Сьогодні ми з вами перенесемось у ті далекі, звитяжні козацькі часи, про які кажуть – це була епоха «героїчних морських походів». Про славетних запорізьких козаків складають легенди. А в боях їм дуже допомагав унікальний човен - Чайка.
https://www.youtube.com/watch?v=5VwiXZeOzvQ
На Запорозькій Січі суднобудівництво здавна розвинулось і досягло високого рівня й досконалості. Козацькі майстри-корабельники славилися і за межами України. Їх часто запрошували й до різних країн, щоб вони навчали корабельної справи. Тут зберігали провіант, боєприпаси й зброю. До кожного кінця човна прилаштовували окреме стерно, завдяки чому чайка в будь-який момент могла змінити курс на 180 градусів. Якою ж була чайка?
Чайка — безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків XVI—XVII ст. у вигляді величезної видовбаної колоди, по бортах обшитої дошками. Довжина – близько 18м, ширина й висота бортів – до 4м. Ззовні бортів для збільшення остійності і плавучості кріпився очеретяний пояс. Човен мав поперечні переборки і лави, щоглу з вітрилом, 10-15 пар весел, носовий і кормовий рулі, уміщав до 70 чоловік. Озброєння – 4-6 фальконетів (гармати калібром 30 мм.). На борту був запас зброї та провіанту достатній для тривалих морських походів.
Коли козаки задумують свій морський похід, то не мають дозволу від короля, але дістають його від свого гетьмана і скликають військову раду. На ній вибирають наказного гетьмана, який має очолити їхній похід. Далі вони рушають до Військової скарбниці, яка є місцем їхнього збору. Там будують човни. Ті човни не мають корми, зводяться із стовбура човнового дерева – верби або липи – завдовжки 45 стіп. Боки обрамовуються і доповнюються дошками. Вони скріплюють їх дерев’яними цвяхами, настелюючи один ряд на другий, так, як це робиться у звичайних річкових човнах. Зазвичай на їхньому човні є 10 – 15 пар весел із кожного боку, і пливуть ті човни швидше, ніж турецькі веслові галери. На човнах також ставлять щоглу, на яку напинають доволі незграбне вітрило, котре розпускають лише в гарну погоду, а при сильному вітрі воліють веслувати.
Кожен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також 4 – 6 фальконетів (невеликих гармат), необхідна для походу живність. Одягнені козаки в сорочки й шаровари, ще мають змінний одяг із свитою і шапкою; беруть порох, свинець, ядра для своїх гармат. У кожного є компас.
Турки, звичайно, попереджені про похід і тримають у гирлі Дніпра напоготові кілька галер, щоб не дати козакам вийти з лиману. Але хитрі козаки виходять темної ночі, коли має з’явитися на небі місяць – молодик, і переховуються в очереті за 3 – 4 милі від гирла Дніпра, куди не заходять турецькі галери. Турки завжди залишаються обдуреними.
Підводні човни козаків
https://www.youtube.com/watch?v=ywJSRxZKkmM
Англійський дипломат Ріо
«Їхні вітрильники – довгі та легкі, мають з кожного борту по 10 весел і по два чоловіки при кожному веслі. Ніс і кермо збудовані майже однаково, тому вони становлять кермо на носі або на кормі, що не обертатись кораблем, і таким чином виграють час.
… Козаки – це нація невибаглива, дуже працьовита і звикла жити тим, що трапиться. Вони дуже добре маневрують. І то з такою швидкістю, що ворог довідується про їхні напади тільки після наскоку».
Кожен козак, вирушаючи в морський похід, брав з собою, як правило, 2 рушниці або пістолі, 3 кілограми пороху, свинець і шаблю. Крім цього, чайка могла мати до 6 малих гармат-фальконетів з повним боєкомплектом
Крім цього, кожен з учасників походу збирав з собою додатково одяг для зміну, білизну і шапку. Брали також сухий провіант, бо не було змоги варити страву на вогні, та воду. Сухий провіант складався з товчених сухарів, сушеної риби, сушеного баранячого м'яса і саламахи (з борошна, переважно гречаного і пшона). Провіант і воду зберігали в довгих бочках, покладених на дно чайки. Брали також необхідне для мореплавства майно: коміпас, запасне вітрило, теслярське знаряддя, линви, черпаки, ліхтарі та інші предмети, потрібні під час тривалого перебування на морі. Усі очевидці зазначають, що служба на чайці була важкою, її екіпаж був під сонцем, дощем, на вітрах, хвилях. Веслували переважно в три зміни, а складні обставини вимагали від екіпажу великого психічного та фізичного напруження. Розбурхане море викликало коливання, човен потопав і виринав у хвилях, а це викликало в членів екіпажу нудоту, брак апетиту, біль та запаморочення голови, послаблення уваги, спроможності спостерігати, пам'яті і думання, сонливість і збайдужіння, особливо у тих, хто не веслував, а сидів бездіяльне. Ці важкі морські обставини викликали також в'ялість, занепад сил і швидку втому, що чинило веслування неповноякісним. Зарадили цьому, частіше міняючи залоги веслувальників.
Ілюстрація «чайки» запорозьких козаків з книжки Ґійома Левассер де Боплана 1660 р.
Відео заняття "Козацька чайка"
https://vseosvita.ua/library/video-zaniattia-kozatska-chaika-562219.html
Відреставровані козацькі човни
https://www.youtube.com/watch?v=rzWdXduumoM
У першій половині XVII ст. запорозьке козацтво перетворилося на силу, яка могла не лише успішно відбивати татарсько – турецькі набіги на українські землі, а й здійснювати далекі сухопутні й морські походи до Криму та Османської імперії.
