Сьогодні ми живемо у світі суперпрогресу, кіберлюдей, макси-інформації. Людина загубилася у світі технологій, а тому завжди кудись поспішає, на когось кричить, із кимось свариться, постійно спізнюється,вживає наркотики, палить. Колись вона зупиниться, та буде пізно…Тоді хто ж буде творити історію для наших нащадків, якщо людина буде схожа на інших, а не на себе саму?
Відповідь ми знайшли серед великого розмаїття імен, що увійшли у нашу історію, у історію рідного краю, як основа, на якій створювалася та міцніла наша держава.Це письменники і художники, співаки і музиканти, спортсмени, люди земних професій:агрономи, зоотехніки, доярки, механізатори. Дипломати і благодійники, священики і військові.
Усі вони виховувалися на традиціях і культурі нашого народу. Знаходили час для важкої праці й уміли відпочивати . А разом прагнули будувати своє життя за законами справедливості, миру, добра, сумлінної праці.
Зільберник Костянтин Олександрович
лікар, засновник Лебединської земської хірургічної лікарні.
Народився м. Гродно ( Білорусія) у єврейській сім’ї. З 1878 року працював городовим лікарем першої медичної дільниці Лебединської міської управи. З 1895 року працює городовим лікарем міста Лебедина.
В 1890 році К.О. Зільберник обраний до міської управи. У 1913 р., з нагоди 35-річчя діяльності Зільберника К.О. міська дума за «видатну працю на користь населення високоталановитого й гуманного лікаря» вперше присвоїла йому звання почесного громадянина міста Лебедина. У 1918 р. Зільберник був почесним членом Лебединського культурно-просвітницького товариства любителів красних мистецтв і Спілки земських службовців.
Помер К.О. Зільберник 24 травня 1920 року і похований на єврейському кладовищі. В 1968 році був урочисто перепохований на Троїцькому кладовищі в м. Лебедині.
Ім’я Зільберника присвоєне Лебединській центральній районній лікарні та одній з вулиць міста.
Борис Іванович (нар. 18.12.1937) –краєзнавець.
Історик, дослідник теми Голодомору 1932-1933 рр. почесний громадянин з 23 травня 2008 року. Народився Борис Іванович 18 грудня 1937 року на хуторі Масюки (тепер хутір Великий) Гадяцького району Полтавської області. По смерті матері (1938 р.) батько відвіз його з братом до своїх батьків у місто Лебедин, що на Сумщині. З того часу майже все життя Б. І. Ткаченка пов`язане із цим містом. Тут Борис закінчив 7-річку, а в селі Малий Вистороп – агрономічний технікум.
Після звільнення в запас працював майстром виробничого навчання в Лебединському училищі механізації, а потім – на різних посадах у районному управлінні сільського господарства та агрономом у Лебединській райсільгосптехніці.
У 1970 році Борис Іванович перейшов на роботу в редакцію районної газети «Будівник комунізму» (завідувачем відділу сільського господарства). В 1971 році заочно закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Навесні 1972 р. за читання забороненої літератури (творів О.Солженіцина та І. Дзюби) був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі», позбавлений роботи за фахом, а згодом і виключений з КПРС. До 1977 р., після поновлення, працював ще за фахом, а з осені того ж року був звинувачений у «наклепах на Конституцію СРСР» і знову звільнений з роботи. Відтак працював лудильником, зварювальником, комбайнером, шофером. З 1982 р. і до виходу на пенсію займав посаду головного агронома-агрохіміка Лебединської рай- сільгоспхімії.
Водночас Б. Ткаченко вивчав етнографію та історію рідного краю. Друкувався в «Українському історичному журналі», в часописі «Народна творчість та етнографія», особливо активно – в журналі-тижневику «Україна», в іншій періодичній пресі. За громадську публіцистику часопис «Україна» 4 рази називав агронома з Лебедина кращим автором року. Поштовхом до літературної праці для Б. Ткаченка послужила зустріч з колишнім головою Спілки художників України Василем Перевальським та відомим скульптором і етнографом Іваном Гончарем. Ця знаменна давня зустріч сталася ще в середині 1960-х років. За прикладом І. Гончара Борис Іванович створив домашній музей народного мистецтва.
Автор праць: «Совість», «Поле без гербіцидів, душа без погонича». У 1993 р. з`явилася третя його книга – «Під чорним тавром». У ній Ткаченко розповів про примусову колективізацію на Лебединщині, про Голодомор 1932-1933 рр. У 1996 р. цей твір висувався на здобуття Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Згодом ця книга була відзначена обласною літературною премією ім. Миколи Хвильового.
Б. І. Ткаченко – член Національної спілки письменників України з 1994 р.
У 2000 році вийшла з друку у світ четверта книга письменника – «Лебедія». Це унікальний історико-етнографічний нарис про Лебединський край, де простежуються події з найдавніших часів до 20-х років ХХ століття.
Неординарна подія в літературному житті України – вихід у світ 7-ї книги Бориса Ткаченка «Важка стежка до Бога». Це книга про трагічну долю українського духівництва і не менш драматичну долю українських храмів.
Василь Григорович Кричевський
Народився (22.XII.1872 (3.1.1873), за іншими даними 31.XII.1872 (12.1.1873), с. Ворожба, нині Лебединського р-ну — 1.5.XI. 1952, м. Каракас, Венесуела; прах перенесено до Баунд Бруку, США) — живописець, графік, художник театру і кіно, архітектор, професор (1917), почесний доктор мистецтвознавства (1939), заслужений діяч мистецтв УРСР (1940).
Навчався 1880-х у Лебединській повітовій школі, з 1885 — Харківському технічному залізничному училищі, де студіював технологію обробки різних матеріалів, оволодів кресленням. Після закінчення училища робив креслення невеликих будинків для техніка- будівельника М. Бабкіна. З 1889 — помічник архітектора, професора Харківського технологічного інституту С. Загоскіна, у якого вчився акварелі. Очолив 1939 експедицію Київського художнього ін-ту на Полтавщину. 1943 виїхав до Парижа, згодом — до Каракаса. Працював у жанрі пейзажу: “Гребля Квітки Основ’яненка” (1899), “На Дніпрі” (1900), “Крим” (1901), “Ярмарок” (1913), “Місто Ромни” (1917), Кам’яна баба” (1925), “Пейзаж” (1934), “Сорочинський ярмарок” (1938).
Як графік оформив понад 70 українських видань, автор проектів державних гербів, печатки УНР, грошових банкнот, поштових марок та ін.
Автор наук, праць, мистецтвознавчих статей і рецензій, які друкувалися в журналах “Сяйво”, “Україна”, Червоний шлях” та ін.
Зайдіть за посиланням та пройдіть тест "Видатні особистості Сумщини".
https://app.ex.co/stories/balabal10/2020-05-30t13-12-56-450z-
Пропоную вам пройти цікаву інтелектуальну гру " Рідна Сумщина".
