Проблема достовірності соціологічного знання (пізнаваності, істинності) як визначальне питання соціологічної епістемології традиційно розглядалася в контексті визнання соціології номотетичною наукою з кумулятивним характером нагромадження знання про суспільні відносини, соціальні структури та інституції. У цьому контексті ключовим питанням є можливість здобуття достовірного соціологічного знання — такого, що заслуговує на фахову та суспільну довіру.
Останніми десятиліттями послідовно удосконалюється методологічна база емпіричної соціології, ґрунтована на критеріях надійності, еквівалентності, валідності та репрезентативності соціологічної інформації. Але концепт достовірності даних соціологічних досліджень і соціологічного знання загалом досі залишається не визначеним достатньо чітко та несуперечливо. Серед інших методологічних категорій достовірність розглядається або як синонім валідності, або як категорія для визначення якості отриманих у соціологічному дослідженні результатів. У цьому напрямі для визначення достовірності соціологічного знання зроблено найбільше в працях Г. Блейлока, С. Садмена, Н. Бредберна, В. Ядова, Б. Докторова, В. Шляпентоха, Р. Де Велліса. В українській соціології насамперед слід відзначити доробок В. Воловича, Н. Костенко, В. Паніотто, М. Чурилова, Н. Паніної, С. Дембіцького.
На цій ділянці досліджень останніми роками була зосереджена увага працівників відділу методології та методів соціології, де розроблялися концептуальні підходи до визначення вимог щодо достовірності соціологічного знання в теоретико-методологічному та емпіричному аспектах. Але практично нерозробленим залишається загальний концепт достовірності соціологічного знання в єдності його теоретико-методологічного, емпіричного та дискурсивного аспектів. Саме з огляду на ці три аспекти і був розроблений концепт достовірності соціологічного знання в межах виконання планової теми відділу, що мала на меті визначити теоретичні засади, методологічні принципи, емпіричні критерії та дискурсивні маркери, необхідні для сприйняття знання як достовірного з урахуванням сучасних наукових та суспільних вимог до якості соціальної інформації.
Варто зауважити, що в науковій літературі використовується багато термінів, які віддзеркалюють окремі аспекти такого складного явища, як достовірне наукове знання, зокрема соціологічне. Розроблюючи концепцію дослідження, ми здійснили аналіз цих категорій з точки зору їхньої методологічної ролі в обґрунтуванні достовірності знання, здобутого в кількісних та якісних соціологічних дослідженнях
У нашому дослідженні розглянуто принципи й критерії, які забезпечують не тільки достовірність одержаних у емпіричному дослідженні даних, але й ширше — достовірність соціологічного знання про досліджуваний соціальний феномен. Таке знання формується як похідне від теоретико-методологічної обґрунтованості, методичної відповідності індикаторів теоретичним показникам, від статистично підтверджених значень надійності та валідності, а також інтерпретативної адекватності тлумачення отриманих даних в професійному та публічному дискурсі.
Проблема здобуття достовірного соціологічного знання в емпіричних дослідженнях пов’язана з тим, що навіть використання надійної й валідної вимірювальної методики не забезпечує отримання даних, потрібних дослідникові, якщо респондент не хоче повідомляти інформацію чи з яких-небудь причин не може цього зробити. На якість соціологічної інформації, одержуваної опитувальними методами, істотно впливають чинники, що залежать від респондента: його щирість, зацікавленість, знання, готовність до співпраці, правильність розуміння поставлених запитань, здатність зосередитися на виконанні завдання, абстрагуватися від перешкод і впливу оточення.
Новий підхід до розгляду емпіричного аспекту достовірності соціологічного знання був упроваджений працівниками відділу методології та методів соціології Інституту соціології НАН України і дістав назву «суб’єктивна надійність» [Головаха & Дембіцький, 2022: сс. 68–102]. Було розроблено низку методичних процедур, що дають змогу виявляти окремі показники «ступеня надійності» людини тоді, коли він/вона виступає в ролі респондента. Методика була валідизована та перевірена на надійність. До компонентів фінальної версії методики належали: а) зрозумілість інструмента опитування або його частини; б) достатність знань для відповіді на запитання чи блок питань; в) інтерес до теми опитування; г) упевненість у виборі найкращого варіанта відповіді на поставлені запитання; д) стійкість власної думки; е) незалежність думки від оточення; є) можливість щиро відповідати на ці питання. Отже, феномен суб’єктивної надійності розглядається нами як важливий додатковий критерій соціологічного знання разом з класичним поглядом на надійність соціологічної інформації.
Сучасна соціологія як наука, що відіграє істотну роль у публічному просторі, потребує концептів достовірності соціологічного знання, які б ураховували такі аспекти довіри до отриманих у дослідженнях результатів, як обґрунтованість для фахової спільноти та переконливість для суспільного дискурсу. На цій підставі була побудована концептуальна схема дослідження проблеми достовірності соціологічного знання, яка послідовно реалізована в нашому дослідженні й викладена у звіті.
Відповідно до цієї концептуальної схеми аналіз змісту поняття «достовірність» здійснювався у зв’язку з іншими філософськими категоріями та соціологічними поняттями, що віддзеркалюють різні аспекти пізнання в контексті наближення його до істини. У цьому контексті наголос був зроблений на тому, що достовірне соціологічне знання слід розглядати як таке, що заслуговує на довіру в професійному середовищі, серед експертів із суміжних галузей соціального пізнання, а також є достатньо переконливим для громадськості. Визначальними теоретико-методологічними засадами побудови концепції були обрані ті, що побудовані на досвіді багаторічного вивчення українського суспільства, нагромадженому відділом методології та методів соціології Інституту соціології НАН України, починаючи з праць Н. В. Паніної та закінчуючи останніми розробками, здійсненими її колегами та учнями [Головаха & Дембіцький, 2022: сс. 5–67].
Серед цих принципів чільне місце належить: а) несуперечливості, внутрішній узгодженості та можливості емпіричної верифікації теоретичного знання; б) адекватності та повноті операціоналізації теоретичних показників; в) наявності релевантного інструментарію дослідження, у межах якого комплексні вимірювальні інструменти (шкали, індекси, тести) мають значну перевагу над ізольованими індикаторами, що зазвичай використовуються в масових опитуваннях; г) адекватності інтерпретацій даних емпіричних соціологічних досліджень.
З огляду на ці принципи подальше розгортання концептуальної схеми було пов’язане з аналізом змісту та евристичного потенціалу поняття «достовірність» у загальнонауковому та соціологічному контекстах (розділ 1), а також із визначенням критеріїв здобуття достовірного соціологічного знання в емпіричних дослідженнях, що передбачало пошук нових підходів до перевірки надійності, валідності й репрезентативності даних кількісних досліджень та відповідних їм критеріїв у якісних дослідженнях (розділи 2, 3). Останнім кроком концептуалізації стало обґрунтування дискурсивних маркерів достовірності, пов’язаних зі специфікою дослідника (його компетентністю, ідеологічною позицією та моральними принципами), об’єктом дослідження — громадською думкою, а також із політичною та економічною кон’юнктурою (розділ 4).
На підтвердження плодотворності означеного концептуального підходу до обґрунтування достовірності соціологічного знання було спроєктовано та здійснено емпіричне дослідження з використанням окреслених вище теоретико-методологічних принципів, емпіричних критеріїв та дискурсивних маркерів здобуття достовірного соціологічного знання (розділ 5).
