Походження назв народів на території України.
Вивчаючи минуле, ми зустрічаємося з великою кількістю назв: держав, територій, міст, сіл, народів тощо. Кожна з них має своє походження. Розібратися з назвами історикам допомагають науки етноніміка та топоніміка. Етноніміка вивчає походження назв народів, а топоніміка — походження назв географічних місцевостей, або топонімів (у перекладі — «місць»). Назви народів можуть розповісти багато цікавого про їхніх носіїв. Зокрема, у давнину причорноморські степи заселяли кіммерійці. Це перший народ півдня сучасної України, відомий під власного назвою. Згадки про кіммерійців можна знайти в багатьох творах істориків, письменників і поетів давніх часів. Серед сучасних дослідників існує думка, що назва «кіммерійці» походить від фінікійського слова «камер» — «темний». Імовірно, представники цього народу були смаглявими й мали темне волосся.
Після кіммерійців у причорноморські степи, за повідомленнями давньогрецького історика Геродота, переселилися скіфи. Він розповів і легенди про походження цього народу. За однією з них, першим жителем Скіфії був син давньогрецького бога Зевса і доньки Борисфена (річка Дніпро) Таргітай. Він мав трьох синів, яких звали Ліпоксай («Цар-гора»), Арпоксай («Цар-вода») та Колоксай («Цар-сонце»). Одного разу з неба на землю впали три золоті речі — плуг із ярмом, двогостра сокира та чаша. Коли їх спробував узяти Ліпоксай — речі запалали вогнем. Так само сталося із середнім братом. Лише Колоксай зміг оволодіти цими священними предметами. Після цього старші брати визнали владу молодшого та віддали йому царство. Від кожного із цих трьох братів вели родовід скіфські племена, що становили один народ.
За переказами, місто Львів виникло близько 1241 р. Його заснував галицький князь Данило Романович і дав йому ім'я свого старшого сина Лева. Існує також думка про те, що місто побудував сам Лев Данилович.
Розгляньте малюнок. Що у вигляді міста вказує на його давнє походження?
Походження назви міста Чернігова досі остаточно не з'ясували. Один із переказів пов'язує її виникнення з князем Чорним, який правив у цій місцевості в VII ст. Інша легенда розповідає про княгиню Чорну, яка кинулася з терема й розбилася, щоб не потрапити до рук загарбників. Ще згадують, ніби Чернігів називався колись Сернігів — від тварини серна, яких тоді було багато в навколишніх лісах.
За іншою легендою, прабатьками скіфів були античний герой Геракл і дівчина-змія, яку він зустрів у заплавах Нижнього Дніпра. Вона народила йому трьох синів. Якось діва-змія спитала Геракла, що робити із синами, коли вони підростуть. Він відповів, що той, хто зможе натягти тятиву його лука й підперезатися його поясом із підвішеною до нього золотою чашею, залишиться господарем на цій землі. Інші ж мають іти на чужину. Це зумів зробити молодший син на ім’я Скіф, від якого, за легендою, і походив народ скіфи.
Наступними володарями причорноморських степів були сармати. Вважається, що назва цього войовничого народу походить від іранського слова «саромат» — «оперезаний мечем». За легендами, серед сарматів було плем’я амазонок.
Реконструкція давнього Чернігова.
Історико-етнографічні регіони України.
Знайдіть на карті регіон, у якому ви живете (у якому народилися).
Чимало версій має і походження назви слов’ян — племен предків сучасних українців. Батьківщиною цього народу були землі між річками Дніпро й Вісла. Дослідники пов’язують назву слов’ян із певними топонімами: Славутич (Дніпро), Случ та інші. Часто походження самоназви слов’ян пов’язують зі «словом». Так, «слов’яни» — люди, що говорять «словами» (тобто по-нашому).
2. Історико-етнографічні регіони України. В Україні історично склалося 15 історико-етнографічних регіонів: Середня Наддніпрянщина, яка поділяється на Правобережну та Лівобережну, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Русь (Підкарпатська Україна, або Закарпаття), Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Запорозька Січ (Запорожжя), Донщина (або Донеччина), Слобожанщина та Сіверщина. Також за межами сучасної України в сусідніх державах існують регіони, заселені переважно українцями.
Досліджуючи походження цих топонімів, історики з’ясовують, із якими обставинами пов’язане їх виникнення.
Цікавими є також версії про походження назв українських річок. Так, Буг у давніх слов'ян означав «течія». Дністер походить від скіфського «дуї істрос» — «річка швидка». Дніпро, який скіфи називали Данапріс, пов'язують із їхнім «дана апара» — «водяна глибочінь».
1) Яку інформацію, на вашу думку, можна дізнатися з вивчення наведених назв?
2) Зробіть висновок: як топоніміка допомагає у вивченні історії?
Історико-етнографічний регіон — етнотериторіальне утворення в межах усього етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім.
Його назви зафіксовані в історичних документах, символіці краю та історичній пам'яті народу. Це — основна одиниця в системі районування, оскільки пов'язана з давнім етнічним корінням, ґрунтуючись зазвичай на племінній основі. Історико-етнографічні особливості регіону обумовлені й певного своєрідністю природних умов.
Так, назва Галичина походить від міста Галич, про яке вперше згадується в 1113 р. Походження цієї назви одні пов’язують зі слов’янським племенем галичів, а інші — із невеликим чорним птахом галкою. Назва Закарпаття підказує нам, що цей регіон розташований за Карпатськими горами. Слово Буковина спочатку означало «буковий ліс». Наприкінці XV ст. так стали називати вкрите буковими лісами правобережжя річки Прут. Походження назви Волинь пов’язують із давньослов’янським топонімом, що означає «горбиста місцевість». Спочатку, на думку прихильників такого тлумачення, Волинню називали місто, розташоване на пагорбах, а пізніше — весь цей край. Назва Поділля походить від місцевого слова дол (діл) — пониззя, рівнина між горами, адже поруч починається Прикарпаття. Ця назва регіону відома з XIV ст.
Цікавим є походження назви Таврія. У давнину гірську частину Кримського півострова заселяли племена таврів. Коли в XIII ст. ці землі захопили ординці, то півострів за назвою їхньої столиці почали називати Крим. Таврією Кримський півострів та сусідні землі стали в XIX ст. після того, як вони опинилися у складі Російської імперії.
Лісистий характер місцевості спричинив виникнення назви Полісся. Назва Слобожанщина має історичне походження. Поселення, які були засновані на території цього краю в XVII ст., називали «слободами». їхніх жителів звільняли (робили «свободними») від сплати податків, щоб заохотити селитися на цих землях.
Герб Галицького князівства.
Назви кількох регіонів пов'язані з річками України. За порогами Дніпра розташоване Запорожжя, а в його середній течії на правому й лівому берегах річки в напрямку її течії — Середнє Подніпров'я з поділом на Правобережжя та Лівобережжя. Від назв річок Дон, Сіверський Донець походять назви Донщина, Донеччина.
Легенда про Іллю Муромця
https://www.youtube.com/watch?v=kuFErzyItT8
Легенда про Іллю Муромця
У 1988 році Міжвідомча комісія провела дослідження мощей Преподобного Іллі Муромця. Результати виявилися вражаючими. Це був сильний чоловік, який помер у віці 45-55 років, високого зросту - 177 см. Справа в тому, що в XII столітті, коли жив Ілля, така людина вважався досить високим, тому що середній зріст чоловіка становив 165 см. Більш того, на кістках Іллі вчені виявили сліди багатьох битв - множинні переломи ключиць, зламані ребра, сліди від удару списа, шаблі, меча. Це підтверджувало легенди про те, що Ілля був могутнім воїном, учасником жорстоких битв.
Але найбільше вчених вразило інше: вони стверджують, що, в повній згоді з народними переказами, Ілля дійсно довгий час не міг ходити! За висновком дослідників, причиною тому було важке захворювання - туберкульоз кісток або поліомієліт. Це і стало причиною паралічу ніг.
Народився Ілля Муромець приблизно між 1150 і 1165 рр. А загинув він у віці близько 40-55 років, як припускають, під час взяття Києва князем Рюриком Ростиславичем в 1204 р, коли Печерська лавра була розгромлена союзними Рюрика половцями. Причиною смерті став, мабуть, удар гострого знаряддя (списи або меча) в груди.
Прокляття і чудесне зцілення
У народі з уст в уста передавали таку історію. Нібито дід Іллі Муромця був язичником і, не визнаючи християнство, одного разу розрубав ікону. З тих пір прокляття впало на його рід - всі хлопчики будуть народжуватися каліками.
Через 10 років народився Ілля, і здавалося, прокляття виповнилося: хлопчик з дитинства не міг ходити. Всі спроби вилікувати його не увінчалися успіхом. Але Ілля не здавався, наполегливо тренував руки, розвивав м'язи, стаючи все більш сильним, але, на жаль, ходити як і раніше не міг. Йшли роки, і, напевно, не раз йому здавалося, що потрібно змиритися з долею: він назавжди залишиться калікою.
Але коли Іллі виповнилося 33 роки, відбулося щось незрозуміле. Настав день, який круто і назавжди змінив його життя. У будинок увійшли віщі старці - каліки перехожі (жебраки мандрівники), і попросили хлопчика подати води. Він пояснив, що не може ходити. Але гості наполегливо повторили прохання, яка прозвучала вже як наказ. І Ілля, раптово відчувши небувалу силу, вперше встав на ноги ...
Що це? Чудесне зцілення? Можливо. Але як дивні гості зуміли зцілити, здавалося б, безнадійно хворого? На цей рахунок існують різні припущення. Наприклад, що мандрівники були волхвами і магами і знали секрети давніх змов.
А інші вчені вважають, що це був випадок самозцілення, пояснити який наука поки не в змозі ...
Як би там не було, Ілля встав на ноги після 33 років нерухомості. І вчені, що проводили дослідження мощей, підтверджують, що кісткова тканина цієї людини дивним чином відновилася. Більш того, за їх висновками, після тридцяти років він вів активний спосіб життя, що повністю відповідає билин.
Муром або Морівськ?
З приводу місця народження Іллі також існують різні версії. Найпоширеніша - що відбувається він з села Карачарово, поблизу міста Мурома. Це село, розташована на березі Оки, існує і сьогодні.
Але деякі дослідники стверджують, що Ілля народився недалеко від Києва - в Морівську (Моровійськ) під Черніговом, який в давнину називалося Муромськом. Оскільки в переказах говориться, що до Києва Ілля дістався дуже швидко, за один день (що навряд чи можливо в разі міста Мурома, який знаходиться приблизно в 1500 км від Києва), ця версія дуже правдива. Так, але ж згідно билин, Ілля походив з села Карачарово? Виявляється, недалеко від Чернігова був древнє місто Карачев. Більш того, недалеко від Карачева протікає річка Смородина, а на березі її знаходиться древнє село Дев'ятидуб 'я. Місцеві старожили вказують на те місце, де нібито було розташоване гніздо Солов'я-розбійника. І тепер на березі Смородини знаходиться величезних розмірів пень, який за переказами, зберігся від дев'яти дубів.
Подвиги давньоруського Геракла
Після чудесного зцілення Ілля Муромець, як і належить богатирям і героям, робить численні подвиги. Найвідоміший його подвиг - перемога над Солов'єм-розбійником.
Дослідники вважають, що Соловей-розбійник - не казкове чудовисько, а теж реальна історична особистість, розбійник, що промишляв в лісах по дорозі до Києва. А Солов'єм цього розбійника прозвали за те, що він сповіщав про свій напад свистом (або, можливо, давав свистом сигнал своєї банди до нападу). В подальшому Ілля Муромець зробив безліч інших подвигів, брав участь у боях, захищаючи від ворогів землю руську. Сучасники відзначали його неймовірну, нелюдську силу, тому в пам'яті людей він залишився, напевно, самим великим руським богатирем. Досить згадати картину «Три богатирі», на який Ілля Муромець зображений в центрі - як найсильніший і могутній.
У билинах і легендах три богатирі - Ілля Муромець, Альоша Попович і Добриня Микитич - часто разом здійснюють подвиги. Але насправді вони ніколи не зустрічалися. Їх розділяли століття - Добриня Микитич жив в 10 столітті, Альоша Попович - в 13 столітті, а Ілля - в 12-му столітті. Але коли легенди століттями передаються від одного покоління до іншого, вони обростають новими подробицями, знамениті персонажі починають здійснювати нові подвиги, а тимчасові рамки поступово розмиваються і змішуються. Всупереч легендам, Ілля Муромець ніколи не служив князю Володимиру Великому. Вони просто не могли зустрітися, тому що жили в різні століття. Ілля служив князю Святославу, захищаючи Русь від половців.
Але якщо це дійсно так, і Ілля Муромець - історична особистість, то чому про нього немає ні слова в літописах? По-перше, від тих часів збереглося не так багато письмових джерел, що цілком природно, якщо згадати, яку бурхливу історію пережила Русь. Орди завойовників не раз спалювали і повністю руйнували міста. В одному з пожеж одного разу згоріли і книги Печерської Лаври.
А по-друге, існують згадки в зарубіжних джерелах. Наприклад, в німецьких епічних поемах, записаних в ХIII столітті, але заснованих на більш ранніх переказах, згадується великий богатир Ілля Руський. Легенда говорить про те, що в одному в жорстокому бою Ілля мало не загинув, але дивом залишився живий і дав обітницю піти в монастир, присвятити себе Богу і більше ніколи не брати в руки меч. Ілля прийшов до стін Лаври, зняв з себе всі військові обладунки, але не зміг кинути меч і взяв його з собою. Він став ченцем Печерської Лаври і всі свої дні проводив в своїй келії в молитвах.
Але одного разу вороги підступили до стін монастиря, і Ілля своїми очима побачив загибель настоятеля Лаври, убитого смертельним ударом. І тоді Ілля, незважаючи на обітницю, знову взяв у руки меч. Але відчув, що ноги знову відмовляються йому служити. Він ще встиг сховатися рукою від смертельного удару списом, але сили вже покидали його ...
Чи так це було насправді? Навряд чи ми коли-небудь це дізнаємося. Але безсумнівно одне: вчені встановили, що Ілля дійсно загинув в результаті удару списом в груди і що він, мабуть, намагався зупинити спис на льоту, і це трохи послабило удар. Але отримана рана так і не зажила і врешті-решт стала причиною загибелі Муромця.
Життя після смерті
Ілля Муромець - один з небагатьох людей, кому вдалося пережити свою смерть, залишивши помітний слід в пам'яті людей і мали величезний вплив на наступні покоління.
Але від Іллі залишилася не тільки пам'ять. Тіло Іллі Муромця, як і останки багатьох інших ченців, похованих в печерах Лаври, нетлінне і знаходиться в стані муміфікації. Але, на відміну від тіл єгипетських фараонів, воно стало таким не завдяки обробці спеціальними складами, а з невідомої науці причини. У православ'ї вважається, що якщо тіло не розкладається, а перетворюється в мощі, це - особливий дар Бога, який дається тільки святим.
Потрібно відзначити, що православна церква, на відміну від вчених, ніколи не сумнівалася в дійсності мощей. Ілля Муромець був зарахований до лику святих вже в 1643 році і став одним з 69 угодників Києво-Печерської лаври.
Хто ж такий Ілля Муромець насправді? Міф чи реальна людина, ще за життя став легендою? Людина, який зумів переломити свою долю і встиг робити так багато?
Кажуть, мощі Іллі Муромця здатні зцілити тих, хто страждає хворобами хребта і у кого паралізовані ноги. Ілля і після смерті продовжує своє служіння людям ...
Ілля Муромець і соловей Розбійник
Ілля Муромець народився під городом Муромом, у бідній сім'ї. Батько й мама його ходили в ліс, дрова рубали, обробляли землю і сіяли, скільки могли, там півгектара, чи що. І так кормили сина Іллю, бо він слабий був на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг уставать, нічого не міг робить.
Коли пройшло тридцять літ, батько й мати Іллі Муромця були в лісі, на роботі, а Ілля лежав на печі; прийшли три старики і гукають:
— Іллюшко, Іллюшко, одчини двері! Він каже:
— Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу вставать.
— Устанеш, устанеш, ану понатужся, Іллюшко, ану, встань! Ілля понатужився, як махнув ногами, так із печі зскочив зразу аж на землю. Зразу пішов, одчинив двері, старики увійшли і сказали:
— Ну, Ілля, ти мав велику хворість і пережив. Тепер ти будеш радіть, твій тато і мати будуть радіть, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.
Подали вони йому кухоль води:
— От на, випий цей кухоль води, і тоді відчуєш, що буде з тобою.
Він узяв, хильнув раз.
— Ну, що відчуваєш?
— Велику силу в собі відчуваю.
— Добре, ану, потягни іще раз!
Він перехилив, випив ще раз тої води...
— Ну, що тепер?
— Таку силу,— каже,— відчуваю, що коли б у сиру землю вставить кільце, то я взяв би за те кільце і всю землю перекинув би.
— Ну, добре. Тепер так, Іллюшко,— вони кажуть,— ти своєю силою не хизуйся і не розказуй нікому, а роби так, щоб тобою раділи твій тато й мама. Злого нікому не роби, а тільки роби добро.
В той час на Руську землю нападали татари. І от Ілля Муромець вирішив захищать рідну землю від татар. Якраз була оточена Казань. Ілля Муровець підійшов під Казань (а там були три царі татарських, богатирі), вирвав дуба і як почав колотить ті війська їхні. Розбив усе військо татарське, тільки три царі-богатирі осталися. Він прийшов до них і сказав:
— Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більше ніколи на Руську землю не приходили. Я б і вас теж тут поклав, але залишаю живими тільки для того, щоб ви всім заявили, аби більше не приходили сюди. Бо на Руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх вас розіб'є.
Пішли ті назад, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди поховалися: хто в хату, а найбільше по церквах. Зайшов він у церкву — повно людей, плачуть і моляться богу.
— Що ви тут робите, люди добрі? — питає Ілля Муромець.
— Як що робимо? Що ти, не бачив, що в нас за містом татари стоять, зараз нас всіх поб'ють, переріжуть.
— Де ті татари? Ніяких татар нема, вийдіть подивіться. Вони як вийшли, як подивились — нема нікого, наче й не було татар. Почали вони веселиться, почали дякувати Іллі Муромцю, почали його просить, щоб він зостався в них. А він сказав:
— Ні! Я вас визволив і піду далі визволяти, татари ще далі пішли. А ви тепер не бійтесь, до вас ніхто більше не прийде. Працюйте, як ви працювали раніше, і нікого не бійтесь. Сів Ілля Муромець на коня і поїхав. Взяв путь прямо на Київ. А на Київ дорога була далека, треба було кружлять багато, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбійник — Соловей-розбійник. Там ні птиця не пролітала, ні звір не пробігав, ніякий богатир не проходив — Соловей-розбійник усіх повбивав.
Ілля Муромець узяв прямоїжджою дорогою, повз той ліс, де Соловей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев'яти суках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде, йде,— він зразу як засвистить по-солов'їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так дерево ламається і хто живий там іде, падає на землю і вмирає.
От як помітив Соловей-розбійник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по-солов'їному — листя посипалось; як заревів по-звіриному — його кінь на коліна впав.
Ілля Муромець штовхнув свого коня коліном і каже:
— Вставай, а то віддам тебе собакам — нехай з'їдять, що ти злякався Солов'я-розбійника.
Під'їхав Ілля Муромець, а Соловей-розбійник як побачив, як зіскочив з дуба до нього... Та Ілля Муромець націлився і пустив стрілу прямо йому в праве око. Та стріла вийшла через голову і полетіла, а Соловей-розбійник упав на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, враз схопив його, здушив своїми руками. І вже розбійник Соловей відчув, що попав в руки кріпшого за нього, думає: «Ну оцього я вже не витримаю...»
Взяв Ілля Муромець, од свого сідла одв'язав стремена — ремені міцні, зв'язав Солов'ю-розбійнику руки, зв'язав ноги, прив'язав до сідла, сів і їде прямо до Солов'я-розбійника у двір.
А Соловей-розбійник мав дочку, богатирку-дочку мав. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець і батько її прив'язаний до сідла, схватила залізну дошку у дев'яносто пудів і кинула прямо в Іллю Муромця — хотіла убити його. А Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона повернулась назад і — прямо в богатирку, убила її одразу.
А жінка Солов'я-розбійника побачила вже, що біда, почала просить Іллю Муромця:
— На тобі який хоч викуп, золотом чи сріблом, тільки остав мені мужа живим.
Він відповідає:
— Ні-ні! Він своє пережив! Стільки він людей згубив із світу, стільки він дітей осиротив, щоб я оставив його тепер у живих?! Нізащо! Мені викупів не треба, я не йду зароблять гроші, а йду захищать всіх, на кого нападають.
Повернув коня і поїхав прямо в Київ.
У Києві в той час княжив князь Володимир. Як приїхав Ілля Муромець — у князя якраз був бенкет. Усі богатирі з князем гуляли.
Як він приїхав і сказав, хто він такий, князь спитав:
— Якою ж ти дорогою їхав до нас?
— Я їхав,— відповідає Ілля Муромець,— прямоїжджою дорогою.
Всі богатирі зіскочили з місць, особливо був там важний богатир Альоша Попович. Попович зіскочив та каже:
— Ні, ні! Не може бути, неправда, князь, то він бреше. Хто у нас може їхать прямоїжджою дорогою? Там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ні звір не пробігає.
— Ага, такий ти богатир,— каже до нього Ілля Муромець,— ти Солов'я-розбійника боїшся? Ану,— каже,— йдем, я вам покажу, де ваш Соловей-розбійник.
Вивів усіх з князем: і княгиня вийшла, і богатирі. Показав він їм:
— Ось ваш силач Соловей-розбійник.
Вони як глянули, що той прив'язаний до сідла, так усі зразу переконалися, що Ілля Муромець справді богатир. Він Солов'я-розбійника біля сідла тримає, значить, він його переміг.
Тоді князь Володимир каже (не пита нічого Іллю Муромця, а до Солов'я-розбійника):
— Ану, Соловей-розбійник, засвисти по-солов'їному та закричи по-звіриному!
А Соловей-розбійник відповідає:
— Не ти,— каже,— мене взяв у полон, не маєш права мені й наказувати! Нехай мені накаже той, хто мене в полон узяв.
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я попрошу.
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
