Наразі відома приказка "Слово – візитна картка людини". Від того, наскільки грамотно людина виражається, залежить її успіх не тільки у повсякденному спілкуванні, а й у професійній діяльності. Особливо актуальним є дане твердження стосовно мови педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.
Якість речового розвитку дошкільника залежить від якості мови педагогів та від мовленнєвого середовища, яке вони створюють у ДНЗ.
Фраза може прозвучати інтригуюче, і дитина очікує, що йому повідомлять щось цікаве, навіть таємниче. Якщо ж інтонація ділова — можливо, довірять відповідальне доручення.
Дуже важливими є доброзичливість і щирість інтонації мови дорослого, навіть якщо в ній виражається невдоволення.
Осмислення того, про що говорить вихователь, сприяють і логічні наголоси, паузи та сила голосу.
Важливо, як розмовляє педагог із дітьми – швидко, помірковано чи повільно. Адже це один із значущих компонентів виразності мови, який надає їй динаміки, жвавості, переконливості.
Мова прискорена («строчить, як із кулемета») малюками сприймається утруднено: вони не встигають вслухатися в слова, вникнуть у сенс того, що їм говорять. Рівномірний, монотонний темп без прискорення та уповільнення «заколисує», знижує увагу, і, отже, сказане може бути не зрозуміле або не дослухане. Тому з дошкільнятами найкраще розмовляти в помірному темпі, уповільнюючи чи прискорюючи його залежно від змісту сказаного. Неприпустима безпристрасно-байдужа розтягнута мова.
Характерна помилка багатьох педагогів — намагатися перекричати спільну говірку дітей. У результаті ніхто з них не чує одне одного. А секрет для встановлення здорової тиші в приміщенні дуже простий: розмовляти з хлопцями голосом помірної сили. Іноді дуже тихо, а за необхідності (як виняток) голосно, вміло робити переходи від гучного звучання до тихого і навпаки. Важливо, щоб голос вихователя не звучав без потреби, це стомлює і дорослого, і дітей.
Отже, якщо дорослий прагне зробити своє мовлення виразнішою, він використовує все інтонаційні засоби: фразові і логічні наголоси; паузи; рух голосу за висотою, силою, тембром; темп промови.
Поза, міміка, жест, як відомо, доповнюють промовистість мови, посилюють розуміння того, про що йдеться.
Має велике значення, з яким виразом обличчя розмовляє
педагог із дітьми. Особливо це важливо для малюків.
особи старшого їм легше знайти сенс сказаного. Міміка, як і
жест, який доповнює, поглиблює розуміння слова, посилює його емоційний відтінок. І тут вихователь є хіба що актором, який добре володіє мистецтвом пози, міміки, жесту. Але в жодному разі не можна перегравати: найменша фальш може дати зворотний результат.
Компоненти професійного мовлення вихователя ДНЗ
У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мови педагога виділяються компоненти його професійної мови та вимоги до неї.
До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:
· Якість мовного оформлення мови;
· ціннісно-особистісні установки педагога;
· Комунікативна компетентність;
· Чіткий відбір інформації для створення висловлювання;
· Орієнтація на процес безпосередньої комунікації.
Вимоги до промови вихователя дитячого садка
Серед вимог до мови педагога ЗДО виділяють:
· Правильність - відповідність мови мовним нормам. Педагогу необхідно знати та виконувати у спілкуванні з дітьми.
· Точність - відповідність змістового мовлення та інформації, що лежить в її основі. Особливу увагу педагогу слід привернути до себе семантичну (смислову) бік мови, що сприяє формуванню в дітей віком навичок точності слововживання.
· Логічність - вираз у смислових зв'язках компонентів мови та відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що у дошкільному віці закладаються ставлення до структурних компонентах зв'язного висловлювання, формуються навички використання різних способів внутрішньотекстового зв'язку.
Чистота – відсутність у мові елементів, далеких від літературної мови. Усунення нелітературної лексики – одне із завдань мовного розвитку дітей дошкільного віку. Вирішуючи це завдання, беручи до уваги провідний механізм мовного розвитку дошкільнят (наслідування), педагогу необхідно дбати про чистоту власної мови: неприпустимо використання слів-паразитів, діалектних та жаргонних слів.
· Виразність - особливість мови, що захоплює увагу і створює атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мови педагога є сильним знаряддям впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності промови (інтонація, темп мовлення, сила, висота голоси та інших.) сприяє як формуванню довільності виразності промови дитини, а й більш повному усвідомленню їм змісту промови дорослого, формуванню вміння висловлювати своє ставлення до предмета розмови.
· Багатство - вміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що у дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє як розширенню словникового запасу дитини, а й допомагає сформувати в нього навички точності слововживання, виразності і образності промови.
· Доречність - вживання в мові одиниць, що відповідають ситуації та умовам спілкування. Доречність мови педагога передбачає, передусім, володіння почуттям стилю. Облік специфіки дошкільного віку націлює педагога формування у дітей культури мовної поведінки (навичок спілкування, вміння користуватися різноманітними формулами мовного етикету, орієнтуватися ситуацію спілкування, співрозмовника та інших.).
До вищезазначених вимог необхідно віднести правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його вміння як говорити з дитиною, а й чути його.
Безумовно, знання педагогом дошкільного навчального закладу названих вимог, їх дотримання та постійне вдосконалення якостей своєї мови – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у ДНЗ.
Деякі недоліки мови педагога:
Квапливість мови (прискорений темп робить її нечіткою, змащеною, важкою для сприйняття), краще якщо мова протікає в злегка уповільненому темпі;
Невиразність вимови;
Монотонність мови (вона втомлює слухачів, знижує інтерес до змісту);
Підвищена гучність голосу (переходить у крик). При необхідності (шум групи) слід трохи збільшивши гучність, чіткіше вимовляти слова, уповільнивши у своїй темп;
Неточність вимовлення окремих звуків чи слів;
Порушення у лексико-граматичному оформленні;
Вживання у мовленні слів – паразитів;
Недбала, неохайна вимова (не домовляються закінчення слів, проковтуються окремі звуки, невиразно вимовляються приголосні);
Літерне вимовлення деяких слів: що (замість що), його (замість його), щастя (щастя) тощо;
Мова з характерними особливостями місцевих говірок: яканням, цоканням та ін;
Вимова слів з неправильним наголосом;
Неблагозвучність голосу (сиплість, хрипоту, гугнявість).
Часте вживання слів зі зменшувально – ласкавими суфіксами (Танічка, вимий ручки, Катрусю , прибери чашечку зі столика тощо);
Засміченість мови зайвими словами (ну, от, так би мовити, означає);
У спілкуванні старшими дітьми підлагодження під промову дітей;
Використання, вживання у промові нових слів без урахування віку дітей.
Ось найпростіша формула мовного етикету:
· Думай, кому говориш;
· Що кажеш
· Де говориш
· Навіщо говориш
· Які з цього будуть наслідки
· Вмій не тільки говорити, а й слухати
