Я ДЯКУЮ БОГУ ЗА ЩЕ ОДНУ ОСІНЬ

Я ДЯКУЮ БОГУ ЗА ЩЕ ОДНУ ОСІНЬ

Я дякую Богу за

ще одну осінь,

За стрічку сріблясту

в моєму волоссі,

За стоптані туфлі,

за зношені плáття,

За жменьку золи

із кохання багаття.

За вéсну, що вже

недосяжно-далека,

За літо, що в вирій

поніс вже лелека,

За душу, якій ще

не віриться й досі,

Що вогники айстр вже

запалюють осінь.

Змолочене жито вже

й зібрана гречка,

Хитається буднів

похмурих вервечка.

Між тиском і кавою

йде суперечка,

А у косметичці —

рецепти й аптечка.

На пару з безсонням

частішають ночі

І без причини —

заплакані очі,

Уже не зозуля —

сорока скрекоче,

А вперта душа в осінь

вірить не хоче.

А вперта душа

заблукала у літі,

Де спів солов'я і

веселка в блакиті,

Де щастя п'янке й міцно

з'єднані руки,

Де серце не знає

ще болю розлуки.

Блукає душа моя

в юності й досі.

Гукаю — крик губиться

в різноголоссі...

З сріблястою стрічкою

смутку в волоссі

Іду зустрічати життя

свого Осінь...

Холóдить роса ноги

стомлені, босі.

Я дякую Богу...

За Літо...

За Осінь...

© Ольга Грейнер Савич