Заняття гуртка "Джура". Тема: Козаки - характерники.

Серед запорізького козацтва існувало таємниче, овіяне легендами явище – характерництво. Характерниками були козаки, які, за сучасним визначенням, володіли екстрасенсорними і паранормальними здібностями: телепатією, ясновидінням, здатністю до гіпнотичного впливу. Існує чимало легенд про те, що козаки-характерники володіли до того ж і здатністю до подорожей у Наві, тобто – до подорожей в потойбічному світі.

Звідки походить саме слово “характерник” сказати досить важко. Звичайно, найпростіша версія – зв’язок із словом “характер”. Так, козаки були людьми “з характером”, як то кажуть, твердими, мужніми, з міцною волею та здатністю впливати на інших. Ще б, хто би не пішов за таким рішучим хлопцем. Але для декого це надто спрощене пояснення. Існує також версія, що ця назва походить від імені богині Хари.

Хара – одне з імен богині Ради чи Лади – матері богів, богині любові, гармонії та мудрості. Вважається, що характерники – ті, кого богиня звільнила від смертності тіла. Що ж, тут, звичайно, можна знайти і багато аргументів проти, однак будь-яка версія має право на існування, доки не доведено протилежне.

Козацька звитяга. Випуск №28. Історія. Характерники

Пропоную переглянути відеоролик

https://www.youtube.com/watch?v=WMeLRkQl_B8

Найбільш часто козаки-характерники виступали в ролі знахарів, виконуючи функції як швидкої допомоги на полі бою, так і наступного лікарського супроводу, оскільки в козацьких загонах, в більшості своїй, лікарів, як таких не було.

Дуже часто козаки-характерники були, радниками козацької старшини.

Характерники були неперевершеними бійцями, розвідниками. Спеціально навчені козаки в часи запорізького козацтва становили загони пластунів, свого роду спецназ того часу.

Характерник не міг померти, не передавши свій Дар Відання (знання) хоча б одному наступникові. Так ці знання і збереглися до наших днів.

Козаки-характерники були обраними воїнами, елітою війська. За звичаєм, навчалися в храмах Світовида і Перуна.

Серед характерників були ті, які жили більше ста років на світі.

Парадоксальний факт: незважаючи на те, що на Січ не допускалися жінки, вони зустрічалися серед військових магів-характерників.

У козака-характерника завжди з собою були підкова і люлька. Він знав, як розслабляти і качати м’язи за допомогою підкови.

Одним із найдавніших видів бойового танцю запорозького походження – «Гопак». Він виконувався козаками, які танцювали переважно у парах. Їхній танець — своєрідний діалог, в якому вони демонстрували свій характер, а також силу і мужність. Козаки-танцюристи ставали в коло виконуючи довільні рухи, а їхні товариші підтримували їх вигуками «Гоп!» та «Гей!».

Характерниками були такі відомі представники нашої історії, як князь Всеслав Полоцький, князь Віщий Олег, козацькі полководці Северин (Семерій) Наливайко, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Іван Золотаренко, Семен Палій, Максим Залізняк та багато інших.

Легенди Запоріжжя

https://www.youtube.com/watch?v=75hnLlxFZDQ

Легенди про Івана Сірка

Іван Сірко – реальна історична особа, видатний український полководець, який протягом життя провів 55 битв і жодної не програв. Але його особистість оповита легендами настільки, що в народній свідомості він перетворився мало чи не на казкового персонажа. Пропонуємо добірку легенд про відомого українського характерника.

Народжений із зубами

Та й мав же клопоту з сином шляхтич Половець! Ледве немовля народилося, баба-повитуха заголосила, а мати знепритомніла. Піп, який зайшов охрестити хлопчика, відмовився брати його на руки, а лише перехрестив здалеку і втік. І було чого лякатися, адже дитя народилося з зубами! А всім же відомо – що така дитина в майбутньому стане вбивцею.

Чутка про незвичайне немовля швидко облетіла село. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини, та батько виніс малого до натовпу і сказав:

– Люди добрі, в кого з вас підніметься рука на Боже створіння? А, може, Господь навмисне знак послав? Виросте, та й гризтиме ворогів.

На тому і розійшлися.

Хлопчик зростав хворобливим і мовчазним. Із ним весь час коїлися щось дивне: то глечик упаде і розіб’ється лише від його погляду, то молоко скисне… І собаки сільські його боялися, не чіпали. І все він про щось думав, усе тікав від однолітків, никав на самоті по лісу. От і на Івана Купала проти ночі якось побрів у лісові хащі. Чи цвіт папороті шукав, який скарби відкриває? Раптом у темряві щось дуже з силою штовхнуло його, Іванко закричав і вчепився в нападника. А коли отямився і розчепив пальці, у місячному світлі побачив мертву вовчицю. Біля неї скавуліло вовченя.

Після того випадку Іван перестав хворіти, а в селі його стали побоюватись. Сусіди забороняли своїм дітям гратися з хлопцем, а поміж собою називали його «чортовим сином». Аякже – зустрічався з самим чортом! Це нечистий наділив його страшною силою, бо ж хіба може людська дитина та голими руками задушити вовка. І мале вовченя біля нього крутиться, з рук їсть, а хлопець із ним розмовляє... А позаяк Іванко кликав свого друга Сірком, то скоро і самого хлопця так називати стали. А незабаром і перевертнем оголосили, вовкулакою.

Не схотіли люди на селі жити поруч із чаклуном. Тому старий Половець сказав синові:

– Йди, Іванку, у світ. Може, до козаків пристанеш, та й буде з тебе характерник.