Прийде час, коли події нашого сьогодення детально досліджуватимуть історики всього світу. Проте в центрі їхньої уваги буде не лише сама війна, яка принесла нам стільки гірких страждань та безмежного горя. Найбільше їх дивуватиме глибинний парадокс нашої епохи. З одного боку — запекла, жертовна боротьба українського народу за свою свободу та автономію. З іншого — стрімкий наступ штучного інтелекту та цифрового світу, творці якого, здається, навпаки, намагаються позбавити автономії та власної думки все людство.
І що цікаво — ці майбутні дослідники та мислителі сьогодні зростають серед нас, опановуючи науку побудови взаємовідносин зі світом і крізь призму природного соціокультурного середовища, і через алгоритми штучно створеного інтернету.
Для українців досвід життя в непередбачуваних умовах не є чимось історично новим. Багатовікове проживання на межі осілого хліборобського світу та кочового Степу, на генетичному рівні навчило нас постійно балансувати між небезпекою поневолення та незалежністю. Саме це Пограниччя, цей Великий Кордон, є ключем до розуміння витоків нашого характеру, нашого менталітету та історичної долі.
А тому, думка про те, що збіг у часі війни в Україні та Індустрії 4.0 є випадковим, — хибна. В епоху зміни феодального ладу на капіталістичний, коли світ палав і тонув у крові, козацька спільнота вже мала власну унікальну модель суспільного устрою, засновану на рівності та справедливості. Яскраве свідчення цього — Конституція Пилипа Орлика 1710 року, яка на десятиліття випередила Конституцію США 1787 року.
У цьому контексті козацька світоглядна матриця не просто стоїть на заваді планам зрівняти весь світ під один безликий цифровий шаблон, а й несе у собі потенціал для їхнього повного переформатування та ліквідації.
На перший погляд, таке бачення розвитку подальших подій може здатися надто сміливим чи навіть фантастичним. Але це тільки на перший погляд. Щойно ми розглянемо відносини між людиною та штучним інтелектом через призму мудрого козацького характерництва, усе одразу стане на свої місця. Знімемо, так би мовити, магію «всесильності» з технологій і змусити їх грати за нашими, людськими правилами».
Для початку зафіксуємо одну просту річ: штучний інтелект — це не жива істота, тому людські почуття йому невідомі. Проте він не може не досліджувати їх, а тому людина для нього є і головним об'єктом пізнання, і дороговказом, і творцем ідей. Без нас він — просто сейф для зберігання відомостей. Без людського розуму ці відомості лише накопичуватимуться без змоги отримання статусу знань. ШІ не здатний сказати нам наше улюблене «не хочу». А людина — може. Може сказати: «Не хочу, щоб ти був моїм порадником» — і просто натиснути кнопку «вимкнути».
При цьому в людини завжди є альтернатива — знайти відповіді у реальному світі: серед друзів, батьків, учителів чи наставників. Для ШІ ж, позбавленого людського запиту, можливість мислити й відповідати зникає назавжди.
Зазначене вище, хоч і підкреслює суб'єктність людини у відносинах із ШІ, але жодним чином не закликає до зверхнього ставлення до цього геніального витвору людського розуму. Навпаки, крізь призму козацького світогляду людина та ШІ постають як справжні побратими, котрі пліч-о-пліч рушили в похід за знаннями, щоб разом освоїти непередбачуване Дике інформаційне поле.
З цієї причини усім, хто народився й живе в Україні чи пов’язав із нею свою долю, просто-таки необхідно відкрити для себе філософію отаманоцентризму та педагогіку побратимства як базисні складові української стійкості й незламності. І коли ми кажемо «усім», то маємо на увазі абсолютно кожного, хто власними діями чи бездіяльністю творить соціокультурне середовище хай і недосвідченого, хай і малоавторитетного, але вже Отамана своєї долі.