Пам'ятаєш, як приємно напитися холодної води просто з криниці в спекотний день? Або як дощова крапля, впавши раз, начебто нічого не змінює – а через сотню років точить камінь наскрізь? Вода в українських прислів'ях – хитра штука: то тиха й лагідна, то раптом рве греблі й зносить береги. Наші предки, спостерігаючи за річками, криницями й дощем, підмітили в цьому чимало мудрості про людей і життя. Прочитай ці прислів'я разом із дорослими – і подумай, який характер у води найбільше нагадує тобі твій власний.
Не плюй у криницю, бо доведеться з неї ще води напитися.
Без води каші не звариш.
Вода греблю рве.
Вода в решеті не встоїть.
Вода крапля по краплі і камінь довбає.
Не тим крапля камінець довбає, що сильна, а тим, що часто падає.
Тиха вода найглибша.
Тиха вода береги рве.
Глибока вода тихо пливе.
Глибока вода не каламутиться.
Де вода, там і верба.
Де вода, там і біда.
Пролиту воду назад не збереш.
Не знаючи броду, не сунься в воду.
Як води боятися, то не купатися.
У каламутній воді рибу не ловлять.
Чим глибша вода, тим більша риба.
Чий берег, того й вода.
Вода ума не мутить та й голови не смутить.
За друга – у вогонь і в воду!
Хліб та вода – козацька їда.
Куди водиця тече, там травиця росте.
Чиста вода, як сльоза.
Як напився водиці, відвернувся від керниці.
Знає, на чий млин воду ллє.
За водою підеш, то й не вернешся.
Найдивніше в цих прислів'ях те, що вода в них рідко буває просто водою. То вона – символ тихого впертого характеру, то попередження не довіряти спокійній поверхні, то нагадування, що дрібниця, повторена сто разів, здатна пробити камінь. Мабуть, тому наші предки так любили порівнювати людей із водою: обидва вміють бути й лагідними, і нищівними – залежно від того, скільки в них зібралося сили.
