Вчимось на прикладах
Сьогодні вчергове я ходила. Так, саме ходила, щоб находити 10 000 кроків, щоб порухатися, бо дуже багато сиджу.
Побачила, як бабуся з онукою грають у м’яч, штурхаючи його ногами. А ви ж розумієте, що м’яч настільки особливий предмет, що якщо його не зловити, то він буде котитися будь-куди, і на дорогу теж.
Так ось: вони удвох стояли вздовж алейки – бабуся подалі від дороги, а онучка дуже близько до тої самої дороги (у нас там рух машин мінімальний). М’яч після подачі бабусі котиться, і мала не може його перехопити. М’яч рухається ближче до дороги. Бабуся попереджає, що на дорогу виходити не можна. М’яч зупиняється у найближчий ямі (добре, що вони там є). Онука забирає м’яч без проблем. За хвилину по дорозі проїжджає машина.
Я до чого веду, що за таких умов варто не попереджати онуку, а усього на всього помінятися з нею місцями. Бабуся про таке не подумала. Я не думаю, що щось може статися саме там, де я описую. Але точно знаю, що за будь-яких умов дитину треба убезпечити, поставивши подалі від дороги.
Завжди так роблю: якщо з дитиною йдемо вузькою алейкою, то біля дороги йду я, а не дитина.
А ви думаєте про безпеку дитину у подібних випадках? Чи варто цю ситуацію проговорити з бабусями та дідусями, щоб вони замислювались про безпеку дитини?
