***

... Посипались каштани, як бурштин...

Із шкаралупки випали додолу...

Безлиста гілка висить через тин...

Ховаючи за нього спинку голу.

Порожні залишилися гілки...

Під ноги впала їх багряна одіж...

Вже до нуля торкнулися стрілки...

Заборонивши бігати босоніж.

Рідесенький туман враз погустів...

Немовби чайник випустивши пару...

Невидимо пройшов поміж постів...

За руку притягнувши сіру хмару.

Сердита хмара щоки надула...

Розпатлалася вся, забубоніла...

У ейфорії з вітром загула...

Нагнулась до землі, і ще зтемніла.

Вітер радів, обтрушував гілки...

Сипавсь бурштин встеляючи дороги...

Нуля торкались сонячні стрілки...

Вдягаючи в панчохи змерзлі ноги.

Галина Момот (11.10.2023.)