білій, ясній як блискавка одежі і промовив: "Чому шукаєте живого між умерлими? Чи не провістив Він усе те, що з Ним сталося? Чи не провістив, що третього дня воскресне?" І жінки з радістю відійшли від гробу, щоб сповістити добру новину Його учням і вірним..." (Костянтина Малицька)
Ісус зранку третього дня по смерті воскрес із мертвих. Відхилився важкий камінь на могилі Ісуса, з могили засяяло ясне проміння, а над гробом здійнявся воскреслий Христос, осяяний світлом великим, з кривавими слідами ран на руках і ногах.
За хвилину Ісус зник, а труна лишилася порожньою. Перелякані воїни побігли до міста сповістити свого командира про те, що сталося, щоб він їх не карав, бо вони не винні.
Командир сидів саме за столом, збираючись снідати, а на сніданок мав варені яйця. Почувши сю звістку, він розлютився на вояків і почав кричати: — Ви, певно, позасинали, замість добре вартувати, а злодії вкрали вам тіло Ісуса! Тепер викручуєтеся, вигадавши якесь «чудо», щоби уникнути смерті! Хіба може чоловік воскреснути з мертвих? Як з мертвого може статися живе, з червоного біле, а з білого червоне? Готуйтеся до смерті!
Воїни присягалися, що кажуть правду, та благали, щоби їм дарували життя. Раптом один із них глянув мимохіть на стіл і вигукнув:
— Ось, командире, поглянь! Чи не сталося з білого червоне? Чи не може бути чудо?
Командир поглянув і собі на стіл та й остовпів з дива. Усі яйця на таці тепер стали червоні. Хвилину не знав він, що з ним діється, а потім велика переміна сталася в його серці. Нарешті він промовив:
— Радуйтеся, бо ви врятовані! Вірю вам тепер, що Той замучений воскрес, і вірю, що Він був Богом. Ідіть з миром, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцю. Вони вас урятували.
Кажуть, що потім врятовані вояки розказували всім про те чудо, яке сталося над гробом Ісуса і в домі командира, а на доказ того показували червоні крашанки. І відтоді всі християни кожного Великодня готують крашанки і писанки та обдаровують один одного на згадку про той день, коли червоні крашанки врятували воїнів від смерті — як Ісус Христос своїми муками врятував увесь людський рід.
Небесний ключик
Коли Ісус Христос розпрощався вже зі своєю Матір’ю та учнями й вознісся до свого Отця, у дорозі до неба товаришував йому жайворонок. Ніхто не знав, як високо він знявся, тільки Св. Петро думав, що він товаришував Спасителеві аж до небесних воріт, бо як вертався, то ніс у дзьобику щось подібне до золотого ключика.
Марія, що разом з учнями чекала на вершині гори, витлумачила це як знак свого Сина, що людям доброї волі небо знову відчинене.
Коли так жайворонок з небесним ключиком усе ближче та ближче знижувався до землі, дехто з учнів тиснувся наперед і всі вже сперечалися, хто перший схопить ключика та перший дістанеться до неба.
Коли жайворонок був уже над самими головами учнів і побачив стільки простягнутих рук, то відлетів наляканий і кружляв над левадою, що була під самою горою. Учні, що очима вказували за жайворонком, завважили тепер, що він випустив ключика, й зараз багато з них кинулося шукати його.
Та хоча як пильно і докладно шукали, не знайшли золотого ключика. Замість нього знайшов один з учнів дивну світло-жовту квітку, що хитала на вітрі своєю невеличкою солодко-запашною чашкою. Учень кликав інших і, коли вони збіглися, показав їм, що знайшов.
— Такої квітки не бачив я ще досі! — говорив кожен. Довго приглядалися до квітки, аж хтось сказав:
— Годі, ми прийшли сюди не зривати квіти, а шукати золотого ключика.
І всі кинулися далі на пошуки. Незабаром приспіли тут і Св. Петро з Божою Матір’ю. Коли Св. Петро побачив квітку, спинився, розглядав її та тішився нею. А Божа Мати зірвала квітку і дала Петрові. Незабаром підійшли до них учні.
— Чи ви бачили цю гарну квітку? — спитав Св. Петро.
— Авжеж, бачили, — відповів один з учнів. — Але ми не діти, щоб довго
спинятися біля квітів.
— Через те що ви не хочете бути, як діти, не найшли ви небесного ключика, — сказала Пречиста.
Однак ніхто не зрозумів її слів.
Тут Св. Петро добув квітку з рукава. Аж це не квітка, а золотий ключик, що його жайворонок випустив із дзьобика на леваду. Тоді учні засоромилися й пішли з левади. Та в душі подумав собі кожен:
— Квітка дасть незабаром новий цвіт, і тоді я прийду та зірву собі його.
Та коли по якомусь часі досвітками приходили туди хтось із учнів, вони побачили вже не одну, а багато квіток. І тепер годі було впізнати, яка них — справжній золотий ключик.
І сьогодні цвіте ця квітка коло Великодня. І наш народ називає ці квітки «Божими ключиками», або коротко — «ключиками». Звуть їх також «Божою ручкою» та медяниками, пролісками, первоцвітом і рястом. Одначе найкраща назва «Божі ключики», бо вони нагадують нам ключі Св. Петра і те, що ними Бог неначе відчиняє ворота весні.
Тест "Великодні традиції".
Література
https://naurok.com.ua/vihovna-golina-velikodnya-pisnka-236651.html
