Вітаю Вас!
Всі ми з вами знаємо, що зовнішність вихователя сприймається в єдності фізичних даних і мімічних, жестикуляційних, пантомімічних особливостей, які надають особливу експресію, тобто виразність, обличчю і всій фігурі. Загалом враження від зовнішності людини залежить від того, як вона ходить, стоїть, сідає, від характерних поз і жестів. Тому наступними важливими вміннями вихователя є вміння користуватися невербальними засобами спілкування.
Я хочу запропонувати Вам декілька вправ на формування невербальних умінь.
Вправа «Крізь скло»
Призначення: формування взаєморозуміння партнерів зі спілкування на невербальному рівні.
Один з учасників загадує певний текст, записуючи його на папері, але передає його немовби крізь скло, тобто за допомогою міміки та жестів. Решта гравців розповідають про те, що вони зрозуміли.
Ступінь збігання тексту, який було відтворено більшістю гравців, і тексту, записаного одним із учасників, свідчить про вміння встановлювати контакт.
Вправа «Передавання руху по колу» 
Призначення:
удосконалення навичок координації та взаємодії на психомоторному рівні;
розвиток уяви та емпатії.
Усі учасники сідають у коло. Один із учасників групи починає дію з уявним предметом так, щоб цю дію можна було продовжити. Сусід цього учасника по колу повторює його дії та продовжує їх. У такий спосіб уявний предмет «обходить» коло учасників і повертається до першого гравця. Той називає предмет, який він передавав, і кожний із учасників також називає, у свою чергу, який предмет передавав саме він. Після обговорення вправу повторюють ще раз.
Вправа «Найнудніша розповідь»
Учасники об’єднуються в пари й вирішують, хто говоритиме, а хто — слухатиме.
Потім ведучий повідомляє, що завданням «слухачів» буде уважне вислуховування упродовж 2–3 хвилин «дуже нудної розповіді». Потім ведучий відкликає убік майбутніх «оповідачів», нібито для того, щоб проінструктувати їх, як зробити розповідь «дуже нудною». Насправді роз’яснює (так, щоб «слухачі» не чули цього), що суть не в ступені нудності розповіді, а в тому, щоб «оповідач» фіксував типові реакції «слухачів».
Для цього «оповідачеві» рекомендується після хвилинного мовлення зробити в зручний момент паузу і продовжити розповідь після отримання якої-небудь реакції слухаючих (кивок, жест, слова тощо). Якщо упродовж 7–10 секунд виражена реакція відсутня, слід продовжити розповідь упродовж ще однієї хвилини, знову зупинитися і запам’ятати наступну реакцію «слухача». На цьому вправа припиняється.
Наприкінці всім членам групи повідомляється справжній зміст інструкції та мета вправи. «Оповідачів» просять запам’ятати зміст реакції «слухачів» (класифікувавши видиму відсутність реакцій як «глухе мовчання» — про це див. далі). Ведучий наводить перелік найтиповіших прийомів слухання, називаючи їх, і надаючи необхідні пояснення.
Типові прийоми слухання:
мовчання (очевидна відсутність реакції);
угу-підтакування («угу», «еге», «так-так», «ну», кивання підборіддям та ін.);
луна (повторювання останніх слів співрозмовника);
дзеркало (повторювання останньої фрази зі змінюванням послідовності слів);
парафраз (передавання змісту висловлювання партнера іншими словами);
спонукання (вигуки та інші висловлювання, що спонукують співрозмовника продовжити перерване мовлення: «Ну і…», «То й що далі?», «Давай-давай» та ін.);
уточнювальні запитання (запитання на зразок: «Що ти мав на увазі, коли казав “евристичний”?»);
навідні запитання (запитання на зразок: «Що?», «Де?», «Коли», «Чому?», «Навіщо?», що розширюють сферу оповіді того, хто говорить; нерідко такі запитання, по суті, відволікають від лінії оповідання, що її намітив оповідач);
оцінювання, поради;
продовження (коли слухач перериває мовлення оповідача й намагається завершити фразу, яку той розпочав, тобто «підказує слова»);
емоції (реакції на зразок: «Ух», «Ах», «Чудово», «Та ти що?!», а також сміх, непорушний вираз обличчя тощо);
нерелевантні та псевдорелевантні висловлювання (висловлювання, які не стосуються справи або стосуються її лише формально: «А ось у Гімалаях усе інакше…» і далі — розповідь про Гімалаї, «До речі, про музику…» і далі — інформація про гонорари відомих музикантів).
Після ознайомлення з переліком ведучий пропонує «оповідачам» описати реакції «слухачів», які вони спостерігали», і класифікувати ці реакції за запропонованим переліком. У такий спосіб виявляють реакції, які найчастіше використовувались, і обговорюють їх позитивні та негативні сторони в ситуаціях спілкування. У контексті заняття має сенс навести тритактну схему вислуховування («підтримка — розуміння — коментування») й обговорити доцільність тих або інших реакцій на різних етапах вислуховування. Так, на такті «підтримки» найдоцільнішими видаються такі реакції, як угу-підтакування, луна, емоційний супровід; на етапі «розуміння» — уточнюючі запитання та парафраз, а оцінювання та поради доречні на такті «коментування».
Вправа «Карусель»
Призначення:
формування навичок швидкого реагування під час вступу в контакти з іншими людьми;
розвиток емпатії та рефлексії в процесі навчання.
Під час виконання вправи здійснюється низка зустрічей між учасниками тренінгу, причому щоразу з новою людиною. Завдання: легко розпочати контакт, підтримати розмову та розпрощатися.
Учасники тренінгу утворюють два кола — внутрішнє (нерухоме) та зовнішнє (рухоме) — за принципом каруселі обличчям одне до одного.
Орієнтовні ситуації:
«Перед Вами — людина, яку Ви добре знаєте, але тривалий час не бачили. Ви радієте цій зустрічі…»
«Перед Вами — незнайома людина. Познайомтесь із нею…»
«Перед Вами — маленька дитина, яку щось злякало. Підійдіть до неї та заспокойте…»
«Після тривалої розлуки Ви зустрічаєте коханого (кохану). Ви дуже раді зустрічі…»
На встановлення контакту й проведення розмови відводиться 3–4 хвилини. Потім ведучий дає сигнал і учасники тренінгу пересуваються до іншого учасника.
