Кожного року – 9 січня, у третій день святкувань Різдва Христового, Церква молитовно вшановує пам`ять святого апостола першомученика і архідиякона Стефана.
Ім’я Стефан в перекладі з грецької — корона.
Святий Стефан походив із євреїв,що жили за кордоном, тобто за межами Святої Землі. Такі євреї називалися елліністами, бо в них відчувався вплив грецької культури, що домінувала в Римській імперії. Після зішестя Святого Духа на апостолів Церква стала швидко зростати, і виникла необхідність опікуватися сиротами, вдовами і усіма бідними, котрі прийняли Хрещення. Апостоли запропонували християнам виділити сімох достойних мужів для опіки над нужденними. Рукопоклавши цих сімох у диякони (що означає помічники, служителі), апостоли зробили їх своїми найближчими помічниками. Серед дияконів виділявся своєю міцною вірою і даром слова молодий Стефан, званий архідияконом, тобто першим серед дияконів. Незабаром ці служителі, окрім допомоги бідним, стали брати безпосередню участь у молитвах і богослужіннях.
Стефан проповідував у Єрусалимі слово Боже, підкріплюючи істинність своїх слів знаменнями і чудесами. Успіх його був дуже великий, і це посилювало проти нього ненависть ревнителів закону Мойсея – фарисеїв. Вони схопили його і спричинили в синедріон – судилище у євреїв. Книжники навіть знайшли фальшивих свідків, які стверджували, що він у своїх проповідях ображає Бога і пророка Мойсея. У своє виправдання святий Стефан виклав перед синедріоном історію єврейського народу, показуючи на яскравих прикладах, як євреї завжди противилися Богу і вбивали посланих Їм пророків. Члени синедріону, слухаючи його, все більше розгорялися гнівом.
У цей час Стефан побачив, як над ним розкрилося Небо, і вигукнув: «Я бачу небо, що розверзлося, і Сина Людського, Який стоїть одесну Бога» (Діян.7: 56). Почувши це, члени синедріону розлютилися. Закриваючи свої вуха, вони кинулися на Стефана і потягнули його за місто. Тут, як і велів закон, свідки першими звинуватили Стефана, першими почали каменувати його.
При цьому був присутній юнак, на ім’я Савл, якому було доручено стерегти одіж тих, хто побивав осудженого камінням. Він схвалював убивство Стефана. Падаючи під градом каменів, Стефан вигукнув: «Господи Ісусе! Не зараховуй їм цього гріха! І прийми дух мій». Подію цю і слова Стефана в синедріоні описав євангеліст Лука в книзі Діянь апостолів, глави 6 – 8.
Так архідиякон Стефан став першим мучеником за Христа; це відбулося в 34 році після Різдва Xристового. Після цього почалося в Єрусалимі переслідування християн, від якого вони змушені були втікати в різні частини Святої Землі і до сусідніх країн. Так християнська віра стала поширюватися в різних частинах Римської імперії. Кров первомученика Стефана пролилася не марно. Незабаром Савл, який схвалював це вбивство, – увірував, хрестився і став тим самим Павлом – одним із найуспішніших проповідників Євангелія. Багато років по тому Павел, відвідавши Єрусалим, теж був схоплений розлюченим натовпом юдеїв, які хотіли побити його камінням. У своїй розмові з ними він згадав про безневинну смерть Стефана і про свою участь у ній (Діян. 22).
Близько 428 року відбулося перенесення з Єрусалима до Константинополя мощів первомученика архідиякона Стефана. Після того, як святий Стефан був побитий юдеями камінням, тіло його кинули без поховання, на поживу звірам і птахам. Однак на другу ніч відомий іудейський законовчитель Гамаліїл, який почав схилятися до віри в Ісуса Христа як в Месію і захистив апостолів у синедріоні (Діян. 5:34 – 40), послав вірних йому людей забрати тіло первомученика. Гамаліїл поховав його на своїй землі, в печері, неподалік Єрусалима. Коли помер таємний учень Господа, Никодим, який приходив до Нього вночі (Ін. 3: 1 – 21, 7: 50 – 52, 19: 38 – 42), Гамаліїл також поховав його поблизу гробу архідиякона Стефана. Потім і сам Гамаліїл, який прийняв Святе Хрещення разом зі своїм сином Авівом, був похований при гробі первомученика Стефана і святого Никодима. У 415 році мощі святих були чудесним чином віднайдені і урочисто перенесені до Єрусалима архієпископом Іоанном разом із єпископами Елевфером Севастійским і Елевфером Ієрихонським. З того часу від мощей почали відбуватися зцілення.
Згодом, при святому благовірному цареві Феодосії Молодшому (408 – 450), мощі святого первомученика Стефана було перевезено з Єрусалима до Константинополя і покладено в церкві на честь святого диякона Лаврентія, а після зведення храму на честь первомученика Стефана – перенесені туди (2 серпня). Десниця первомученика зараз зберігається в Серапіонових палатах Троїце-Сергієвої Лаври.
День пам’яті святого Стефана вшановували уже у IV столітті. З цього часу дійшли до нас проповіді в честь святого Стефана, які склали такі святителі як Григорій Богослов, Григорій Ниський, Іоан Золотоустий та Августин. Проте спочатку Церква постановила вшановувати Архідиякона на другий день після Різдва Христового. Та коли у Східній Церкві з`явився звичай, за яким наступного дня після Різдва Христового почали святкувати Собор Пресвятої Богородиці, то день пам`яті святого Стефана перенесли на третій день різдвяних свят.
