Жителям кожного краю – села або міста – притаманна гордість за свою малу батьківщину, за своїх земляків, видатних особистостей, та звязки з нею прославлених представників свого народу. Лебединщина – овіяна легендами і славою, край казкової природи, де найбільше багатство – це працьовиті, співочі, талановиті люди. Серед них, два генія, яких поєднала далека Америка.
24 (21) січня 1894 у Лебедині народився Іван Стешенко – український співак (бас-кантанте). Родина Стешенків була заможною: батько – купець, мав дві крамниці, прекрасний будинок по вулиці Петропавлівській, 24 (зберігся). Батько співака також мав гарний бас-профундо, мати – Ганна Федорівна теж співала; мали голоси обидва сини: Іван і молодший Павло (працював потім у Харківському оперному театрі). З шести років Іван пастушив і співав у церковному хорі лебединського Успенського собору та Вознесенської церкви, де регентом хору був Олександр Пінчук (пізніше – наставник Бориса Гмирі).
На його чистий, кришталевий дискант звернув увагу і граф Василь Капніст, нащадок гетьмана Павла Полуботка, який запросив хлопчика бути солістом церковного хору с. Михайлівка, поблизу Лебедина.
Давид Давидович Бурлюк також походив з козацького роду, народився він 9 (21) липня 1882 року на хуторі Семиротівщина (Семиротівка), поблизу с.Рябушки, Лебединського повіту Харківської губернії, (нині Урочище Бурлюка). Батько працював управителем маєтка графа Мордвінова. В родині було шестеро дітей, крім Давида, ще Людмила та Володимир Бурлюки також стали відомими художниками, брат Микола – поетом.
Навчалися обидва в Сумах: реальному училищі та Олександрівській чоловічій гімназії, обидва продовжили навчання за кордоном, Іван Никифорович – в Італії, Давид Давидович – в Німеччині та Франції. В 1914 році Стешенко здобув першу премію на міжнародному конкурсі молодих виконавців у Пармі. Після революції Іван Никифорович повернувся в Україну, та у 1921 році – виїхав за кордон на лікування. У 1922 році родина співака перебралася до США, де прожили майже 10 років. Його партнерами були: Галлі Курчі, Мері Гарден, Тітта Руффо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька. Українця часто порівнювали з Шаляпіним. Газета «Дейлі ньюс» писала: «Легенда про те, що «Борис Годунов» без Ф. Шаляпіна – ніщо, була спростована басом Івана Стешенка. Стешенко – величина в ролі, яку Шаляпін досі тримав у своїх руках. Подібного Стешенкові в ролі Бориса немає».
Весь репертуар Стешенко співав мовами оригіналу: оперний – 8, а концертний – 11 мовами, з обовязковим виконанням хоча б однієї пісні українською мовою.
У лютому-березні 1928 року в США та Канаді, за програмою «Пісні усіх народів» (ювілейні вечори на честь Т. Шевченка), Іван Стешенко виступав разом із Соломією Крушельницькою. У 1929 році обмеженим видавництвом, для експорту в Америці вийшло дві платівки з записом оперних партій Івана Никифоровича.
Давид Бурлюк також повернувся на батьківщину, і продовжив навчання у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом та іншими модерніськими мистецькими течіями, Давид Бурлюк став ідеологом футуризму як у живописі, так і в літературі. Він був натхненником й ініціатором різних столичних (найчастіше епатажних) заходів, які повинні були поширювати нові ідеї. Його власна дебютна малярська виставка відбулася в Самарі (1917), а єдиний поетичний збірник був виданий в Кургані, у 1919 році. Революційні події 1917 року сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії (в 1921), а потім, як і Іван Стешенко, в 1922 році – до США.Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні, зокрема, «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко».
Борис Гмиря.
Борис Гмиря народився 23 липня (5 серпня) 1903 року в м. Лебедин (тепер Сумської області). Родина була такою бідною, що навіть хліб ділили ниткою. З раннього дитинства заробляв на хліб, працюючи де доведеться.
Лише у віці 27 років на робітфаці отримав атестат про середню освіту. Похилі халупи Лебедина розбудили в ньому прагнення будувати для людей світлі хороми. Ще маленьким хлопчиком він милувався ними через паркани панських садиб, зачарований звуками музики, що часто лилася звідтіля.У 1930 році Борис Гмиря, успішно склавши вступні іспити, став студентом Харківського інженерно-будівельного інституту, який з відзнакою закінчив 1935 року. Ще студентом, проходячи практику на Луганськбуді, запропонував власну конструкцію шарнірного фартуха для риштака при бетономішалці, що дало цехові економію грошей на суму 1389 крб. 71 коп., і був премійований згідно з тодішніми правилами.
За 20 років трагічно-неспокійного життя, Гмиря виступив 2103 рази: зіграв 683 оперні спектаклі, дав 1420 концертів. З Щоденників, програмок концертів тощо, видно, що всі його концерти були з трьома, а то й чотирьма відділами + невраховані лекції-бесіди, тобто загальна кількість виступів складає 3000 разів.
Прослухайте,як співає оперний спавак.
