Історію творять герої, які ходять поміж нас. Вони дуже близькі і дуже реальні, вони із наших міст, наших сіл і містечок, з однієї вулиці чи двору.
Україна – країна героїв. За довгу історію у нас були і великі князі, і хоробрі козаки, і відчайдушні захисники. Щоб перерахувати усіх наших героїв, нам би не вистачило і стометрового аркуша паперу.
«Україна… Країна смутку і краси… Це країна, котра найбільше прагнула волі і найменше мала її. Україна – це держава, яка протягом усієї своєї історії боролася. Боролася за волю, за щастя, за незалежність.
Історія нашої держави сповнена різними подіями: як щасливими, так і трагічними. Та в основному події минулого залишили гіркий слід в пам’яті народу. Не одне лихо спіткало нас: війни, Голодомор, пригноблення українців-великомучеників, які не втратили віри, йшли вперед до мети. Сотні, тисячі полеглих заради кращого життя, за країну, за волю, за нас. Хто ж вони? Борці за щастя, за добро, за мир. Це ті люди, що землю українську любили більше за власне життя! Але історія пам’ятає тільки найвідоміші імена. А скільки їх – отих борців? Безіменних, маловідомих, ніким не згаданих, завчасно полеглих, скалічених. Та чи були вони героями? Авжеж. Бо боротьба – це завжди для мужніх, відважних, патріотів…
Сучасні герої: ті, хто увійшов у лави Небесної сотні та Небесної армії.
Максимов Дмитро
Киянин Максимов Дмитро на Майдані під час вибуху бойової гранати 18 лютого собою закрив двох хлопців. Сам він не вижив. Помер на місці. Хлопець мав вроджену ваду слуху, і, не зважаючи на це, займався дзюдо, був срібним та бронзовим призером Дефлімпійських ігор зі дзюдо в Софії.
Топій Володимир
Топій Володимир колись служив у ракетних військах у Бресті. На Майдан він приїхав 25 грудня, з того дня пан Володимир вступив до лав сотні "Самооборони". Він гасив пожежу у Будинку профспілок, тоді ж зник. Тіло Топія Володимира знайшли обгорілим. До того ж на чоловікові були численні пошкодження.
Пагор Дмитро
Пагор Дмитро не дожив до своїх 22-х років. 19 лютого Дмитро собою закрив дівчину, кулі вбили юнака. Це сталося під час стрілянини з боку СБУ.
Бондарчук Сергій
Викладач фізики та астрономії у місцевій гімназії, голова міської організації ВО "Свобода", Бондарчук Сергій загинув 20 лютого. Він виносив молодого пораненого хлопця з Шепетівки з-під обстрілу. Саме в цей час снайпер підступно влучив у спину панові Сергію. Куля вбила чоловіка.
Паращук Юрій
18 лютого він допомагав виносити поранених, тоді доля його вберегла, щоб дати прожити ще 2 дні. Паращук Юрій загинув від кульового поранення під час відступу силовиків на Інститутській. Юрій залишив дружину, двох дочок і стареньку матір.
Кемський Сергій
Кемський Сергій загинув на Інститутській, намагаючись допомогти виносити тіла загиблих. На Майдані Сергій належав до "Чорної сотні".
Войтович Назар
Йому не було 18. Войтович Назар – наймолодша жертва кривавої битви на Інститутській. Снайпер поцілив хлопцю в око, від чого він помер на місці.
Чміленко Віктор
Ще один відчайдушний український патріот – Чміленко Віктор. Він намагався допомогти пораненому поруч хлопцю, у цей момент Віктора наздогнала куля.
Балюк Олександр
Балюк Олександр 20 лютого, не зважаючи на своє поранення, відчайдушно намагався винести з небезпечної зони побратима. Від цього і загинув, не отримавши вчасно потрібної допомоги.
Паньків Микола-Олег
Паньків Микола-Олег був активістом "Правого сектору". На Майдан він їздив регулярно, допомагав революціонерам як міг. У ніч, коли його застрелили, він теж допомагав – виносив загиблих і поранених з вулиці Інститутської. Без батька лишилося двоє дітей.
Опанасюк Валерій
Опанасюк Валерій лишив четверо діточок: найменшому сину на той час було всього 2 роки, а старшій донечці – 12. Пан Валерій загинув героїчно – він намагався винести поранених у безпечне місце. Саме тоді його і наздогнала куля снайпера.
Дигдалович Андрій
Дигдалович Андрій помер при трагічних обставинах: під час того, як виносив пораненого, снайпер поцілив Андрію в груди. У чоловіка залишилося двоє доньок.
Зубенко Владислав
Зубенко Владислав – розпрощався із життям у 23 роки. До останнього бою він належав до сотні "Самооборони". 20 лютого Владислав намагався прикрити щитом поранених, через що і отримав смертельну кулю.
Наконечний Іван
У молодості він був офіцером ВМС СРСР. А в часи Революції Гідності, у свої 83, Наконечний Іван пожертвував своїм життям заради України. 19 лютого на Інститутський пан Іван отримав важкі травми голови і хребта. Очевидці повідомляють, що він увесь час активно допомагав майданівцям.
Про наших героїв "кіборгів" знає вся Україна і далеко за її межами. В останній бій хлопці йшли, співаючи гімн України. Саме тому список "24 сучасних героїв України" ми продовжимо прізвищами "кіборгів", які загинули у Донецькому аеропорту.
Юрій Дацюк
Рідні 27-річного чоловіка довго думали, що він потрапив у полон. Але... На початку квітня по тесту ДНК його розпізнали серед загиблих.
Тіло Героя доправили у рідне село Глинськ Здолбунівського районоу, що на Рівненщині. 15 квітня його провели в останню путь.
Олександр Данильченко
Народився на Донеччині, але останні десятиліття проживав у Закарпатській області, у селі Ільниця. У свої 55 він пішов в АТО добровольцем. А повернувся Героєм, щоправда мертвим.
З "кіборгом" Олександром прощались усім селом. Труну із тілом героя несли живим коридором. Він залишив трьох дітей, і чекав на шосту онуку, якій так і не доведеться побачити свого дідуся, Героя України.
В'ячеслав Мельник (Анчоус)
В’ячеслав Мельник служив у 80 аеромобільній бригаді. Спочатку він отримав важке поранення руки. Коли ж його везли до госпіталю, то машину обстріляли з "Граду". З усіх пасажирів автомобіля вижив тільки один боєць, це був не В’ячеслав Мельник.
З "кіборгом" попрощалися у селі Жолоби, що на Тернопільщині.
Юрій Кушнір
В одному із найзапекліших боїв поблизу Донецького аеропорту отримав смертельну травму голови від розриву міни ще один Герой України "кіборг" Юрій Кушнір. Він помер по дорозі до лікарні.
Тіло загиблого привезли автомайданівці у рідне місто Хотин, де і поховали Героя України.
Терещук Ігор
Народився і жив у Кривому Розі, поїхав в АТО старшиною. Загинув, боронячи Донецький аеропорт. 24 січня рідні та жителі Кривого Рогу попрощалися з Героєм України, "кіборгом" Терещуком Ігорем.
Касьянов Сергій
До початку бойових дій в АТО "кіборг" Сергій жив у Нікополі Дніпропетровської області. Під час бойової операції у Донецькому аеропорту загинув.
Вже посмертно Героя нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеню.
Рідний брат Сергія служить у 93-й бригаді в АТО.
Сергій Парубець
"Кіборг" Сергій Парубець загинув у Донецькому аеропорту 18 січня.
Сергій проживав у селі Дрімайлівка Куликівського району Чернігівської області. На час смерті йому було всього 19 років.
Лисенко В’ячеслав
"Кіборг" В’ячеслав був жителем Полтавської області. У зоні АТО він служив у званні молодший сержант, загинув під Донецьким аеропортом, після бою з російськими бойовиками.
Він зміг врятуватися із Іловайського котла, але не вижив, боронячи Донецький аеропорт.
Береза Олександр
Береза Олександр залишив дружину та двох донечок на Херсонщині і відправився в АТО. "Кіборг" обіцяв повернутися, але... доля вирішила по-іншому. Герой Олександр загинув у Донецькому аеропорту під час артобстрілу.
Буйлук Анатолій
"Кіборг" Анатолій пропав безвісті під час виконання прориву у Донецькому аеропорту для евакуації поранених. Вже пізніше його тіло впізнали за експертизою ДНК.
Героя України поховали у рідному селі Кацмазів Жмеринського району Вінницької області. Посмертно його нагородили орденом "За мужність" III ступеню.
Презентація "Герої сьогодення"
https://naurok.com.ua/prezentaciya-gero-sogodennya-30303.html
6 грудня українці відзначають державне свято – День Збройних сил України. Це свято справжньої мужності, героїзму і відваги. Дата приурочена до дня ухвалення Закону України «Про Збройні сили України» – подія відбулася саме 6 грудня 1991 року. Також урочиста дата пов’язана із 6-м грудня 1919 року. Це день став початком однієї зі славетних сторінок української армії – Першим зимовим походом Дієвої армії УНР. Збройні сили – це один з основних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави, справжня гарантія державного суверенітету. Тому у цей день ми вшановуємо всіх, хто причетний до високого і почесного звання військовослужбовця, хто обрав для себе нелегку, але достойну професію – захищати Україну, її суверенітет і незалежність.
Освітнє відео до Дня Збройних Сил України
https://www.youtube.com/watch?v=q2UxDGGB-lU
Ми живемо у стані війни, не знаємо, що нас чекає завтра…
Зараз моє серце сповнює два почуття: почуття смутку і вдячності. Вдячності тим, хто воює за волю. Ці люди гідні називатися героями. Сміливі, рішучі… вони не бояться ворога, а йдуть до мети! Жоден з них не знає чи повернеться він додому, до рідних, який бій стане для нього останнім…
Хто ці люди? Герої? Вони так не вважають. Але кожен може сказати, що це герої. А в якій ситуації були ті, хто боронили Донецький аеропорт, Ілловайськ, Дебальцеве! Боротьба на межі неможливого. Сила волі, мужність, стійкість, бажання відстояти кожен сантиметр землі – це складові тих характерів, котрі сьогодні зі зброєю в рукахзахищають Україну. Герої… герої!»
Література
https://24tv.ua/lviv/24_suchasnih_geroyi_ukrayini_vchinki_varti_povagi_n600038
