Ось кілька важливих речей, які батьки можуть зробити для себе перед тим, як рятувати свою дитину (звісно якщо не йдеться про екстремальну, загрозливу для життя ситуацію, що потребує нагального вирішення).
*Візьміть паузу. Спробуйте заземлитися: відчути землю під ногами, перемикнути увагу на те, що довкола вас: що ви бачите, чуєте, чого можететоркнутися, які запахи відчуваєте.
*Назвіть тільки проблему, ніби відкладаючи вбік усі думки і переживання, пов’язані з нею. Наприклад: «Дитина кілька днів не виходить з кімнати і відмовляється спілкуватись». А не: «Дитина не виходить з кімнати, у неї напевно депресія і можливо навіть суїцидальні думки. Вона там думає і робить щось жахливе, а я тут сиджу і нічого не роблю». Наші оцінки та емоції підігрівають проблему, роблять її страшнішою, ніж вона є насправді. І тоді ми реагуємо не на саму ситуацію, а на страхи і картинки, які малює наша батьківська уява.
*Знайдіть підтримку. Якщо переживаннями накриває, варто пошукати, з ким ви можете це обговорити і пережити. Нести свої емоції до дитини шкідливо, але лишатися з ними на самоті — нестерпно. Щоб не бути із ситуацією сам на сам, потрібні інші дорослі: чоловік/дружина, батьки, друзі, спільнота в соціальній мережі.
*Зрозумійте, чому вас так чіпляє ситуація. Деякі кризові ситуації виходять з-під контролю, і якщо в них більше страху, агресії, сорому чи безпомічності, спробуйте зрозуміти, чому вас тригерять саме ці випадки? Які ваші власні струни вони зачіпають, які переживання чи думки роблять їх важчими за інші. Найчастіше, коли йдеться про стосунки з дітьми, ці сильні переживання стосуються або власних дитячих спогадів, або відчуття батьківської безпорадності.
*Продумайте наперед свою роль, образ і навіть слова, які можна сказати в такі моменти. Готові сценарії, продумані фрази, попереднє програвання ситуації в голові можуть здаватися штучними чи награними. Але в момент розгубленості краще пригадати і скористатися готовим рішенням, ніж вигадувати нове. Наприклад, уявіть ситуацію в минулому, коли вам розповідали щось важке. Якою була ваша реакція? А якою могла би бути найкраща чи конструктивна реакція? Можливо, спокійніший тон, менше емоцій, правильно побудовані «я-висловлювання»: «я помічаю…», «мене засмучує…», «як тобі допомогти»… Чи може більше запитань і уточнень та менше вказівок і настанов? Спробуйте уявити, яку реакцію хотіли б отримати ви, якби розповіли щось таке власним батькам. Після такої вправи вам простіше буде стати тим дорослим, який може і вміє так реагувати.
*Практикуйте доброзичливе ставлення до себе. Бути батьками непросто, бути батьками підлітка — ще важче, бути батьками підлітка у важкій ситуації — серйозний виклик і стрес. Дайте собі право його пережити. Спробуйте уявити, що ви дивитесь на свою ситуацію очима людини, яка вас розуміє і хоче підтримати. Що саме вона б зробила? Яку підтримку надала б вам?
*Звертайтесь по допомогу і роз’яснення. Самостійний пошук інформації часто спрямований на підтвердження вже усталеної у вас думки. А вам слід поглянути на ситуацію під різними ракурсами. Ширший погляд можна отримати у спілкуванні з людьми, що мають подібний досвід, або з професіоналами. Наприклад, психолог може прояснити, чи насправді поведінка вашого підлітка загрозлива та як шукати шляхи комунікації з ним.
*Це лише мінімум, який може зробити доросла людина, щоб упевненіше почуватися в батьківській ролі. Правило кисневої маски діє не лише для пасажирів літака і батьків маленьких дітей, а й для тих, хто має справу з підлітками. І пам’ятайте найважливіше: ніхто з батьків не ідеальний. Ідеальних батьків не існує, а ми — найкращі батьки, які є у наших дітей.
(За матеріалами Освіторія)
