Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Звичайно, люди їдучи з різних куточків України на Слобожанщину привозили з собою і ретельно зберігали традиції народного будівництва, звичаїв, обрядів. Але зважаючи на природні умови, наявність місцевих матеріалів, тут виробились і місцеві традиції.
Традиційне українське житло та його символіка
https://www.youtube.com/watch?v=JpIJm1CLTbc
Для більшої частини території України, включаючи і слобожанщину, характерний один тип відомого нам традиційного житла. Підставою для нього слід вважати осіле землеробське життя, побут і пов’язані з цим обряди та звичаї.
Боротьба з природною стихією, бажання найрізноманітнішими засобами задобрити її, прагнення забезпечити надійність та міцність нової оселі — все це знайшло відбиття у звичаях та обрядах, пов’язаних з вибором місця, часом будівництва житла, його закладин, закінченням будівництва. Закладання нової хати, початок забудови садиби завжди супроводжувалися багатьма обрядами.
Найбільше уваги приділялося вибору місця для житла. Заборонялося будуватися на теренах, де раніше йшла дорога, було когось вбито чи покалічено, був будинок, спалений блискавкою. "Нечистим", отже й непридатним для будівництва хати, було й місце, на якому, за переказами, з’являвся упир. "Чистими", щасливими, придатними для спорудження дому вважали місця, де лягала рогата худоба, водилися мурашки (останні виступали символом родючості). На Слобідській Україні з метою визначення ділянки для нової хати виганяли худобу і залишали її ходити на волі доти, поки вона не вляжеться пережовувати жуйку. Це місце і вважалося добрим для побудови хати. Найпростішим був наступний спосіб ворожби: по кутах майбутнього будинку господар насипав увечері чотири купки зерна. Якщо на ранок наступного дня зерно виявилося незачепленим, то місце вважалося вдалим. Іноді замість зерна при ворожінні використовували хліб. Найчастіше ворожіння тривало з вечора до ранку, що мало символічне значення. Адже ніч виступає як час, коли діють чорти, відьми, упирі, отже, виявити їх легше саме вночі. Вірили, що звір, плазун, "нечистий дух", диявол бере хліб лише в "нечистому місці", а в чистому ніколи. Не менш поширеним при виборі місця для будівництва хати було ворожіння з водою. Господар намічав чотири точки, які відповідали чотирьом кутам хати, і ставив по одному глечику води, які обов’язково закривали дерев’яними кружечками. Результат ворожіння перевіряли вранці: почата вода свідчила про непридатність місця для будівництва хати. Зустрічалися й комбіновані ворожіння, в яких поєднувалися елементи описаних вище. Наприклад, для кожного з чотирьох глечиків води залишали на ніч ще й хліб.
Однією з умов успішного будівництва вважався час закладання житла. Намагалися починати будівництво нової хати навесні та влітку. Вважалося, що найкраще закладати фундаменти у новий місяць, щоб у хаті був достаток. Під час закладання нової хати робили своєрідний відкуп. Цей обряд глибоко архаїчний: у далекому минулому для зміцнення будівлі приносили людські жертви, потім — тварин, їхні черепи, ще пізніше — рослини й нарешті дрібні гроші, які клали у замки першого вінця зрубу.
По закінченні основних будівельних робіт на гребені даху ставили хрест, колоски збіжжя та китицю квітів. Це було своєрідним сигналом того, що господареві слід розраховуватися з майстрами, а господині — накривати стіл.
З описів народного будівництва Слобожанщини, що збереглися в різних документах, можна довідатися, що слобожанці будували дерев'яні хати, стіни виплітали з хмизу й обробляли глиною, а в деяких місцевостях складали з каменю. Стіни обов'язково клинцювали (забивали клинці) і закидали глиною з половою, а потім білили. Дахи вкладали соломою. Краї стріхи відводили від стіни і спирали на вінця, які підтримувалися стовпчиками. Завдяки цьому хати набирали більш привабливої оригінальної форми. Планування хат було різноманітним: двокамерні (з житлового приміщення і сіней), трикамерні (два житлових приміщення, розділені сіньми).
Щоденний побут з початку заселення Слобожанщини звертає на себе увагу тим, що не було основної різниці між життям вищих і нижчих верств. Хоч громадянство було вже досить зрізниковане з соціального погляду, це не відбивалося на щоденній культурі. Навіть у містах обстанова хати не дуже відрізнялася від житла заможної людини на селі. Домашнє життя всюди ще було просте й невибагливе, рівень його не підносився дуже високо.
Козача або селянська, або міщанська хата відрізнялася від панського будинка тільки своїм розміром; матеріал же будівлі був однаковий — дерево, гонт, очерет, солома; і у заможних козаків можна було побачити навіть кахельні груби, які звичайно були у панських будинках. У хатах козаків та міщан були ті ж образи, лавки, килими, коці, рушники, скрині з одежою і українським убранством — тільки усе оте було куди бідніше та дешевше.
Слобожани любили у всьому чистоту і перш усього у хатах. Білили хату по суботах та перед великими святами, улітку навіть з надвору. У рідкої хати було менш трьох вікон скляних, здебільшого круглого скла. Комин робили з пруття, обмазаного глиною. У хаті біля стін стояли лавки, а вздовж тієї стінки, де була піч, робився піл, який заміняв ліжко; у запічок ссипали для сушки зерно. У покутя біля образів стояв звичайно довгий та вузький чисто вимитий стіл, покритий у заможних килимом, а у бідних чистим рядном, і на ньому лежав хліб та сіль; у багатих замість столів, укопаних у землю, на низьких ножках стояла скриня або стіл, окований залізом, з ящиками, замкнутими на замок; скриня покривалася килимом або коцом, а зверху скатертиною. Дах був очеретяний: з очерета, коли бракувало дерева, робили й стелю на тонких перекладинах. Робили дах також з соломи і гонту. Двір обносили плетневою огорожою.
На Слобожанщині було поширеним малювання по дереву, про що свідчать мальовані скрині в хатах. На жаль, до сьогодні не збереглись настінні розписи, розповсюджені на Слобожанщині. Лише в літературних джерелах є згадки розписів на Слобожанщині.
У кінці XIX ст. – на початку XX ст. на Слобідській Україні вже існують усталені типи народного житла. Для будівництва на Слобожанщині використовували різні матеріали: дерево, крейду, лампачу (глиносолом’яні цегли). Дерев’яні стіни клинцювали (забивали клинці), а потім накидали глину, змішану з половою, білили крейдою або фарбували жовтою глиною.
Особливістю хат були призьби, які виплітали з лози, набивали землею майже по самі вікна та обмазували глиною. З метою захисту стін від руйнування водою дахи робили зі значним напуском. Покривали хати здебільшого очеретом. Схили дахів завжди рівні.
Димарі із хмизу, обмазані глиною. У сінях пізніше відгороджували простір для комори – хижки, чулану.
У інтер’єрі хати органічно поєднувались побілені крейдою стіни, лави, мисник за дверима, жовта глиняна долівка, велика декоративно опоряджена піч. У кожній місцевості хати мали особливості, які виявлялися перш за все в оздобленні печі, їх окремих деталей. Печі були прості – мазані або кахляні.
Своєрідністю хат на Слобожанщині захоплювався не один мандрівник.
Декоративне оздоблення хати полягає, по-перше, в різьбленні (зазвичай зрубного житла), обмазуванні глиною та побілці, підведенні кольоровими глинами та декоративному поліхромному розписі. Сьогодні, коли вибір фарб надзвичайно широкий, наприклад, віконниці розмальовуються з особливою старанністю. Яскраві квіти (зазвичай мак або барвінок), зелене листя, птахи й навіть свійські тварини прикрашають чепурні селянські хатинки, паркан або інші споруди у дворі. Найбільш строкаті й фантазійні малюнки наносяться, коли в хаті дівчина на виданні.
На віконницях таких будинків обов’язково зображуються голуби як символ майбутнього подружнього життя. Мальована піч – це теж знак того, що в хаті є дівчина на порі.
Усе рідше, але побутують настінні розписи, що найчастіше несуть у собі віддалені мотиви календарних, релігійних і сімейних свят. Настінні розписи традиційно розміщують переважно трьома горизонтальними смугами: середня визначається висотою вікон, а дві інші – відстанню від вікон до даху та призьби.
Узагалі, у декоративному оформленні українського житла часто органічно поєднуються різні культи: культ домашнього вогнища та культ предків (наприклад, через шанування порогу як священного місця перебування пращурів, через шанування печі – місця, де, за повір’ям, мешкають домашні духи; культ вогню, пов’язаний із очищувальними функціями та життєвим началом родини; культ християнських святинь, втілений у шануванні ікон та покуття в цілому тощо).
Житло завжди наочно демонструє ставлення господарів до певних народних знань і звичаїв, як-от: наявність намальованих знаків, червоних квітів чи пташок на хвіртці, віконницях, над вікнами або на воротах, як уже зазначалось, говорить про те, що у даній оселі є дівка на порі; чисто підведені призьба, стіни та вікна засвідчують охайність господині; лава для відпочинку біля воріт на вулиці та криниця на межі садиби з вулицею покликані виявити пошану та турботу про того, хто подорожує (втомлений шляхом може напитись води, перепочити, розпитати про щось, почути якісь цікаві новини).
Із презентацією можете ознайомитися за посиланням:
https://naurok.com.ua/prezentaciya-na-ukra-noznavchu-temu-ukra-nska-hata-93189.html
