***

Ця пані завше з Осінню на "ти".

У неї сукня міді і підбори.

І очі карі -- розсип куркуми,

а в кутиках, мов паморозь, узори.

Вона живе століття, може й два.

Ніхто тогò, напевно, і не знає...

Чи років сорок, з хвостиком... Дива.

Сама у долі відповідь питає.

Вона і Осінь. Схожі до дрібниць.

То вітряні. То тихі. То погідні...

Обоє люблять кекси із чорниць

і чай з меліси з бергамотом східним.

О, вони пòдружки з початку всіх епох,

з утроби матері, із пуп'янків жоржини.

Так люблять побалакати удвох

під хрускіт хмизу у старій хатині.

Про вересневі чари та дощі,

про жовті барви, сивину туманів,

про клаптики, що сховані в душі

і мідний блиск надколених каштанів.

Про шал вітрів і дядька ворожбита,

що крàде в Жовтня листя, наче руни.

Про Листопàда, що збирає мито,

ховаючи до торби рòки юні...

Ця пані завше з Осінню на "ти"

Її впізнаєш серед сотень інших.

У неї дрібка чарів й самоти.

Вона із тих - казкових та розкішних...

10.11.2023

Людмила Галінська