Запросила осінь
Дощ в журливий сад,
Де гуляє й досі
Тихий листопад.
Стелить диво-килим
На стежки сумні,
Птахом злотокрилим
В’ється ночі й дні.
Сипле монотонно
Сірі краплі дощ
І крізь скло віконне
Каже мені щось.
Чую тільки тугу
В шепоті дощу.
Я його, як друга,
Зараз навіщу.
Стежкою неквапно
Крізь журбу пройду,
Назбираю крапель
Дощових в саду.
Їх струшу, мов нотки,
У старий рояль –
І ти теж відчуєш
Осені печаль.
Наталя Соловйова
