Жив був хлопчина, у цього дорослого малюка виявилась тяжка доля, проте він не зупинявся: навчався, йшов до мети оцей малий Тарасик (так, той самий, що сьогодні відомий на увесь світ).
Тяжко було, іноді більше ніж тяжко… Але було те, що допомагало не здаватись – ангел охоронець. Саме він давав серйозні поради та міг погомоніти у тяжкі часи.
Якось холодної та темної ночі Тарасик вирішив писати, слова самостійно сплітались, а рука мимоволі виводила літери, вийшло щось схоже на вірш. Закінчивши, хлопець перечитав витвір, але щось було не так…
Саме в такі часи і приходив ангел охоронець:
Тарасе, я бачу ти зажурився. Не зупиняйся, – аж підплигнув янгол у повітрі. Пиши, – вів він далі, - не зупиняйся, у тебе все вийде, ти будеш відомим письменником. Головне пиши, незважаючи ні на що.
Який із мене письменник? Я бідне, безпорадне хлопчисько. Дивись, у мене навіть доброго олівця немає.
Якщо тобі це подобається – роби, працюй не покладаючи рук, прислуховуйся лише до себе та свого таланту. Тебе це приведе до величезних успіхів. Але буде нелегко…
Життя йшло, було усе: жорстокий дяк, панщина, від’їзд із рідної України, сльози… Але уже немаленький Тарас досягнув успіху і усе було завдяки янголу охоронцю, який вірив у нього.
Після знайомства із впливовими людьми, викупом із кріпацтва, виданням «Кобзаря», Тарас Григорович (так, вже не Тарасик!) вирішив подякувати янголу:
Дякую, - прошепотів він. Твої поради, віра в мене подарували мені крила. Я хочу тобі віддячити.
Навіщо? Найбільша винагорода для мене це те, що ти прислухався до мене, повірив. Тепер я можу йти, шукати нову загублену душу…
Тарас Григорович попрощався із янголом, на очах виступили сльози і з’явився невеликий страх: «А раптом без янгола я нічого не зможу?». Проте чоловік два собі обіцянку: завжди вірити у себе і досягти ще більшого успіху, присвятивши його янголу охоронцю.
Від того дня з’явилось ще більше творів, популярність, але разом із цим прийшли і незгоди: заслання, смерть на чужині.
Проте в останню ніч у житті Тарас Григорович знову відчув себе маленьким Тарасиком і від щирого серця подякував янголу, він не гнівив своє життя, він був вдячним, адже знав, що у своїх творах залишив величезний спадок для своїх нащадків. Раптом Тарасу стало лячно: «А що, якби у ту холодну ніч я не послухав янгола? Ким би я був? Що залишив би для рідної України?». Тарас Григорович Шевченко спокійно зробив останній подих та відправився в далеку путь – кудись туди, де зможе стати янголом охоронцем для такого ж знедоленого хлопчака.
