Заняття гуртка "Джура". Тема: Вивчення історичних дум. Козак Голота.

У “Думі про козака Голоту” розкривається одна зі сторінок історії українського народу – боротьба проти татарських нападників. Події, які змальовані в думі, стосуються XVІ-XVІІ століть. У ті далекі буремні часи татарські й турецькі військові загони часто нападали на українські села й міста, грабували їх, а людей забирали в полон і продавали на невільницьких ринках.

Але український народ не корився жорстоким нападникам, мужньо боровся проти них. У цій звитяжній боротьбі особливо відзначилося козацтво. Як своїх вірних захисників народ оспівав козаків у багатьох думах.

Одним із таких улюблених героїв є козак Голота. Читаючи думу, ми дізнаємося, що козак Голота небагатий. На ньому свита з грубого сукна (“семиряга”), “шапка-бирка, зверху дірка, травою пошита, вітром підбита”, на ногах – онучі “рядняні” й постоли в’язові. Зовсім небагаті шати!

Та незважаючи на свою бідність, козак дбає про те, щоб бути гідним захисником вітчизни. Він має і “коня вороного”, і “ясненьку зброю”. Він мужній, сміливий, відважний: “не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота”.

Разом із тим він чесна, справедлива, миролюбна людина: “ні города, ні села не займає”. Це справжній захисник рідної землі, народний герой, що вміє постояти і за свою честь, і за свій народ.

Він є уособленням військової доблесті й честі, мужності та лицарства. У такому змалюванні козака відбито всенародну любов і пошану українського народу до свого захисника. З’ясувавши хижий намір свого ворога – багатого татарина, шо хотів захопити козака й продати його в неволю, – Голота вбиває татарина в чесному відкритому поєдинку. У “Думі про козака Голоту” народ прославляє перемогу мужнього, сміливого козака над нападником-татарином і висловлює своє одвічне заповітне бажання, щоб козаки завжди

Хороші мислі мали

І неприятеля під ноги топтали.

Прочитавши “Думу про козака Голоту”, я зрозуміла, яке міцне коріння мас наш волелюбний народ. Дух справжнього козацького лицарства, мужності й відваги жив і живе у нашому народі. Козак Голота не може не сподобатись. І військовою вправністю, й чесністю, й доблестю він викликає повагу й захоплення.

Цей образ учить нас любити нашу прекрасну Батьківщину, як зіницю ока берегти її честь і незалежність, як це зумів зробити герой народного епосу – славний козак Голота, подвигом якого захоплюється не одне покоління його нащадків.

Дума про козака Голоту (Старовинна козацька дума, XVIIст.)

https://www.youtube.com/watch?v=2kmL_GRuOrw

КОЗАК ГОЛОТА
Українські народні думи, Козак Голота

Ой полем, полем Килиїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії —
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів незгожа.
А ще, правда, на козакові постоли в’язові,
А онучі китайчані —
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові —
Удвоє жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка —
Зверху дирка,
Травою пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й провіває,
Козака молодого прохолоджає.
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,—
На город Килию поглядає.
У городі Килиї татарин сидить бородатий,
По гірпицях походжає,
До татарки словами промовляє:
«Татарко, татарко!
Ой чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой чи ти бачиш те, що я бачу?»
Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по гірницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш да гадаєш».
Каже: «Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає —
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Да в город Килию запродати,
Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти.
За його много червоних не лічачи брати,
Дорогії сукна не мірячи пощитати».
То теє промовляє,— дороге плаття надіває,
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак Голота добре козацький звичай знає,—
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже: «Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненькую зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?»
«Я,— каже,— важу на твою ясненькую зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килию запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних не лічачи набрати,
Дорогії сукна не мірячи пощитати».
То козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой на татарипа скрива, як вовк, поглядає.
«Ой,— каже,— татарине, ой, сідий же ти, бородатий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш».
То теє промовляв,
На присішках став,
Без міри пороху підсипає,
Татарину гостинця в груди посилає.
Ой ще козак не примірйвся,
А татарин ік лихій матері з коня покотився!
Він йому віри не донімає,
До його прибуває,
Келепом межи плечі гримає,
Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбав,
Чоботи татарські істягав,
На свої козацькі ноги обував;
Одежу істягав,
На свої козацькі плечі надівав;
Бархатний шлик іздіймає,
На свою козацьку голову надіває;
Коня татарського за поводи взяв,
У город Січі припав,
Там собі п’є-гуляє,
Поле Килиїмське хвалить-вихваляє:
«Ой поле Килиїмське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу добичу брали
І неприятеля під нозі топтали!»
Слава не вмре, не поляже
Од нині до віка!
Даруй, боже, на многії літа!