Сьогодні ми з вами познайомимось з таким видом декоративно-прикладного мистецтва, як витинанки.
Український народ в усі часи виявляв багато смаку, вміння і винахідливості, прикрашаючи своє житло, прагнучи при цьому пов'язати воєдино складну поліфонічну систему домашнього декору. Ікони прикрашали вишиваними рушниками, під ними висіли різьблені полички, стіни прикрашали розписом. Над вікнами і дверима, на поличках і мисниках кріпили паперові прикраси - витинанки.
В Україні народні паперові прикраси з'явились десь у середині XIX ст. У селах вони стали чи не основним оздобленням інтер'єру світлиці: мережками з паперу прикрашали полички, сволоки, стіни, горщики для квітів. Якщо раніше хати топилися «по-чорному», то тепер селяни швидко відчули естетичне задоволення від «чистої» хати, яку білили, мазали. Саме з того ж таки естетичного потягу виникла потреба в оздобленні паперовим декором.
Перші українські витинанки — це прості прикраси, вирізані з кольорового паперу. Вони мали чіткі, суто графічні форми. Найпростішим способом — із паперу, складеного навпіл, — вирізали дерева, вази, птахів, а з паперу, складеного у декілька разів, — хороводи.
Захоплювалися витинанням найчастіше дівчата й жінки, працюючи ножицями без попереднього малюнка.
До певного часу на Поділлі паперові витинанки як декор співіснували з настінним малюванням, доповнюючи один одного, однак із часом зовсім витіснили його, хоча збереглися у витинанках мотиви і способи розташування орнаменту, традиційні для настінного розпису. Переваги паперової витинанки полягали в тому, що вони простіші у виготовленні, їх можна було виготовити одразу кілька, складаючи декілька аркушів паперу. Готуючи хату до свят (Різдво, Великдень тощо), паперові прикраси можна було легко оновлювати і замінювати повністю або ж частково, що теж сприяло розвитку цього мистецтва.
Витинанки приурочували до основних подій в житті селян, і кожній витинанці відповідала певна традиційна композиція.
До Жнив вирізали і клеїли «врожайну». На заручини (заручення) - «заквітчану», яку потім міняли на весільну.
Залежно від призначення витинанки були від 4-5см до 60см в діаметрі.
Маленькі витинанки наклеювали на вікна, рами, уздовж балок; великі розміщували на стінах, печі, де вони створювали орнаментальну композицію.
Часто витинанки доповнювалися розписом. І тоді вони перетворювалися в жанрові сцени. На початку XX століття, з появою великих ажурних «фіранкових» (паперові віконні фіранки) прикрас, народні майстри особливо активно починають використовувати техніку вирізання ножем.
Тонкий папір до 1 м в квадраті, складали сітчастим рапортом у багато разів і, з огляду на місця з'єднань, намічали олівцем контури майбутнього візерунка. Потім, поклавши під заготовлену папір дошку, вирізали по контуру гострим ножем зображення або фон.
Основний інструмент виготовлення витинанок - ножиці. Кінчиками ножиць вирізали по краях «зубчики», «торочки», «вужики», а широким розворотом боків робили великі надрізи, відповідно повертаючи і прокручуючи в руках складений аркуш паперу.
Слід зазначити, що часто витинальники не підозрювали, що творять мистецтво. Мабуть, тому що надто мало часу з точки зору історії пройшло від зародження витинального мистецтва. Порівняйте: гончарство існує 1000-ліття, витинанка — близько 100 років.
Розквіт українських народних витинанок припадає на кінець XIX-початок XX століття. Із села вони переходять у місто завдяки міграції сільського населення. У міських квартирах з'являються паперові серветки, фіранки. У деяких школах вводили знайомство з витинанкою як предмет, спрямований на естетичне виховання. Це народне мистецтво викликало суперечки між інтелігенцією, одна частина якої вбачаланеобхідність популяризації витинанки, інша — схилялася до визнання .полемічного мистецтва та ігнорувала витинанки, як примітивізм.
Однак як би не оцінювали витинанки, головне те, що вони не залишилися
непоміченими. Незаперечним фактом цінності народного прикладного мистецтва є невичерпний потенціал розвитку творчої уяви, фантазії.
Витинанки бувають складні і одинарні.
Складні завжди багатобарвні, тому що, на противагу одинарним, їх виготовляли з декількох листів кольорового прізноаперу. Складні витинанки - це багато масштабні твори, орнаменти і зображення яких створені з окремих елементів, гармонійно поєднаних між собою і складених в єдине ціле. Техніка вирізування органічно поєднувалася з розписом, створюючи єдину орнаментальну систему.
Мотиви, які зустрічалися в орнаменті витинанок, можна умовно розділити на 5 груп:
-Геометричні елементи і фігури.
-Рослинні форми.
-Зображення тварин і птахів.
-Мотиви з фігурами людей.
-Мотиви предметного світу (від архітектурних споруд до звичайних побутових речей). Геометричні елементи: прямі, ламані, хвилясті лінії. При рівнобічному вирізання вони створювали відповідні мотиви: «смужка», «хвильку», «кривульки».
Рослинний орнамент: квіточки, листочки, плоди (рідко). Основний мотив - «Дерево життя», поєднане з птахами, кіньми, фігурами людей, мав ряд магічних знаків. Також часто зустрічався мотив «Вазон». «Галузки», «гільце», «різка» - гілка дерева або куща з листочками, квітами. «Китиця» - кілька кольорів в суцвітті, букет, вазон. Рослинні орнаментальні композиції відрізняються статичністю побудови, симетрією, високою декоративністю.
До третьої групи належать дрібні комахи - метелики, жуки, павуки, а також дикі і домашні тварини. Пташина тема: півні, качки, голуби, орли, зозулі, ластівки, горобці і т.д. Вони були символічними знаками, з якими народ пов'язував магічну дію, вірив в їх здатність відвернути біду, принести щастя. Голуб - щедрість, чистота, любов. Орел - сила, швидкість. Павич - краса Павич - краса, гордість, безсмертя.
Казка про те, як з’явилася витинанка
Якось увечері, в одному українському селі, сиділа під хатою дівчина і мріяла про свого коханого, який давно пішов у далеку країну і не повернувся.
Минала хвилина за хвилиною та й настала ніч, але дівчина не помічала цього. Раптом затріпотів біля неї голуб і сів на коліна. Дівчина не сполохалася, бо то був їхній голуб. Він прилетів здалеку. Його брав із собою хлопець – коханий дівчини. Приніс голуб на клаптику паперу звісточку. Вона сповіщала, що хлопець живий-здоровий і незабаром повернеться в село.
Дівчина довго думала: “Яку б відповідь дати?” Потому зайшла до хати, взяла ножиці та папір і почала витинати узор. І як розгорнула папір, то побачила гарну-прегарну витинанку. Вона і незчулася, як це в неї просто вийшло. Прив’язала витинанку-звісточку до голуба, і він поніс її в далекий край коханому. Коли ж коханий повернувся додому, він мав цю витинанку з собою, і як заходив у села, то всім показував її. Люди дивувались чарівному узору. І там, де хлопець проходив, усі почали витинати таку ж красу.
Так в Україні з’явилися витинанки.
Майстер-клас "Витинанка «Дерево життя»"
https://www.youtube.com/watch?v=E2EY3q1j-Qg
Література
