Великдень – одне з найсвітліших і найрадісніших свят у році. Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається «Великим днем».
У одній з них йдеться про те, що коли Христос воскрес, сонце не заходило сім днів і світило дуже яскраво. На спомин про той довгий день тепер царські ворота в церкві стоять відкриті навстіж сім днів.
А от друга легенда говорить, що Великдень для українців — найдавніше з усіх свят. І зародилося воно не дві тисячі років тому, а щонайменше сім тисяч. Саме тоді «плуг упав з неба»! І було це так…
Великдень – Великий день хлібороба
Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Найменший з братів Яр вражено зупинився і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров’я.
Щойно він це сказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. Старші брати намагалися взяти їх до рук, та вони спалахували полум’ям. Тільки найменший Яр взяв золоте ярмо, накинув його на волів, що паслися поблизу, та запріг їх у золотого плуга, а потім проорав першу в світі борозну, за нею — другу, десяту, і соту.
Засіяв поле полтвою — дикою пшеницею, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, намолов борошна, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував, і навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все це великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І відтоді щовесни спускався він на землю у той день, коли можна було засівати землю зерном. І це був Великдень, тобто, Великий День хлібороба — Святий День.
На Великдень прийнято накривати багаті столи, тож кулінарних святкових традицій також існує чимало.
Самі паски прийнято пекти у четвер або суботу. Цей процес має неодмінно супроводжуватися повною тишею і спокоєм в оселі. Серед тих, хто не має сімейних звичаїв випікання великодніх калачів, наразі неабиякою популярністю користуються паски, якими заставлені полиці магазинів.
Великдень цього року припадає на 24 квітня. До цього свята наші предки готувались увесь Страсний тиждень: найголовніші дні Пасхального, Страсного чи, як його ще називали у давнину, Білого тижня: прибирали двори після зими, білили хати, готували святкову здобу (паски), розмальовували писанки та виготовляли крашанки. У кожного з цих днів – свої правила, свої народні традиції, про які ми сьогодні мало знаємо.
Неділю, що передує Великодню, в народі кличуть «Вербною». В цей день люди збиралися попід храмом, у церкві – освячували вербове гілля. Як оповідають християнські джерела, коли Ісус Христос в’їжджав до Єрусалиму на віслючкові, люди стелили перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки клімат України до пальм виявився не готовим, то їх вирішили замінити саме вербою.
Першими в церкві намагалися вхопити вербу діти, адже найщасливіша доля чекала саме на того, хто зловить найбільшу кількість гілля. Потім молодь ходила по вулицях з котиками і тріскали один одного, при цьому додаючи: «Не я б’ю – верба б’є, За тиждень Великдень, Недалечко – червоне яєчко».
Із самого початку Білого тижня білили хати, натирали яєчним білком дерев’яні меблі, щоб блищали. У Чистий четвер прокидалися до світанку й наводили остаточний лад у стайнях і у дворі, стригли дітей, а потім відправлялися купатися. Існувало повір’я, що в четвер до сходу сонця ворон у річці воронят купав, тому потрібно було обов’язково встигнути до нього, щоб потім весь рік не хворіти. Господині загортали в ганчірочку і обпалювали в печі сіль для великоднього столу.
У четвер увечері з церкви приносили запалену страсну свічку: вважалося, що якщо така свічка три роки поспіль горіла на Чистий четвер, то вона мала магічну силу й оберігала хату від бід.
Страсна п’ятниця – день найсуворішого посту: було заведено обходитися продуктами з городу – картоплею, капустою, квашеними огірками. Не можна було шити, прясти, прати, рубати дрова, тесати сокирою, не дозволялася важка робота. У п’ятницю випікали паски, причому чоловіків з дому на цей час виганяли й намагалися не допускати поганих думок і негативних емоцій: коли печуться паски, в будинку має бути тихо і спокійно.
У суботу було заведено готувати великодній кошик. Для нього ще продовжували розмальовувати писанки і фарбувати крашанки. У центр кошика зазвичай ставили паску, обкладали її яйцями, а збоку клали шинку, ковбасу, сало, а ще – сіль і зерно, яким потім годували курей, і молочні продукти – насамперед ситну паску. Люди заможніші приносили до церкви запеченого молочного порося з хроном у зубах (він символізував силу духу). У кошик ніколи не клали ніякого алкоголю, грошей або прикрас.
Частина людей стікалася у храми ще із суботнього вечора – на всеношну. А в Христове Воскресіння дзвін збирав на службу людей, після неї зазвичай сідали за стіл. На Слобожанщині було заведено, помолившись, сісти за стіл; потім господар передавав відламану від паски шишку господині, і та несла її до корови-годувальниці (вважалося, що це – оберіг від відьом). Розговлялися розрізаною на частини паскою, потім їли яйця, шинку, а далі – у кого що було. З напоїв вживали горілку або наливки, але напиватися було не можна – вважалося, що людина буде потім ходити весь рік, немов уві сні.
Пасхальна трапеза могла тривати кілька днів, як і гуляння. У молоді були популярними гойдалки, а дітлахи грали в «навбитки» крашанками, перевіряючи, у кого вона міцніша, а ще – у «котка»: котили крашанки по похилій поверхні, намагаючись поцілити в крашанку партнера.
Традиції святкування Великодня в Україні.
https://www.youtube.com/watch?v=xyRTIjj-ETI
Цікаве відео до Великодня! Пасхальні традиції в різних країнах.
https://www.youtube.com/watch?v=BS_1QnCi6Nc
Понеділок називали «волочильним» днем – цього дня ходили в гості. В основному це були підлітки, які несли гостинці родичам, хрещеним і знайомим, а ті у відповідь обдаровували їх пасками, крашанками, копійками, горіхами й насінням.
Поливаний понеділок Цього дня хлопці намагались обливати водою дівчат, що їм до вподоби. Звичай обливання (очищення водою) прийшов ще з язичницьких часів та символізував красу, здоров’я та оновляння життя та природи.Після Великодня починались вулиці: веселі ігри молоді на природі, хороводи. Вулиця, зазвичай, збиралась в певному місця (наперед оговорювали де саме): на майдані посеред села, на лузі, біля левади тощо (все залежало від села). Тривали «вулиці» все літо до дня Семена (14 вересня). До початку польових робіт молодь збиралась щовечора, а от з їх початком – у неділю та на свята, коли працювати було гріх. Проходили гуляння весело: з музикою, танцями, піснями та веселими забавами й іграми. «Вулиця» була не лише можливістю відпочити від важкої праці, але й місцем, де вивчались традиції, звичаї народу та зароджувались стосунки.
Традиція поливного вівторка, як у Західній Україні, для Слобожанщини не характерна, як і походи всією сім’єю на цвинтарі – це робили тільки бабусі-вдови. Вважалося, що Великдень – це світле свято радості, Воскресіння, надії на вічне життя, а щоб пом’янути померлих, є спеціальні дні.
Поминальний тиждень (Проводи) – тиждень по Великодню, коли вшановували пам’ять померлих родичів та упорядковували їх могили: сіяли квіти, висаджували дерева, прибирали на братських могилах та тих, за якими вже не було кому доглядати. У різних регіонах були свої поминальні дні, у які родина збиралась на кладовищі, поминала рідних та залишала для померлих «гостинці» (паски, крашанки, писанки). У деяких регіонах був звичай накривати стіл на кладовищі та поминати рідних на гробках (так звана тризна). Тризна часто переходила у веселі забави з піснями та хороводами, в яких брали участь заміжні жінки та пані старшого віку (звідси й інша назва свята «бабські проводи»).
Прикмети і повір’я
Щодо погоди, то колись підмічали: якщо в цей день небо захмарене або йде дощ — буде врожай.
Вважається, що у день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а тому, хто в цей день помре, відразу потрапить до раю без Божого суду.
Цього дня варто вітатися навіть з ворогами, бо непрощенні образи вважаються великим гріхом.
На Слобожанщині після обіду йшли на кладовище христосуватися з покійними й залишали на могилах крашанки.
На Великдень люди намагалися бодай кілька разів вдарити у дзвін, бо, згідно з народними віруваннями — це приносить щастя й… дорід гречки.
А ще існує повір’я, що на Великдень, коли сходить сонце, воно ніби «грає». Цього дня у давнину дівчата молилися до сонця.
Література
