У медійному просторі багато думок щодо реформи школи, яка запроваджується зараз в Україні. На слуху постійно теза: реформа школи має зробити українську освіту сучасною, гнучкою, безпечною та конкурентоспроможною у світі. Ніби усе в одному реченні про важливість реформи чітко сформульовано, але, на жаль, немає усвідомлення того, що на практиці усе не так просто. Яка ж істинна причина проблем та труднощів на шляху до змін в освіті? Про це можна розмірковувати, дискутувати, але, мабуть, треба розуміти, що будь-які реформи проходять випробування часом. Хоча вже неозброєним оком бачимо, що негативних проявів запровадження реформи школи чимало. Хотілося б акцент зробити на ролі вчителя, бо хто ж, як не він впроваджує ці зміни безпосередньо - з дня у день, під час кожного уроку, заходу тощо.
Перше питання: чи вчитель, який навчає учнів, відповідає професійному стандарту «Вчитель закладу загальної середньої освіти», який затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 29 серпня 2024 р. № 1225? Вчитель працює, КПК пройшов, атестується на відповідальність займаній посаді, зростає, можливо, чимало зусиль та часу віддає своїй професійній діяльності, але, даруйте, почерк роботи за «старою методичкою» залишився, бо так і не змінив методи роботи, не зрозумів вимог НУШ, не вдосконалив свою професійну майстерність, не відпрацював ключові моменти, пов'язані з освітньою реформою, - і повернувся лицем до того, як працював раніше.
Друге питання: яку відповідальність несе вчитель за якість знань, особливо у початковій школі, коли немає оцінювання, яке б співвідносило те, чого навчився здобувач освіти початкової школи із тим, якою є ціна таких знань? Учень, який перейшов із початкової у середню школу, приречений на боротьбу та виживання: він не вміє організувати своє навчання, він не розуміє, що йому робити, втім, як і батьки його, а про рівень знань вже й не варто мову вести, бо приходить усвідомлення, що усі чотири роки не були навчанням, що дає знання та розвиток - радше, це набір окремих навичок, вмінь, окремих сентенцій, які не зрозуміло, як далі застосовувати у навчанні і в освітньому середовищі базової школи, згодом - старшої. Отож системності у розумінні та свідомості дитини щодо навчання не закладено, тому про сучасність, гнучкість, безпечність та конкурентоспроможність освіти, яка декларується реформою школи, можна вже у початковій ланці школи забути, бо ж наступний рік за роком у середній школі - це вимушена велетенська робота вчителя подолати втрати як освітні, так когнітивно-поведінкові.
Базова школа - це ключовий період у навчанні, коли учень має закріпитися в системі освіти; праця вчителя та учня в цей час має бути копіткою. І якщо вчитель готовий до плідної роботи, то в здобувача освіти не завжди є бажання вчитися, або ж по дорозі до наступного етапу навчання таке бажання і потреба у здобутті освіти уже «загубилися». А цей наступний етап – старша школа, профільне навчання. У профільній школі стоїть питання вибору. Як його робитиме учень, який дезорієнтований був з самого початку, переступивши поріг школи? Напрошується висновок: престиж знань втрачено, роль вчителя знівельована, освіта не має значення. Якийсь має бути вихід: бо якщо перше покоління НУШ, яке здобуде повну загальну середню освіту, не буде носієм позитивних освітніх змін, то кожне наступне стане підтвердженням краху освітньої реформи.
