***

Відпливає останній вагон,

Залишивши весну на пероні.

Ніби вчора, недавно, як сон...

Та вже осінь - туманом на скроні.

Через поле, тунелі, мости

Мчить, як вихор, мій швидкісний потяг.

Серце прагло недавно цвісти -

Нині тужно й журливо: "Що потім?"

В круговерті заплутаних днів

Нескінченним потоком зупинки.

Лине спогадів потяг-архів.

Ех, зійти б десь мені на хвилинку.

Літо, осінь, зима і весна...

Ще малює життя назви станцій.

Та тієї вже тільки нема,

Де так солодко мріялось вранці.

Відпливає останній вагон,

Залишивши весну на пероні.

Відлетіла вона, ніби сон.

Рання осінь посріблила скроні...

Ніна Арендар

12.11.2023