Сльоза жіноча
Сльоза жіноча солона від печалі,
Це сонце у холодному кришталі,
Вона у серці залишає рани
Й воно стає немов із порцеляни.
Сльоза жіноча гірка від зради,
Це гроза у гроні винограду,
Вона душу розриває на шматки
І обпіка,немов жарини-пелюстки.
Сльоза жіноча гаряча від тривоги,
Це волошки сині край дороги,
У ній туга материнська й жаль,
І смуток нерви сота, немов скрипаль.
Сльоза жіноча ніжна від любові,
Це роса в траві смарагдово-шовковій,
Вона в очах запалить промінь,
У ній весни живлюща повінь.
Сльоза жіноча сяюча від щастя,
Це кохання вінок зірчастий,Вона у серці трояндою зростає,
І жити хочеться,душа,як птах,літає.
Хай очі жіночі ніколи не плачуть,
Хай будуть легкими життєві задачі,
Бо сльози жіночі не мають ціни,
Хай тільки від щастя іскряться вони.
Жіноче щастя.
Жіноче щастя-барвінковий цвіт,
Тендітне і шовково-ніжне,
У нім кохання неповторний світ,
І мрій завітних перли білосніжні.
Жіноче щастя-колюча ружа
Із присмаком гіркого полину,
У нім печалі невимовна стужа,
І надія-так схожа на весну.
Жіноче щастя-гілочка верби,
Виплекане в солоді бажань,
У нім любов в обіймах у журби,
І пісня тиха щирих сподівань.
Жіноче щастя-книга помилок,
І кожна-сила і натхнення,
У ній легке мереживо думок,
Сторінки мудрості і одкровення.
Жіноче щастя-птаха срібнокрила,
Не потребує золота,розкішних шат,
У ньому доброта-тривкі вітрила,
А любов-ніжніша з сонячних сонат.
Софійка.
Автобус повільно зупинився і Софійка чимдуж побігла знайомою стежкою до бабусиної хати.На подвір'ї було тихо.Сніг посріблив гілки старої вишні.Мороз розмалював вікна дивними візерунками.Дівчина тихенько відчинила двері і її огорнув солодкий аромат пирога.Пиріг з вишнями!Вона любила його з дитинства!А ще кухлик свіжого молока,що пахне сіном і літом...І в маленькому серці затріпотіла ніжність.
Софійка зняла чобітки,обтрусила сніг з куртки і увійшла до кімнати.Бабуся поралась біля печі.Ось у розмальовану півниками тарілку покотились рум'янощокі пироги з яблуками,а хліб,пишаючись золотавою скоринкою,ніяк не хотів покидати піч.Рябий котисько вдоволено муркотів біля вікна,зеленими очицями зиркаючи у шибки.Він ловив носиком вабливий запах пампушок.
-А що,Рябий,смачно?Зараз наллю молочка та й будемо вечеряти,-ласкаво промовила бабуся.
Аж ось кіт з радісним муркотінням зіскочив з вікна і прожогом кинувся до дверей.Софійка весело засміялась і підхопила теплий клубок.А він обняв лапками шию дівчини ніби з докором:"Де ж ти так довго була?"
Бабуся озирнулась.І враз в блакитних очах засяяли іскорки радості:
-Софієчка!Приїхала!Втомилась?Голодна?Дай-же я на тебе надивлюся!
Софійка міцно обняла худенькі плечі,а бабуся лагідно гладила неслухняне волосся онуки,радіючи довгоочікуваний зустрічі.В печі весело потріскував вогонь,а на столі у барвистому кухлику парувало свіженьке молока і пиріг підморгував вишневим оком.
За тихою розмовою дівчина незчулася як настала північ.Бабуся розстелила ліжко з вишитими подушками.
-Бабусю!А розкажи-но казку!
-Що ж,слухай.Колись давно в далекій країні жив король.І була в нього донька дивної вроди.Не натішитися батько красунею!А що вже розумна та спритна була!Любила вишивати.Сяде біля вікна і на білім полотні вишиває квіти.І тільки скінчить роботу,відріже нитку,як квіти оживають.Увесь палац буяв,немов веселка.А ще вміла малювати-проведе пензликом- і птахи співають дивних пісень.
Одного разу побачив королівну злий чаклун.Викрав і сховав у високій вежі: або буде красуня його дружиною,або ніколи не побачить батька.Та не розгубилась дівчина,попросила принести їй полотно та нитки.Всю ніч вишивала,а з першим промінням сонця відрізала нитку.І враз через кімнату у вікно поплівся плющ.Спустилася королівна по ньому на землю і втекла в ліс.Там зустріла вона королевича з сусідніх земель і попросила допомоги.
Загримів люто грім,то розлючений чаклун кинувся наздоганяти дівчину.Та хлопець не злякався.Схопив чудовисько за бороду,вирвав золоті волосини.І в мить перетворився чаклун в маленького гнома.Зачинив його парубок у годиннику.І має він крутити шестерні щодня,щогодини аж поки тримається світ.
Щаслива королівна з юнаком повернулась у палац,де їх зустрів батько.І яскраві квіти радісно шепотіли про майбутнє весілля.
Бабуся закінчила казку,дбайливо поправила ковдру,а Софійка ніжно посміхалась уві сні.І снилась їй чудова долина з барвистими квітами,дивний годинник із гномом,що грайливо підморгував і крутив золоті шестерні.А коли вранці відкрила очі,побачила срібні троянди на шибках-то морозу привіт.І,згадавши бабусину казку,посміхнулась,скочила з ліжка і побігла до печі,де в горщику весело бурмотіла гарбузова каша.Рябий чепурився,спостерігаючи як господиня наливає в тарілку молоко.
Як добре,коли поруч бабуся і ніякі гноми не страшні, подумала Софійка і щедро відломила запашний шматок вишневого пирога.
Мандаринка.
На небесно-синьому оксамиті мережились черлені промені призахідного сонця,сплітаючи химерні візерунчасті шалі деревам і кущам.Куди не кинь оком, всюди розливалось густо-червоне сонячне полум'я.Рубіновим маревом покотились по снігу ягоди калини і метушливі синички прожогом майнули жовтими грудочками вниз, поласувати солодкуватими ласощами.Рудий котисько зачаївся за білою копицею сіна,і примруживши очистка,хитрувато зиркав на пташок.Вітер вигравав зажурливу мелодію.Софійка ловила в долоні чудернацькі кристалики і вони лишали мокрі холодні краплини на вовняних рукавичках.Угледівши Рудого, дівчина підхопила кота на руки і він задоволено замуруотів, нишком блимнувши зеленим оком на синичок,ніби попереджаючи:"Ну,постривайте!Я до вас ще доберуся!"
Небо враз потемніло.вітер дужчав,хвацько підхоплював сніжинки і огортав усе навколо сріблясто-мерехтливою югою.Стара акація раз-у-раз скрипіла уві сні,вигойдуючи у вітах мрії про тепло.Софійка пришвидшила кроки.Відчинила двері до хати,і Рудий пухнастим клубком чкурнув до теплої печі,примостився на барвистому в'язаному килимку,збираючи колючим язиком сніжинки з густої шерсті Дівчина засміялась і в очах сяйнули веселі іскорки.В кімнаті яскравими вогниками підморгував ялинка і гіркувато-хвойний аромат лагідно лоскотав ніздрі.Софія подумки підраховувала справи,які треба встигнути зробити сьогодні,бо завтра-Різдво...
Вона розгорнула пакунок і на стіл покотились червонобокі яблука і цукерки.Рудий чимдуж кинувся до шурхотливих солодощів і хитрюще зіщуливши очі,вхопив цукерку,швидко сховався.І вже ніякі вмовляння,і навіть добрячий шмат ковбаси не змогли відірвати від такого бажаного смаколика.Іскристий сміх дівчини весело розлетівся по кімнаті.Шкода,що це Різдво вони зустрінуть з Рудим удвох...
Аж раптом у шибку,розмальовану диво-квітами,хтось постукав.Софійка відкрила двері.На порозі стояла,катаючись у пухнасту сіру хустку,сусідка.Її хатину геть занесло снігом,лише вузенькі стежину жваво бігли від порогу до старої криниці з журавлем,до тину з щербатими глечиками,та шпарко витанцьовував над димарем дим,вимальовуючи в морозному повітрі дивовижні витинанки.
Бабуся Віра привітно посміхнулась,здавалось в її очах загубилося сонце.Вона обережно подала Софійці розписану виноградною лозою макітру,у якій вальяжно купались у сметані запашні вареники з сиром!Аромат тих вареників на мить переніс дівчину в далеке дитинство.Згадалось,як ледве сонце вип'є ранкову росу,вона бігла до сусіднього подвір'я.Маленька,завжди усміхнена бабуся Віра в білесенькій хустині та блакитному фартусі поралась біля печі,на якій половіли колоски та мальви,а в горщику варились пузаті вареники.Вона витягала їх у тарілку і щедро поливала сметаною.Софійка настала їх за обидві щоки.А бабуся худенькими пальцями витягала з кишені різні ласощі: сушені абрикоси,шоколадні цукерки,яблука і навіть мандаринку ...
Ось і зараз сусідка тихенько поклала на долоньку дівчини рожево-червону мандаринку.Софійка лагідно засміялась,з вдячністю обняла стареньку.Потім вони довго пили чай з абрикосовими пирогами.І дівчина знала: Різдво вони з Рудим зустрінуть не самі.
А за вікном мороз гаптував білі килими ряхтливими мережками.Вітер виводив рулади,гойдаючись у гілках сонної яблуні.Золоторогий місяць щедро розсипав янтареві горошини зірок.