Ніщо не потребує стільки мудрості і розуму, як визначення тієї частини, яку в підданих забирають. І тієї, яку їм залишають.
Шарль Луї Мотеск’є, французький просвітитель, правознавець, філософ.
Перші князі Русі – України , якщо опиратися на висловлювання Монтеск’є, були і мудрими, і розумними. Більше того, податки в давньоруській державі були не запозичені, а мали власне національне походження.
Давайте розглянемо основні:
Подимне – по диму, або з диму.
Податок збирали з “диму” або з “дому”, тобто це – податок з кожного двору. Платили подимне натурою та частково грошима.
Полюддя – дослівно “по людях”, з людей.
На збір полюддя виїзжав князь зі своєю дружиною кожного року на початку зими. Але фіксованого полюддя не існувало. Саме за те що, на думку древлян, князь Ігор спробував повернутися і зібрати більше полюддя, вони стратили князя.
Поплужне – податок від плуга.
Земельний податок, одиницею оподаткування був плуг, тобто всі хлібороби платили цей податок. Поплужне йшло на військові витрати, утримання князівського двору та дипломатичні міссії.
Ці три види податків так узвичаїлися, що продовжували існувати навіть після роздроблення Київської Русі.
Для князя Олега, податки були методом підкорення та приєднання нових земель. Він встановив данину з ільменських слов’ян та кривичів, після їх підкорення. Джерела свідчать, що її сплачували хутром та арабськими монетами, які називалися шелягами.
Шеляги – іноземні металеві гроші, здебільшого срібні арабські дирхеми, які були засобом платежу на Русі – Україні.
У 883 році Олег підкорив племена древлян, які сплачували данину “розміром” по чорній куниці з житла.Наступного року він переміг дніпровських сіверян і обклав їх “легкою даниною”. Коли про це дізналися радимичі, то вони без опору почали платити князю данину, а він захищав їх від хазар.
Це перший відомий приклад використання оподаткування на українських землях із політичною метою – підкорення і об’єднання племен
З розвитком Русі – України,виникала потреба в нових податках:
Оброк – плата за користування знаряддями праці, земельними наділами.
Вигідним поповненням державної скарбниці став ще один податок:
Мито – податок з торгових операцій в містах
Князь Олег зобов’язав купувати товар не в селах у тіунів та інших осіб, а у містах. Так князь та його радники проводили політику, яка давала можливість зосередити торгівлю в містах. Це сприяло спрощенню контролю за укладенням торгових угод та збиранню мита за право торгувати. І доходи князівської скарбниці ще більше зростали.