Є в українського народу багато приказок про гуртову роботу: один у полі не воїн; коли дихнуть усі люди, то вітер буде; з одної ягоди немає вигоди; один гусак поля не витопче; прийде сто душ та візьме сто груш, то мало що останеться, а прийде сто душ, принесе сто груш, то буде мірка; один дуб у полі — не ліс; де дружніші, там і сильніші; гуртом і каша краще їсться; в гурті і комар сила; один кіл плота не держить. Навіть є жартівлива приказка - гуртом добре й батька бити!
Тож усім відомо з давніх давен, що разом робити якесь діло набагато швидше, легше і веселіше! Люди збиралися для будівництва, засіяти чи скосити поле, посадити городину, змазати глиною хату, зібрати врожай... та всю роботу можна робити гуртом! А, не доведи Господи, яка біда трапилася! То вже тоді вся громада на поміч прийде!
Ось і ми сьогодні ознайомимося з вами з поняттями ТОЛОКА та СУПРЯГА.
Толока — одноразова безоплатна праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи. За давніми звичаями толока є формою селянської взаємодопомоги, на яку скликають сусідів, родичів та товаришів. Зазвичай толока передбачає частування працівників.
Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості осіб: збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків, спільний випас худоби тощо. Іноді толоку використовували для проведення громадських робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг тощо).
У толоці односельці брали участь, тобто працювали толокою (спільно, разом), добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай особа, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було звершення толоки народним гулянням — танцями та співами.
А ось супряга теж спільна праця, але вона має свою особливість!
Супряга (від прасл. *sǫpręgǫ — «запрягу разом») — форма господарської кооперації, що простежується за документальними джерелами на українських землях у XVI—XIX ст. Учасників супряги називали «супрягачами» або «супряжичами».
Супряга полягає в об'єднанні реманенту (возів, плугів, саней тощо) та робочої худоби (коней і волів) кількома окремими дворогосподарствами для виконання спільних трудових повинностей (панщини, толоки, шарварку), які накладалися на сільську громаду загалом. Коли селяни супрягою відбували панщину, то в плуг «спрягивали по волу з дворища», для возової повинності поставляли «один воз с двух дворищ», а для виконання ремонтних робіт (шарварків) «если везут дерево восьмисаженное, спрягаються по четыре дворища, а если меньшее, то по два». За таким же принципом організовували супрягу для виконання загальних робіт на користь всієї сільської громади чи окремих господарств села (оранка твердих ґрунтів важкими плугами, в які впрягали по кілька пар волів, підвіз дерева для будівництва тощо). які накладалися на сільську громаду загалом. Коли селяни супрягою відбували панщину, то в плуг «спрягивали по волу з дворища», для возової повинності поставляли «один воз с двух дворищ», а для виконання ремонтних робіт (шарварків) «если везут дерево восьмисаженное, спрягаються по четыре дворища, а если меньшее, то по два». За таким же принципом організовували супрягу для виконання загальних робіт на користь всієї сільської громади чи окремих господарств села (оранка твердих ґрунтів важкими плугами, в які впрягали по кілька пар волів, підвіз дерева для будівництва тощо).
І обов'язково уся робота супроводжувалася українською народною піснею у перемішку із жартами, то й людям здавалося, що не дуже й праця була тяжка, коли гуртом! Та ще й діло добре зробили! Тож будемо й ми наслідувати добрі вчинки і гуртом долучатися до справи!
