Тема 17 ( 17.03)
Тема уроку: Практичне заняття. Європейська інтеграція: здобутки і труднощі.
1. Передумови і віхи європейської інтеграції
Ідея єдиної Європи займала думки європейських політиків вже тривалий час і лише у другій половині ХХ ст. вона найшла своє практичне втілення. Інтеграція не може бути породженням однієї політичної волі, для її розвитку необхідні певні передумови.
Передумови утворення єдиної Європи
|
Цивілізаційні |
Економічні |
Історичні |
Воєнно-політичні |
Геополітичні |
|
Наявність спільних духовних цінностей, сумісність соціальних і політичних ідеалів |
Можливість взаємодоповнюючого економічного і науково-технічного розвитку |
Традиційна взаємодія, взаємоповага. Традиційне прагнення до єдності (насиллям або добровільне) |
Спільність інтересів з головних питань міжнародного життя, співробітництво у воєнних і воєнно-політичних союзах, врегулювання територіальних суперечок |
Можливість розвитку економічно рентабельної мережі транспортних комунікацій |
Європейська інтеграція є наглядним прикладом вертикальної інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, військовий. Вона активно розвивається з початку 50-х років. Її початок поклала реалізація плану Маршалла. У квітні 1948 р. створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка у вересні 1950 р. була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄПС), який у 1961 р. замінила Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР). Перехід від простого міжнародного європейського співробітництва до справжнього наднаціонального співтовариства розпочався 9 травня 1950 р., коли Роберт Шуман виступив з ініціативою, оприлюднивши план розроблений Жаном Монне, по створенню галузевого об’єднання шести країн (Франції, ФРН, Італії і країн Бенілюксу), Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Новизною цього об`єднання було створення європейського органу управління незалежного від урядів країн. Наступним кроком стало створення 25 березня 1957 р. Європейського Економічного Співтовариства (“Спільний ринок”) і Європейського співтовариства по атомній енергетиці (ЄСАЕ), або “Євроатом”.
Римський договір 1957 р.
Сповнені рішучості закласти основи більш тісного союзу між європейськими державами; Сповнені рішучості забезпечити спільними діями економічний і соціальний прогрес своїх країн шляхом усунення бар`єрів, що розділяють Європу; Ставлячи основною метою своїх зусиль постійне покращення умов життя і праці своїх народів. Визнаючи, що усунення існуючих перешкод, потребує необхідність узгоджених зусиль з метою гарантувати стабільність економічного зростання, рівноправну торгівлю і чесну конкуренцію;Занепокоєні зміцненням союзу економік і забезпеченням їх гармонійного розвитку при скороченні розриву між різними регіонами і відставанням країн, що знаходяться у гіршому становищі;Бажаючи сприяти за допомогою спільної торгівлі політиці поступового зняття обмежень на міжнародну торгівлю;Бажаючи підтвердити солідарність, яка об`єднує Європу і країни інших континентів, і, бажаючи забезпечити розвиток їх процвітання у відповідності зі Статутом ООН;Сповнені рішучості зміцнити, шляхом реалізації вказаного комплексу, мир і свободу і, закликаючи інші народи Європи, які поділяють ці ідеали, приєднатися до цих зусиль, Вирішили створити Європейське економічне співтовариство.
Мета ЄЕС – сприяти розвитку національних економік і захищати Європу від засилля американського капіталу. Умовами вступу в ЄЕС є ліквідація збиткових підприємств і державних дотацій. Країни-учасниці спільно розробляють економічну політику, міждержавні проекти, митні тарифи, регулюють фінансову систему, налагоджують систему міжнародної спеціалізації з метою забезпечення рентабельності виробництва, створюють єдиний ринок праці.
У другій половині 60-х років відбувається об`єднання структур ЄОВС, ЄЕС, Євроатому з метою створення єдиних органів (Ради, Комісій, Суду тощо). У 1968 р. формується єдиний митний союз. Подальший розвиток ЄЕС йде шляхом поглиблення економічної та політичної інтеграції (Маастрихтські угоди про створення Європейського Співтовариства, 1992 р.).Процес становлення ЄЕС був тривалим і супроводжувався кризовими явищами, викликаними структурними змінами в економіках країн, процесом напрацювання системи інтеграції.Було чимало й противників ЄЕС. Так, у 1960 р. на противагу "Спільному ринку" Великобританія утворила Європейську асоціацію вільної торгівлі, до якої увійшли Великобританія, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія, Португалія.У 60-ті роки між ЄЕС і ЄАВТ розгорілась гостра конкурентна боротьба. В цій боротьбі ЄЕС отримало переконливу перемогу: за десять років (1960-1970) доля ЄЕС у світовому виробництві зросла з 26% до 32%, в той час, як доля ЄАВТ зменшилась з 16,5% до 15%. В результаті цього ЄАВТ розпалась, а її члени один за одним почали переходити в ЄЕС, і першою з них була сама Великобританія.У 70-ті роки в ЄЕС вступили Великобританія, Данія, Ірландія. У 80-ті – Греція, Іспанія, Португалія.Перехід від конфронтації до співробітництва держав світу, завершення “холодної війни” (друга половина 80-х – 90-ті роки), дав новий імпульс інтеграційним процесам в Європі. Вони розвивались у двох напрямках: поглиблення інтеграційних процесів і розширення ЄС (залучення нових членів за рахунок країн Центральної, Північної, Східної Європи.
У 1987 р. члени ЄЕС ввели у дію "Єдиний європейський акт", за яким ліквідували існуючі перешкоди в економічному співробітництві, створили єдину податкову систему, скасували відмінності у своїх законодавствах. Крім того, країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП). Тут вільно пересуваються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м. Маастрихті (Нідерланди) країни-члени ЄЕС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору – замість національних валют введено єдину "європейську валютну одиницю" – "євро". Співтовариство планує розробити спільну оборонну політику й запровадити єдине європейське громадянство. Отже, має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європарламент, Євросуд.
Етапи європейської економічної інтеграції
|
Етапи |
Зміст |
|
Зона вільної торгівлі |
Скасування мита. Квот та інших обмежень у торгівлі між державами-учасниками при збереженні їх автономії у митній і торгівельній політиці стосовно третіх країн |
|
Митний союз |
Запровадження спільних зовнішніх митних тарифів і перехід до єдиної торгівельної політики стосовно третіх держав |
|
Єдиний внутрішній (спільний) ринок |
Митний союз плюс здійснення заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (включаючи свободу їх професійної діяльності). |
|
Економічний і валютний союз |
Єдиний внутрішній ринок плюс гармонізація і координація економічної політики держав-учасниць на основі спільного прийняття рішень і контролю над їх виконанням, заміна національних валют єдиною. Єдина валютна і грошова політика |
Успіхи європейської інтеграції зробили ЄС привабливим для інших європейських держав. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Швеція, Фінляндія, Австрія. Проте референдуми в Норвегії і Швейцарії дали перевагу силам, що виступали проти вступу до ЄС. На саміті ЄС в Афінах у квітні 2003 р. було прийнято рішення про прийняття до Союзу ще 10 нових членів, серед яких були і колишні три радянські республіки. У 2003 р. ЄС прийняла концепцію відносин з країнами-сусідами. Також розпочався розгляд Конституції ЄС. Проте всі спроби її прийняти так і мали успіху.
2. Інститути ЄС
Європейська рада.
Функціонує з 1974 р., у 1986 р. статус офіційно закріплений Єдиним європейським актом. До ради входять глави держав і голови урядів країн ЄС, а також Голова Європейської комісії. Європейська рада «дає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає загальні політичні орієнтири». Засідає два рази на рік. На засіданнях обговорюється загальна ситуація і головні проблеми Союзу, а також стан світової економіки і міжнародних відносин, визначаються пріоритети діяльності, приймаються програми і рішення стратегічного значення. Відбуваються і позапланові засідання, на яких обговорюється одне питання, яке потребує негайного політичного рішення. ЄР за підсумком дискусій приймає політичний документ, який трансформується у правові акти і рішення відповідних органів ЄС.
Рада Європейського Союзу (Рада міністрів)
Вищий законодавчий орган ЄС. Має право на прийняття рішень; забезпечує загальну координацію загальної економічної політики; здійснює керівництво бюджетом (разом з Європарламентом); укладає міжнародні угоди. Рада ЄС складається з представників держав – міністрів держав ЄС. Фактично існує близько 30 Рад, які займаються конкретними напрямками діяльності ЄС і об`єднують відповідних національних міністрів. Голова Ради обирається по черзі на шість місяців.
Європейська комісія
Виконавчий орган ЄС. Користується правом законодавчої ініціативи, тобто розробляє законодавчі акти і направляє їх на розгляд в Раду, контролює законодавчий процес; слідкує за застосуванням прийнятих законодавчих актів; у випадку порушення застосовує санкції, направляючи справу до Суду. Крім того, Комісія має повноваження приймати рішення у таких сферах як сільське господарство, торгівля, конкуренція, транспорт, функціонування єдиного ринку, захист навколишнього середовища; управляє бюджетом і фондами ЄС, несе відповідальність за бюджетні витрати. Комісія складається з представників держав ЄС (максимально 27), які призначаються строком на 5 років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов`язків. Кандидатури затверджує Європарламент.Комісія складається з генерального секретаря і більше 20 генеральних директорів, які відповідають за окремі напрямки діяльності ЄС. Загальний штат службовців Комісії – понад 15 тис. чол.
Європейський парламент
Бере свій початок у 1974 р., коли президент Франції В. Жискар д’Естен висунув ідею створення Європарламенту – політичного органу, покликаного виконувати дорадчу функцію при виробленні загальних принципів соціальної політики (головне – права людини). Спочатку в Європарламент національні парламенти делегували своїх представників, в подальшому стали проводитись загальні прямі вибори на партійній основі (з 1979 р.). Після підписання Маастрихтських домовленостей Європарламент став важливим інститутом ЄС.Європарламент виконує функції: проводить консультації і здійснює контроль за діяльністю інших інститутів ЄС; схвалює або вносить поправки в законодавчі акти, бюджет ЄС, затверджує бюджет ЄС і укладає міждержавні угоди. Чисельність Парламенту не повинна перевищувати 732 чол. Число депутатів залежить від чисельності населення країни. Строк повноважень депутатів 5 років. Депутати розподілені по 20 комісіям, які відають важливими напрямами діяльності ЄС.
Суд європейських спільнот
Суд забезпечує єдине застосування і тлумачення прав ЄС на всій його території. Суд розглядає всі питання, які виникають при виконанні правових норм Союзу. Рішення Суду не оскаржуються. Компетенція Суду не поширюється на загальну зовнішню політику країн ЄС, політику безпеки і співробітництво держав-членів у галузі правосуддя і внутрішніх справ. Суд складається з 15 суддів (буде 25) і 9 юридичних радників, які призначаються урядами країн строком на 6 років, незалежні у виконанні своїх обов`язків. У 1989 р. на допомогу Суду створено Суд першої інстанції. Який розглядає позови окремих осіб на органи ЄС тощо.
Робота з поняттям
Європейська інтеграція — процес утворення нового типу міждержавних відносин, що розпочався після Другої світової війни і забезпечив країнам Західної Європи високі темпи економічного розвитку, соціально-політичну стабільність та безпеку.
Робота з текстом
• Прочитати текст і виконати завдання до нього.
Інтеграційні процеси у Європі у другій половині XX ст.
• 1948 р. — створення Оборонної Організації Західноєвропейського Союзу (ЗЄС), до якої увійшли Бенілюкс, Велика Британія, Франція.
• 1949 р. — утворення НАТО — військово-політичного союзу під егідою США (спочатку увійшло 12 країн). 1952 р. — угода про створення «європейської армії» як опори НАТО.
• 5 травня 1949 р. — утворення Ради Європи — міжнародної міжурядової організації, до якої увійшло 23 країни. Головні органи — МЗС, Парламентська Асамблея, при Раді діють Комісія з прав людини і т. ін.
• 1951 р. — створення ЄОВС (Європейське об’єднання вугілля і сталі).
• 1957 р. — створення Євроатому (співробітництво країн у галузі ядерних досліджень і використання атомної енергії).
• 1957 р. — створення ЄЕС — Європейської Економічної Спільноти («Спільний ринок») з метою усунення всіх обмежень в торгівлі, ліквідації перешкод для вільного переміщення «осіб, капіталів і послуг», уніфікації податкових систем, створення валютного союзу.
• 1967 p. — злиття ЄОВС, Євроатому і ЄЕС в Європейські Спільноти.
• ОБСЄ (виникла в результаті нарад з питань безпеки і співробітництва в Європі — перша відбулася у Гельсінкі в 1975 р.).
• Із 1988 р. — розробляння проекту нового договору про ЄЄ.
• 1992 р. — було підписано Маастрихтський договір, що передбачав створення ЄЄ (Європейського Союзу) — економічного, валютного і політичного союзу.
Органи ЄЄ: Рада Міністрів, Європарламент, Євросуд.
9 листопада 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи.
Запитання
• Розподіліть інтеграційні процеси за напрямами: політична, військова, економічна інтеграція.
Процес розвитку й перетворення цих європейських співтовариств на сучасний Європейський Союз відбувався шляхом, по-перше, передання дедалі більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення).
Робота з таблицями
«Структура ЄС».
|
Виконавча влада |
Законодавча влада |
Законодавча влада |
Судова влада |
|
Європейська Комісія |
Рада Європейського Союзу |
Європейський парламент |
Суд Європейського Союзу |
|
Законотворча ініціатива. Виконання бюджету. Спостерігає за виконанням європейських законів та бюджетів |
Розв’язує законодавчі та бюджетні питання. Укладає міжнародні договори |
Розв’язує законодавчі та бюджетні питання. Контролює Комісію |
Забезпечує одноманітність в інтерпретації європейських законів |
Запитання та завдання
1.Визначте передумови створення Європейської інтеграції.
2.Що зумовило розгортання активних інтеграційних процесів у Європі II п. XX ст.?
3.Визначте хронологічні рамки кожного етапу європейської інтеграції та кратку характеристику кожного етапу; країни які приєднувалися (у вигляді таблиці)
4.Назвіть причини розширення ЄС на схід. Визначте наслідки цього процесу.
5.Опрацюйте поняття: європейська інтеграція, НАТО, Рада Європи, Маастрихтський договір.
6.Європейська інтеграція: здобутки і труднощі.
Домашнє завдання
Повторити параграфи 4-8
Тема 16 ( 11.03)
Тема уроку: Франція. Соціально-економічний та політичний розвиток Четвертої та П’ятої республік. Італія. Італійське « економічне диво». Соціально-економічний і політичний розвиток наприкінці ХХ-на початку ХХІ ст.
Основні поняття і терміни: Тимчасовий режим, Четверта республіка, П’ята республіка, Евіанські угоди, «Червоний травень»,економічне диво.
Основні дати: 1944-1946- Тимчасовий режим, 1946-1958 рр.-Четверта республіка, з 1958 р.- П’ята республіка, 1962 р.-Евіанські угоди,1968р.-«Червоний травень»,8 червня 1946 р.- проголошення республіки Італії,1946-1994 рр.- Період існування Першої республіки
1.Соціально-економічний та політичний розвиток Четвертої Республіки.
У Франції протягом 1944—1946 рр діяв Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду увійшли представники партій, що брали участь у русі Опору, а також антифашисти, які перебували в еміграції.13 жовтня 1946 р. була затверджена П. Рамадьє.Конституція Четвертої республіки і сформовано уряд на чолі з П. Рамадьє.
Робота з таблицею
6.Франція за часів Четвертої республіки
|
Внутрішня політика |
Зовнішня політика |
|
Політика «програмування економічного розвитку»: • надання кредитів підприємцям; • надання податкових пільг; • державні замовлення тощо |
Приєднання до плану Маршалла. Входження до НАТО. Колоніальна війна в Індокитаї 1946–1954 рр. («брудна війна»). Колоніальна війна в Алжирі 1954–1962 рр. Участь в інтервенції проти Єгипту 1956 р. |
Політика Четвертої республіки спричинила постійні зміни урядів, зростаючу інфляцію, наслідком чого стало повне розчарування французів у владі. Це, у свою чергу, зумовило загострення політичної ситуації у країні, що призвело до падіння республіки.
2.Становлення П’ятої Республіки. Травневі події 1968 р. Шарль де Голль
У 1958 р. за умов чергової урядової кризи Національні збори призначають Шарля де Голля прем’єр-міністром, схвалюють представлені ним законопроекти про розширення повноважень президента з метою забезпечення політичної стабільності як умови економічного і соціального прогресу країни. Після цього обидві палати парламенту були розпущені. Того ж року було проведено референдум про зміну форми правління — на питання про встановлення президентської республіки 80 % населення проголосувало «за». Після цього було прийнято нову Конституцію, згідно з якою Франція ставала президентською республікою. Нова конституція Франції, прийнята 28 вересня 1958 р., значно звузила повноваження парламенту і суттєво розширила права президента. Глава держави практично отримав можливість одноосібно визначати внутрішню і зовнішню політику країни. 21 грудня 1958 р. президентом Французької республіки було обрано Шарля де Голля, прем’єр-міністром став М. Дебре (1959–1962).1960 р. де Голль надав незалежність 14 африканським колоніям.1962 р. було підписано угоду з Тимчасовим урядом Алжиру. Франція надала Алжиру незалежність і попрощалась із колоніальною імперією.
Режим П’ятої Республіки передбачав:
-розвивалися нові галузі, пов’язані з науково-технічним прогресом, — атомна і ракетна, виробництво ЕОМ, радіоелектроніка
- реконструкцію металообробної, хімічної, авіаційної промисловості.
-зросло виробництво товарів массового споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів).
-У 60-ті роки практично зник зовнішньоторговельний дефіцит.
- Франція створила атомну бомбу, атомні підводні човни, балістичні ракети.
Робота з таблицею
Травневі події 1968 р.
|
Причини |
Суть |
Зміст |
Наслідки |
|
Повільне зростання заробітної платні. Зростання безробіття. Зростання податків
|
Гостра сутичка робітничого класу і демократичних сил (барикади, акції протесту тощо), до яких приєдналися службовці та урядові війська
|
Початок травня 1968 р. — студентські акції з вимогою реформи вищої школи. 10 травня — розгін поліцією демонстрації студентів у Латинському кварталі Парижа. 13 травня — масові акції протесту по всій Франції й початок загального страйку робітників |
Розпуск президентом Національних зборів. Введення до складу уряду лівих голлістів, які виступали з проектом соціально- економічних реформ. Відставка Ш. де Голля. Наступники: Ж. Помпіду (1969–1974), В. Жискар д’Естен (1974–1981 рр.) |
Робота з таблицею
Внутрішня і зовнішня політика Франці ї у 70–90-ті рр.
|
Дата |
Подія |
|
1969 р. |
Президентом Франції обраний Ж. Помпіду — прибічник «голлізму». Уряд проводить низку соціальних реформ |
|
1972 р. |
У політичному житті країни посилюється роль лівих партій, які виробили спільну програму розвитку Франції |
|
1974 р. |
Президентом Франції обраний В. Жискар д’Естен — лідер партії незалежних республіканців. Розпочався певний відхід від «голлізму» в зовнішній політиці — Франція розширила співробітництво з НАТО |
|
1981 р. |
Президентом Франції обраний Ф. Міттеран — соціаліст, прибічник націоналізації і розширення соціальних програм. Уряд зосередив зусилля на забезпеченні економічного підйому |
|
1986 р. |
На виборах в Національні збори перемогу здобув блок правих сил, їхній лідер Ж. Ширак очолив уряд. Почалася денаціоналізація, були зменшені витрати на соціальну допомогу |
|
1988– 1990 рр. |
Президентом знову обраний Ф. Міттеран. Розпочалась економічна криза 1990–1993 рр. |
|
1995 р. |
Президентом Франції обраний Ж. Ширак. Посилився страйковий рух у відповідь на соціальні реформи (збільшення податків, обов’язкові сплати у фонд соціального страхування). Зростало безробіття |
|
Наприкінці 90-х років економічне становище Франції та її міжнародна політика не зазнали радикальних змін. Франція бере активну участь в європейській інтеграції, НАТО |
3.Проголошення республіки. Італійське «економічне диво» .
2 червня 1946 р. з питання подальшої долі монархії в країні було проведено референдум. Більшість населення висловилося за встановлення республіки. 18 червня 1946 р.—Італія була проголошена республікою. 1 січня 1948 р. — було запроваджено в дію Конституцію Італійської республіки.
50–60-ті рр. — Італія посіла перше місце в Європі та друге місце у світі після Японії за темпами економічного зростання.
Це явище дістало назву італійського «економічного дива», в основі якого були:
• зростання іноземних інвестицій;
• американська фінансова допомога за планом Маршалла;
• ефективне використання досягнень НТР;
• збереження демократичної форми правління;
• державна підтримка приватного підприємництва;
• структурна перебудова економіки.
Італія перетворилася на високорозвинену в промисловому відношенні країну, яка мала найширшу в Європі систему соціального забезпечення. Але наприкінці 60–70-х років виникає гостра політична криза: посилюється вплив мафії, зростає корупція, активізується «лівий» і «правий» тероризм — т. зв. «червоні бригади» і неофашистські групи.
4.Соціально-економічний і політичний розвиток країни наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
Політична та економічна криза
• Прихід до влади правоцентристських урядів.
• Часті зміни урядів.
• Проведення активних правоохоронних заходів та судових процесів проти мафіозі та корупціонерів (операція «Чисті руки» 1992 р. — викриття у зв’язках з мафією та хабарництві лідерів найбільших політичних партій — ХДП, ІСП та інші.)
• Розпочинається криза старих партій, їх розкол, поява нових партій і блоків, союзів (наприклад, «Вперед, Італіє» на чолі з С. Берлусконі).
• 1993 р. — замість пропорційної запроваджено мажоритарну виборчу систему, на основі якої наступного року після розпуску парламенту було проведено вибори за новою системою.
• Прихід до влади «нової хвилі» італійських політиків — Ламберто Діні, Романо Проді, Сільвіо Берлусконі.
Домашнє завдання
1.Опрацювати параграф 7 ( ст.55-61), 8 ( ст 67-73)
2.Запитання та завдання
• Які політичні сили і чому домінували у Франції в перші повоєнні роки?
• Охарактеризуйте реформи періоду Тимчасового режиму.
• У чому полягали особливості Четвертої республіки?
• Поясніть вираз: «Алжир убив Четверту республіку».
• Назвіть здобутки Франції періоду президентства Шарля де Голля.
• Охарактеризуйте зовнішньополітичний курс де Голля.