... Втомилася...
Не тілом, а душею,
Здається - мить, і буду за межею,
Там де втримаюсь, щоб не зронить сльозу,
Перекричу найгомінку грозу.
Проллюсь сльозою, мов рясним дощем,
Віддам вітрам увесь свій біль і щем,
Що тягарем лежить в душі на дні,
І не бажає брати вихідні.
... Втомилася...
Та слабкість ця на мить.
Стерпіти мушу все своє "болить",
Знести усе призначене мені,
Що тягарем лежить на самім дні.
Бог не дає незважені хрести,
Кожен із нас свій хрест буде нести,
До важчого хреста і сил додасть,
На те у Нього є Господня власть.
Галина Момот (21.05.2026.)
Зображення обкладинки:
