Всесвітня історія. Історія України(інтегрований курс).
6 клас
Тема: Грецькі колонії.
Мета: ознайомити учнів із грецькою колонізацією Середземномор’я та Північного Причорномор’я, розкрити основні напрямки ВГК та визначити її хронологічні рамки; розвивати вміння аналізувати та систематизувати історичний матеріал; працювати з історичною картою та контурними картами, виховувати повагу до світової цивілізаційної спадщини, зацікавленість до вивчення вітчизняної та світової історії.
Обладнання: підручник, атлас, контурні карти, роздаткові матеріали.
Тип уроку: комбінований.
Основні поняття: «Велика грецька колонізація», «діаспора», «метрополія».
Очікувані результати
Після цього уроку учні зможуть:
називати хронологічні межі Великої грецької колонізації, заснування перших грецьких поселень на території України;
показувати на карті напрямки Великої грецької колонізації, античні грецькі поселення на території України;
застосовувати та пояснювати на прикладах поняття: «Велика грецька колонізація», «діаспора», «метрополія».
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Хто такі скіфи?
Кого греки називали варварами?
Що таке аристократія?
Що таке демос?
Які народи та держави, крім греків, засновували колонії?
Назвіть основні поліси Еллади.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Як вам уже відомо, у Х—VIII ст. до н. е. фінікійські мореплавці-торговці створили колонії на островах Середземного моря, а також на його південному та західному узбережжях. Однак невдовзі в них з’явилися конкуренти — греки.
Повідомлення теми та мети уроку.
Епіграф уроку «Елліни розселилися на берегах Середземномор’я, як жаби навколо ставка» - грецький вислів.
ІV. Вивчення нового матеріалу
Уже в VIII ст. до н. е. грецькі міста заснували свої колонії на берегах Апеннінського півострова, розташованого на захід від Греції. Потім, долаючи запеклий опір фінікійців, елліни осіли в західній частині Середземномор’я. Тепер вони могли дістатися до «Стовпів Геракла» (Гібралтарська протока) й далі в Атлантичний океан.
Грецькі міста виникли й на єгипетському березі — у дельті Нілу. Звідси до Греції вивозили єгипетський хліб, папірус, лляну полотнину. Єгиптяни перепродавали грекам слонову кістку, пахощі, лікарські рослини та чорношкірих рабів. У Греції казали: «Елліни розселилися на берегах Середземномор’я, як жаби навколо ставка». Період із VIII до VI ст. до н. е. вчені називають часом Великої грецької колонізації.
Чому ж десятки тисяч греків залишали рідну Елладу й вирушали до далеких заморських країв?
Початок Великої грецької колонізації
У VIII ст. до н. е. в державах-полісах Еллади виникло напруження серед громадян. Демос, переважно селяни, із різних причин втрачав землю, яку прибирала до рук аристократія. У грецьких полісах з’явилася значна кількість збіднілих громадян. Селяни, що втратили землю, шукали для себе притулку, будь-якої роботи, але даремно. Вони ставали «зайвими» в рідному місті. Демос, обурений несправедливим становищем, ставав на боротьбу з аристократами. Якщо він зазнавав поразки, ватажкам демосу залишалося шукати порятунку в інших країнах. Водночас розвиток господарства, торгівлі та ремесла спонукав греків до розширення торговельних зв’язків з іншими країнами, де б купували вироби грецьких ремісників і сільськогосподарські продукти. Усе це сприяло тому, що елліни залишали рідні домівки й вирушали на пошуки нових земель, де засновували поселення (емпорії та колонії). Там, у далеких краях, громадяни прагнули покращити умови життя, становище в суспільстві, знайти роботу. Емпорії поступово виростали в колонії, ставали самостійними, хоча й зберігали торговельні, родинні й політичні зв’язки з метрополією — містом, що заснувало колонію. Колонізація здійснювалася у двох напрямках: на захід і на північний схід. На захід від Еллади греки освоїли землі острова Сицилії (Мессіна, Акрагант, Сиракузи) та півдня Італії (Тарент, Сибаріс). Дорога на північний схід привела греків через протоки Босфор, Геллеспонт (Дарданелли) на простори Понту Евксинського (Чорне море). На його північних берегах були створені колонії: Тіра, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей та ін. Процес освоєння греками нових земель, який тривав протягом VIII—VI ст. до н. е., дістав назву «Велика грецька колонізація».
2. Результати колонізації
Велика грецька колонізація справила величезний вплив на розвиток усього давньогрецького світу. Вона розширила знання греків, які зустрілися з безліччю нових для них народів, дізналися про їхні звичаї, релігії, культуру. Колонізація сприяла розвитку господарства й торгівлі, а також мореплавства. Колоністи потребували багатьох речей, які спочатку не могли виробляти самі та були змушені купувати в Греції. З Еллади в колонії везли вироби ковалів та інших ремісників, оливкову олію, вино. Із колонії в обмін давали зерно, рабів, метали. Нові міста зростали й багатіли. У результаті колонізації греки познайомилися з багатьма народами, яких вони раніше не знали. Греки бачили, що ці народи відрізняються від них мовою, звичаями, культурою. Завдяки цьому греки почали усвідомлювати себе єдиним народом — еллінами. Усі інші народи вони вважали варварами. Слово «варвар» виникло як звуконаслідування. Коли греки хотіли зобразити нееллінську мову, вони бурмотіли «вар-вар». Варварами греки називали й жителів Вавилонії, Персії та Єгипту — країн із багатовіковою історією та культурою. Також варварами для них були й відсталі, на їхню думку, племена: фракійці, іллірійці, скіфи. Спочатку слово «варвар» означало просто «чужинець», «не-еллін». Але поступово ставлення греків до чужоземців змінюється. Елліни стали думати, що вони в усьому перевершують варварів. Тому всіх людей, що жили за власними звичаями, вони вважали людьми відсталими, народженими для рабства.
3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я та Криму
На території Північного Причорномор’я утворилося понад 30 грецьких колоній. Першими грецькими поселеннями в Причорномор’ї (VII ст. до н. е.) були: Істрія (у Придунав’ї) і Борисфеніда (на острові Березань). Згодом у пониззі Південного Бугу виникло місто Ольвія (у перекладі з грецької мови — «щаслива»). На узбережжі Керченської протоки були засновані міста Пантікапей (що стало столицею Боспорського царства), біля Дністровського лиману — Тіра. На початку V ст. до н. е. на території Західного Криму з’явилося місто Херсонес, якому судилося відіграти важливу роль у подальшій історії півострова. www.e-ranok.com.ua 208 Розміри міст не перевищували 50—60 га. Кожне місто мало сільську округу (хору), яка забезпечувала його жителів необхідними продуктами харчування. Вироблене продавали в місті. Серед жителів хори було багато вихідців із навколишніх племен. Усі причорноморські міста-поліси, крім Боспорського царства, були демократичними або аристократичними республіками, де раби, жінки та іноземці не мали прав громадянства. Найвищим органом влади були народні збори, які ухвалювали закони. Виконавча влада перебувала в руках колегій і чиновників. Окремо існувала судова влада. У політичному розвитку античних міст-держав розрізняють два етапи: на першому (VII—I ст. до н. е.) вони були незалежними утвореннями, на другому (середина I ст. до н. е. — 70-ті рр. IV ст. н. е.) перебували в залежності від Риму. У зовнішній політиці поліси спочатку орієнтувалися на Грецію. У II—I ст. до н. е. Ольвія потрапила в залежність до Кримської Скіфії. На межі II—I ст. до н. е. Причорноморська Україна була втягнута в орбіту боротьби між найсильнішими державами — Римом і Понтом. Цар Понту Мітрідат VI Євпатор підкорив Боспорське царство, завдав поразки Кримській Скіфії та поширив владу на все Причорномор’я, у тому числі Ольвію. Зазнавши врешті поразки від римлян, Мітрідат заподіяв собі смерть у Пантікапеї (сучасна Керч), а римські війська оволоділи його царством. Політика грецьких міст переорієнтовується на Рим. У свою чергу, для Риму грецькі держави були своєрідним бар’єром перед натиском кочівників та інших варварських племен. Рим допомагав Херсонесу в його сутичках зі скіфами, у грецьких містах розміщуються римські гарнізони. У середині II — III ст. н. е. Тіра, Ольвія, Херсонес включаються до складу римської провінції Мезії. У політичну залежність від Риму потрапляє й Боспор. Смертельного удару грецьким містам-державам завдала варварська навала, яка двома хвилями (у III ст. — готи, у IV ст. — гуни) прокотилася Причорномор’ям. У III ст. під тиском готів загинула Ольвія та інші міста, а в IV ст. навала гунів знищила Боспорське царство. Вціліли лише Херсонес і Пантікапей, які із часом потрапили під владу Візантійської імперії.