Чекала смерть, щоб подали вагон,
Стояла на пероні, серед люду.
А поруч хтось казав у телефон:
«За три години, мамо, вдома буду».
А далі з рюкзаками вся сім’я
Сміялася над неуважним татом.
За ними батько обіймав хлоп’я,
Бо треба ж на позицію вертатись.
Закохані зібралися в похід,
Бо восени такі красиві гори…
Та вражий дрон лишив кривавий слід
І на пероні розірвався горем.
Здригнувся болем зранений перон,
І тільки смерть зажурено стояла.
Бо врешті подали її вагон,
В який вона білети продавала.
Вона би радо їхала одна,
Без пасажирів, болю і розлуки.
Та їй квитки виписує війна,
А ворог їх вкладає смерті в руки.
Алла Василишин
Щирі співчуття родинам загиблих та одужання пораненим...
