В нашому житті панує культ швидкості - за лічені години можна дістатися іншого континенту, а працювати в шаленому темпі вважається нормою. Ми давно звикли одночасно робити кілька справ, а для того, щоб встигати більше, доводиться швидше їсти, менше спати, спілкуватися та відпочивати. Постійний стрес від поспіху зрештою забирає фізичне та психічне здоров’я, а також відчуття задоволення від життя. Як протидія цій проблемі в світі з’явилася філософія "Повільного руху" (Slow movement), яка пропагує уповільнення темпу життя та вміння правильно розподіляти свій час. В рамках цього руху існує цікаве свято - Всесвітній день неквапливості, який відзначають 26 лютого.
ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ СВЯТКУВАННЯ ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ НЕКВАПЛИВОСТІ?
Здавалося б, сучасні технології мали зробити наш побут максимально комфортним, дати можливість більше насолоджуватися життям. Але навпаки, ми стаємо все більш зайнятими та напруженими. Мабуть, головна причина цього полягає в тому, що ми сприймаємо час виключно як лінійну величину, яка має початок і кінець. Тому в проміжок між ними ми намагаємося втиснути якомога більше дій, часто втрачаючи поняття про головне та другорядне.
ХРОНОС І КАЙРОС
Наші далекі предки відчували та сприймали час дещо по-іншому. Підказку можна знайти у давніх греків, в уявленнях яких було два божества часу - Хронос і Кайрос. Хронос відповідав за час у лінійному вимірі, тобто за невпинний плин секунд, хвилин, днів, років.
Час Хроносу - послідовний, безпристрасний, всепоглинаючий. Натомість Кайрос відповідав за моменти приємності, насолоди, дива, щасливого шансу. Час Кайроса вимірювався не кількісно, а якісно. Це був момент "тут і зараз", тобто час усвідомленості. Він надавав можливість щасливих змін, вдалих рішень та гармонії. А в щасливі моменти ніхто не стане квапитися - навпаки, хочеться щоб вони тривали якомога довше.
Чомусь так склалося, що ми зазвичай сприймаємо час як «хронос», досить нечасто перебуваючи в так званому "усвідомленому" стані. Це не дає можливості отримувати задоволення від простих речей - наприклад, від смачної їжі.
"SLOW FOOD"
Саме з їжі й почався "Повільний рух". В 1986 році в Римі на площі Іспанії мали відкрити ресторан швидкої їжі мережі McDonald’s. Але виявилося, що є люди, які виступають проти фаст-фуду і є прихильниками прекрасної італійської кухні та вина. Карло Петріні, італійський журналіст та любитель кулінарії, разом зі своїми друзями організував акцію протесту під девізом "Ми хочемо повільної їжі", при цьому протестувальники пригощали перехожих традиційною італійською пастою.
Звісно, McDonald’s в Римі все-таки відкрився, але позиція Карло Петріні посприяла формуванню іншої думки про їжу та спосіб мислення. Так виник рух "Slow food", що в перекладі означає "Повільна їжа". Через три роки після римського протесту представники 15 країн у Парижі підписали маніфест Slow food, в якому виступили проти не тільки швидкої їжі, а й взагалі проти швидкого життя. Принцип "Повільної їжі" полягає в отриманні чуттєвого задоволення від неквапливого смакування стравами, приготованими з любов’ю, з якісних сезонних продуктів, бажано місцевого походження.
Хоча Slow food має італійське коріння, цей рух не обмежується Італією. Наразі Slow Food International налічує 150 тисяч членів у 160 країнах світу. Рух виступає за доступ всіх людей до якісних, корисних продуктів харчування, які при цьому вигідні для виробників та не заподіюють шкоди планеті. Водночас асоціація виступає проти стандартизації смаків та панування транснаціональних корпорацій в харчовій галузі.
SLOW MOVEMENT
Філософія "Повільної їжі" дала поштовх розвитку уявлення про "Повільне життя", нині Slow movement налічує близько двох десятків напрямків - "Повільне мистецтво", "Повільне місто", "Повільна подорож", "Повільна мода" та багато інших.
"Повільне мистецтво", наприклад, пропагує неквапливе створення чи споглядання творів мистецтва, без відволікання на телефонні дзвінки чи стрілки годинника. "Повільна подорож" означає, що не варто намагатися за одну поїздку відвідати якомога більше місць та визначних пам’яток – набагато більше вражень та користі дасть детальне, неквапливе знайомство з кожною пам’яткою.
В якості аналітичного центру Повільного руху виступає Всесвітній інститут неквапливості, створений в 1999 році норвежцем, інженером-фізиком та психологом Гейром Бертельсеном. Концепція організації - новий погляд на час та "уповільнення" світу для більш здорового, щасливого та продуктивного життя.
КАРЛ ОНОРЕ
Одним з ідеологів руху неквапливості став канадський журналіст Карл Оноре, який є автором всесвітньо відомої книги "Хвала неквапливості". В книзі аналізуються стандарти "швидкісного" світу та демонструються переваги "повільного" життя. В 2008 році Оноре випустив книгу «Під тиском: порятунок наших дітей від культури гіпервиховання».
Ця книга пропагує більш розслаблену та невимушену методику виховання й навчання дітей - так зване "повільне" виховання. Третя книга Карла Оноре, яка вийшла в 2013 році, має назву "Slow fix" та ставить під сумнів доцільність поверхових, швидких рішень складних проблем, які лише на короткий час здатні покращити ситуацію.
ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ НЕКВАПЛИВОСТІ В ІСТОРІЇ
1988 Кілька приватних учбових закладів Великобританії у відповідь на стандартизацію шкільної програми заснували рух "Повільна освіта".
1999 Влада чотирьох італійських міст оголосила свою територію "Повільним містом". Поняття включає розмірений побут, збереження традицій, відсутність гіпермаркетів, пріоритет місцевих товарів та продуктів. Зараз до руху "Повільне місто" приєдналося близько 170 міст по всьому світу.
2005 Група нью-йоркських художників видала маніфест "Повільне мистецтво", в якому виступила за неквапливий, вдумливий процес творчості.
2008 З’явився рух "Повільні гроші", в основі якого залучення інвестицій до малого бізнесу з органічного землеробства, збереження та відновлення земель.
2009 На одному з телеканалів Норвегії продемонстрували фільм про рух поїзда з одного міста до іншого в режимі реального часу. Фільм тривав 7 годин, а переглянули його більше мільйона глядачів. Так започаткували "Повільне телебачення" - Slow TV.
2010 Кілька журналістів у Німеччині заснували рух "Повільна журналістика", який пропагує підвищення відповідальності засобів масової інформації за надані матеріали, зміну ставлення до читачів, боротьбу зі "швидким" поданням та споживанням інформації.
