Український фольклор, багатство якого неосяжне, це складова невiд’ємна частина великої культури нашого народу. З його пісень, дум, переказів – відкривається цілий світ настроїв, роздумів, сподіванок та мрій українців за тисячоліття, їхні вдача, характер. В українській народній пісні, як ні в одному з будь-яких інших жанрів відбилася історична пам'ять народу про його побут, звичаї, почуття, переживання настрої.
3 незапам'ятної давнини до наших днів супроводжує дума та пісня життя народу. У них знайшли правдиве відображення важливі історичні події і родинний побут, жорстока класова боротьба і повсякденні турботи, будні і свята, праця і розваги.
В пісні вилилася вся минула доля, весь справжній характер України; пісня і дума становлять там народу святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає і чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської; в них же виявляється і та тривожна оглядка на життя, яка змушує козака, вільного від битви, «шукати свою долю». Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим.
У козацьких піснях і думах оживає вся багатовікова історія українського народу, сповнена героїчної боротьби проти іноземних загарбників, національного та феодально-капіталістичного гноблення. Через століття донесли вони до нас подих життя своєї епохи, ті почуття, що хвилювали колись їх творців.
Спустошливі напади на українські землі турецько-татарських орд, вигнання в полон населення, продаж у рабство — такі типові для XV—XVII ст. події відтворюють дуже давні за походженням пісні та думи про Коваленка, «Коли турки воювали» та ін. Трагічна доля їх героїв: Коваленка осліплюють, заковують у кайдани трьох сестер-полонянок женуть у далекий чужий край:
Єдину взяли попри коні,
Попри коні на ремені;
другу взяли попри возі,
Попри возі на мотузі;
Третю взяли в чорні мажі…
У піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-вітчизни, їх повне тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. Ці твори засвідчили ту виняткову роль, що її відіграло в історії України козацтво, центром якого була Запорізька Січ.
Про боротьбу з турецько-татарськими нападниками, тяжку турецьку неволю та втечу з неї, смерть козака на полі бою розповідається в багатьох думах – епічно-ліричних пісенних творах, що мають своєрідну будову і виконуються народними співцями-кобзарями у супроводі бандури або ліри.
Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, сповненим палкої любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», має миролюбивий характер («ні города, ні села не займає»), але готовий щомиті дати відсіч ворогові; відчайдушно хоробрий Івась Канівченко, стійкий Самійло Кішка, Федір Безродний.
Багато кращих синів народу наклали головою, захищаючи незалежність своєї країни. Не випадково так часто в думах і піснях говориться про смерть козака. Трагічно-жахлива картина постає з думи «Федір бсзродний, бездольний». Жорстока, кривава січа, яка щойно відбулася... Поле, всіяне козацькими тілами:
Да й не єдиного тіла козацького молодецького
Живого не встановлено.
Тільки поміждо тим трупом
Федор бездольний,
Посічений да порубаний,
Да й на рани смертельнії не змагає...
Урочисто ховають героя товариші. Висока могила як вічна пам'ять про козацьку славу виростає над ним.
Привабливий образ ніжної і мужньої Марусі Богуславки змальований у однойменній думі. Маруся вволяє з темниці сімсот козаків, що уже «тридцять літ у неволі пробувають», але сама залишається на чужині. Туга за рідним «веселим краєм» з його «ясними зорями» і «тихими водами», гіркий жаль за змарнованим життям, розпач чуються в її прощальних словах. Вона просить передати батькові, щоб статків-маєтків не збував для викупу її з неволі:
«...Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
Пафосом боротьби проти соціального і національного гноблення відзначаються думи та історичні пісні про визвольну війну 1648—1654 рр. їх герої — народні ватажки Хмельницький, Перебийніс, Богун, козаки, селяни, весь народ, що піднявся на захист своєї свободи і незалежності. Певністю у своїх силах, бадьорістю, оптимізмом віє від цих творів.(Додатки 4,5)
Загальнонародне піднесення відбилося у прекрасній пісні «Розлилися круті бережечки», що виникла на початку війни. Поетичні образи цього твору мають глибокий патріотичний зміст. Заклик їхати у Варшаву по червону китайку — це заклик до боротьби проти шляхетського гніту. Червона китайка означає символ козацької слави, тобто слави оборонця рідної землі. Образ же червоної калини що похилилася, асоціюється з образом зажуреної України:
А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо!
Особливо велику увагу приділяє народна творчість Богданові Хмельницькому, який очолив визвольну війну. Він виступає як мудрий полководець, захисник голоти, «козацький батько». Хмельницький дбає, щоб «козакам козацькі порядки давати», чинить справедливий суд над польсько-шляхетським запроданцем Барабашем (дума «Хмельницький та Барабаш»). На заклик свого ватажка повстанці
На лядські табори наїжджали,
Лядські табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали.
В думах народ висловив гордість за своїх історичних героїв, возвеличив їх до рангу великих, вони виступають справжніми народними героями-визволителями свої Батьківщини.
Пропоную перейти за посиланням і переглянути українські мультфільми про козаків https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1686823271662715&id=183810808630643
Пропоную переглянути презентацію "Музичне мистецтво козацької доби".
http://www.myshared.ru/slide/1359738/
Література
