***

Прядуть дощі стару, як всесвіт, казку,

розхитують серпневі перевесла.

Лишіть МЕНІ маленьку літа частку,

щоби я тут, у осені, не змерзла.

Лишіть мені хоч яблучко рапате,

стареньку грушу, тупіт їжаків.

Сивий полин і соняшник цибатий

і пару сірих безтурботних горобців.

Дощі, дощі... Mереживо осіннє...

Змивають літо, чистять вітражі.

І чути скрипку, як душі спасіння,

на вереснево-літній тятиві.

Лишіть мені настурції й жоржини,

сливові очі пізніх вечорів.

Ну, і коралі. Ті, що горобині

шляхетний серпень літом почепив.

Я понесу у осінь жовтооку

оті дари із літа. Без журби...

І маю втіху, що не одинока.

Бо маю дощ. І осінь. То - скарби.

10.09.2022

Людмила Галінська