Творчий шлях
Рано виявився й поетичний талант. Її вірш “Надія” датується 1880 роком, рідні ж згадують, що стала писати ще раніше. З 1884 року починає друкувати поезії, під псевдонімом Леся Українка. Його їй підказав дядько відомий всім Михайло Дрогоманов, що мав на неї великий вплив.
У 18 років Леся могла рекомендувати приятелям найкраще перекладати з всесвітньої літератури.
У 1890 роціі вона написала для молодшої сестри книжку “Стародавня історія східних народів” (яка згодом у 1918 році була видана, як підручник для національної школи).
Оцінюючи першу книжку Лесі Українки, І. Франко назвав її найважливішим здобутком нашої літератури за той рік.
Схиляємось перед мужністю поетеси: вона творила, долаючи щодня фізичний біль, гнітаючий настрій, зумовлений недугою.
Леся була така “сильна духом”, що не лише сама не тратила мужності, а ще й знаходила в себе снагу підбадьорювати інших…
У листі до М. Драгоманова від 28 липня 1891 року поетеса писала: “О якби мені не та нога, – чого б я в світі натворила!”
Щасливим для Лесі було літо 1894 року, коли вдалося відвідати Драгоманова в Софії. Леся й закрила очі дядькові який помер у червні 1895 року.
У 1903 році вона брала участь у відкритті пам`ятника Івану Котляревському. У цей час Леся активно працює, як драматург.
Письменниця вимушена була виїжджати на лікування в Крим, Єгипет, Грузію. Доводилося долати матеріальну скруту, але Леся, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, на власні кошти організувала фольклорну експедицію для запису на фокограф кобзарських дум.
У 1912 році вона закликає громадськість відзначити річницю творчої діяльності І. Л. Франка.
Та залишалися останні місяці життя геніальної письменниці. 1 серпня 1913 року в Сурамі зупинилося серце Лесі Українки. Її тіло було перевезене до Києва поховане на байковому кладовищі, поряд з могилами батька і брата.
