Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя; Ліна Костенко пише «Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»…
Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» - одна з важливих її якостей. Саме 21 березня рішенням генеральної конференції ЮНЕСКО був призначений Всесвітній день поезії. Це свято відзначається з 1999 року. Рішення про встановлення даного свята було прийнято в зв'язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів. Представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.
Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості.
Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави-члени, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона грає в діалозі між культурами - в діалозі, який є гарантом миру.
Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. У відривному «Українському народному календарі» він уперше з'явився 2004 року.
Немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той, хто кричить: «Не люблю віршів всіляких поетів!», мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі.
МУЗИКА ДУШІ
Поезія—то музика душі,
Вона звучить в акордах серця,
Заповнює усе твоє єство
І ллється, наче з срібного джерельця.
Вона тебе підносить аж до хмар,
Як отой птах, що вирвався із клітки,
Сплітаються в мереживо слова,
Які беруться нібито нізвідки.
Вони не виникають під заказ,
Не пишуться комусь в угоду,
Народжуються в спеку і в мороз,
У сонячну і дощову погоду.
Якщо злетіли з кінчика пера,
То починають самостійно жити.
Тепер вони вже більше не твої,
А ти приречений нові творити.
Л.Молчан
